Як за допомогою сумнівних оборудок намагаються узаконити незаконне

Непримітний, на перший погляд, будинок на вул. Староєврейській, 31, став об'єктом рейдерської атаки. Схема була доволі проста й популярна. Колишні орендарі, назвавшись власниками, нібито продали приміщення підставній фізич­ній особі. Та замість обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, перехід права власності узаконив третейський суд при одній з юридичних асоціацій. На підставі цього рішення БТІ перереєструвало право власності. Ще один перепродаж - і громада Львова назавжди позбулася б 86 квадратних метрів приміщення у пам'ятці архітектури, адже за законом повернути нерухомість від третього власника, який добросовісно її набув, вже неможливо. Та афері завадила... випадковість.

Але про все за порядком. Будинок №31 на Староєврей­ській належить до комунальної власності Львова. Орендарем першого поверху будинку від вересня 2007 року є ТзОВ "Грак", а суборендарем від лютого 2008 року - приватний підприємець Еліна Сеннікова - директор рієлторського бюро "Маклер". Приміщення тривалий час не використовували. За словами пані Сеннікової, вона планувала зробити там ремонт. Проте розпочати роботи ще не встигла, аж раптом наприкінці лютого цього року знайомий маклер, запропонував їй придбати... це ж приміщення. Причому оцінили його небагато-немало у 150 тисяч доларів США.

- Маклер не знав, що ми орендуємо це приміщення, тому й зробив нам цю пропозицію. Причому розповів, що продає ці приміщення за дорученням керівника видавництва "Піраміда" Василя Гутковського, який нібито має на них правовстановлюючі документи, - розповідає пані Сеннікова. - Коли ми прийшли на місце, то побачили, що замки на вхідних дверях у наше приміщення, а також у підвал будинку змінено... Ми поїхали в БТІ, і з'ясувалося, що справа не в архіві, а в однієї з працівниць цієї установи, яка повідомила, що до неї звернувся новий власник з проханням перереєструвати приміщення. Я одразу написала заяву в міліцію та в інші правоохоронні органи. Мабуть, тому за кілька днів з нами захотів зустрітися юрист АТЗТ "Альтара", головою правління якої є Орест Ривак. Під час зустрічі на підтвердження того, що "Альтара" має право власності на ці приміщення, юрист надав нам договір ку­півлі-продажу №10 від 13.07. 1993 року. Та у цьому договорі було чітко вказано, що куплено не приміщення на Староєврейській, 31, а майно в ньому. Більше того, це приміщення ніхто ніколи не купував, його лише орендували!

Згідно з договором купівлі-продажу №10 від 13.07.1993 року, відділення Фонду держмайна у Львівській області продало товариству покупців-членів трудового колективу Львівської фабрики картонажних виробів не нерухомість, а "державне майно цілісного майнового комплексу", яке включає в себе "всі активи і пасиви підприємства, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно, згідно з актом інвентаризації". Правонаступником же Львівської фабрики картонажних виробів і є АТЗТ "Альтара". У славнозвісному ж договорі №10 цей будинок, а також приміщення на Хмельницького, 63 та 119; Сіль­робів­ській, 4; Левицького, 4; Куліша, 23; Нечуя-Левицького, 13 та Сахарова, 8, були згадані як "орендовані виробничі площі", устаткування з яких, відповідно, й було продано.

Сумнівно, щоб юристи компанії не усвідомлювали змісту договору. Тим паче, що договір №10 пройшов усі судові інс­танції. Адже ще 2002 року АТЗТ "Альтара" намагалося довести через суди, що є власником усього цілісного майнового комплексу колишньої фабрики. Господарський суд Львівської області задовольнив вимоги "Альтари", та регіональне відділення Фонду держ­майна оскаржило це рішення в апеляції, і рішення на користь "Альтари" було скасовано. Остаточну крапку у цій справі поставило рішення Вищого господарського суду України №1/141-18/86 від 04.09.2002 року, яке ще раз підтвердило: "Товариство покупців придбало майно цілісного майнового комплексу, а не цілісний майновий комплекс".

Та це не зупинило АТЗТ "Альтара" у його претензіях на об'єкти договору. Щоб загубити сліди справжнього власника, тобто громади Львова, потрібно було ще двічі перепродати приміщення. 16 січня цього року між АТЗТ "Альтара" та пані Г. було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення на Староєврей­ській, 31, проте сторони не посвідчили договір нотаріально. Відповідно до Цивільного кодексу, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація є обов'язковими при купівлі чи продажу нерухомості, і відсутність нотаріального посвідчення ні­велює юридичну силу договору і робить його нікчемним. Знехтувати цією вимогою юристи не могли. Та нотаріус одразу б зауважив, м'яко кажучи, сумнівність підстав, за якими "Альтара" називала себе власником приміщення. Тож договір вирішили узаконити в інший спосіб. Пані Г. звернулася до третейського суду при асоціації "Ліга-Парітет" з позовом, у якому  просила визнати договір купівлі-продажу дійс­ним та визнати за нею право власності на приміщення на Староєврейській, 31. 26 січня суддя постійно діючого третейського суду при асоціації "Ліга-Парітет" Денис Міла-Поляков розглянув справу і задовольнив усі вимоги позивачки. Причому під час так званого засідання суддя вирішив за недоцільне принаймні перевірити документи, які б свідчили, що "Альтара" справді має право на приміщення. Ані свідоцтва про право власності, ані Витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно "Альтара" суду не надала, а суддя, зрештою, й не просив. Більше того, відсутність нотаріального посвідчення договору, представник "Альтари" пояснив браком часу! На підтвердження свого права власності на приміщення, що на вул. Староєврей­ській, 31, "Альтара" послалася на рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстан­цій у справі №1/1150-21/346, предметом розгляду якої було зовсім інше приміщення (!) - на вул. Хмельницького,63, яке, щоправда, також належало до майнового комплексу фабрики картонажних виробів. Про будинок на Староєврейській, 31, у тій спра­ві взагалі не йшлося! Однак третейський суд визнав договір купівлі-продажу дійс­ним, а пані Г. - новою власницею приміщення на Староєврейській, 31, і зобов'язав БТІ провести державну реєстрацію її права власності. Таке "судочинство" довершує ще один факт. Третейський суддя Денис Міло-Поляков, який роз­глядав цю справу, шиту білими нитками, є водночас юристом "Альтари", а саме судове "засідання" відбувалося у нього на квартирі на вул. Ряшівській!

Попри це, на підставі рішення третейського суду, БТІ зареєструвало пані Г. як нову власницю приміщення і видало їй витяг. Цікаво, що пришвидшити пані Г. оформлення права власності допоміг... лист з Управління СБУ у Львів­ській області, підписаний начальником управління Курманом. У ньому, посилаючись на заяву пані Г. та Закон "Про Службу безпеки України" вимагається надати пані Г. "всі наявні документи щодо переходу права власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: Львів, вул. Староєврейська, 31". Цікаво, що на заяву пані Сеннікової з приводу тієї ж історії, УСБУ у Львів­ській області зазначило, що "порушень чинного законодавства, віднесених до компетенції органів СБУ, не встановлено". Та, видається, що допомога при отриманні документів на право власності до компетенції СБУ також не належить...

Почала бити на сполох і Львів­ська міська рада. "Про іс­торію з будинком на Староєврейській ми дізналися з БТІ, коли готували перелік приміщень, які підлягають приватизації, - розповідає Гелена Пайонкевич, начальник юридичного управління Львівської міської ради. - Біда у тому, що на цей будинок міська рада не мала оформленого свідоцтва про право власності. А коли ми почали це робити, з'ясувалося, що приміщення вже має власника... У Львові є дуже багато об'єктів комунальної власності, на які не оформлені свідоцтва, ми їх оформляємо поступово, оскільки це дуже дороге задоволення для бюджету міста". За словами пані Пайонкевич, це перший такий випадок у Львові, коли третейський суд узаконює приватній особі право власності на комунальне май­но. Та ситуацій, коли, незважаючи на відсутність правових підстав, третейські суди Львівської, а також Харківської, Донецької, Запорізької областей виносять рішення щодо об'єктів нерухомості у Львові і зобов'язують БТІ зареєструвати право власності без фактичних на це підстав, не бракує. "Маємо з цим дуже серйозну проблему, бо законом про третейські суди донедавна було заборонено оскаржувати рі­шен­ня суду тим органам, які не брали участі в процесі. А ос­кільки сторонам невигідно бу­ло залучати до таких судів міську раду, як власника майна, то в такий спосіб вони оформляли право власності на павільйони, на комунальне майно, на паркани та інші об'­єкти, а ми про це навіть не знали. Потім реєстрували його в БТІ і це могло бути підставою навіть для відведення земельної ділянки. Щодо Староєврейської, то ми звернулися у прокуратуру з проханням подати позов до БТІ про безпідставне оформлення свідоцтва і в такий спосіб захистити інтереси міста".

Наразі ж є підстави сподіватися, що ситуація зміниться. Бо ж, згідно зі змінами до законодавства про третейські суди (Закон України № 1076-VI від 5 березня цього року), третейським судам заборонено, зокрема, розглядати справи у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки, а місцем проведення роз­гляду справи може бути тільки місцезнаходження цього третейського суду. Окрім того, оскаржувати рішення третейських судів відтепер можуть і особи, які не брали участі у справі, якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Тож Львівська міська рада тепер має усі підстави позиватися за своє право власності. Поки що цим займається прокуратура. Окрім неї, заявою пані Сеннікової щодо протиправних дій посадових осіб АТЗТ "Альтара" зацікавилося й Управління боротьби з організованою злочин­ністю ГУ МВС України у Львів­­ській області. За цим фактом порушено кримінальну справу. Наразі слідство триває.