Вона дуже радіє, коли життя людей, які поруч, змінюється. Змінюється в кращий бік. І що найголовніше – сама докладається до цих позитивних змін у різних сферах життя Львова. Її життєве кредо – не боятися!
Колись давно, в 1996 році, отець Василь Вороновський (відомий священик-екзорцист) приїхав до неї додому і сказав: “Дитино, ти можеш багато. Ми зараз разом прочитаємо одну молитву, і ти будеш змінювати все, до чого будеш причетна. Вір у себе, бо Бог повірив у тебе”. Відтоді її життя почало змінюватися. Відтоді вона завше прагне, аби життя людей, які поряд неї, змінювалося.
Колись вона мріяла вступити до Львівської консерваторії на вокал, бо з дитинства гарно співала. Пісня для неї, як сама каже, була киснем. Хтозна, можливо, ми недорахувалися ще однієї співачки з гарним голосом… Утім життя з Божою поміччю завжди все розставляє по-іншому – так, як потрібно саме нам у житті. Тепер вона відома й досить активна громадська активістка, юрист за фахом після закінчення Франкового вишу. Гість нової рубрики “Пошти” “Люди, які змінюють Львів” – Галина Янко, адвокат, голова Громадської ради при УСБУ у Львівській області.
Поштовхом до активності стало для неї збереження Снопківського парку від забудови. Зелені легені Львова відстояли! “Саме журналіст “Львівської Пошти” Оля Лех у 2013 році написала один з найкращих матеріалів про нашу активну позицію щодо відстоювання парку. І нам таки вдалося його відстояти!” – наголошує “Пошті” Галина Янко.
Зараз вона очолює Громадську раду при Управлінні Служби безпеки України у Львівській області (це відомство вперше очолила жінка!). Крім того, з торішньої осені вона є ведучою (разом із Дмитром Посипанком) перших телевізійних громадських обговорень “Право на вибір” на телеканалі “Перший Західний”.
Своє рідне місто дуже люблю, у ньому ще так багато варто зробити
Це цілеспрямована, харизматична і водночас позитивна й дуже добра жінка. Досить принципова, категорична, завжди має власну думку. Торік вона, як то кажуть, зрушила з місця гори заради особливих хлопців та дівчат. Як мама і як жінка найбільше радіє, що за ініціативи громадських організацій та підтримки Львівської облдержадміністрації та обласної ради змогла долучитися до роботи Мережі освітньо-соціальних центрів для особливих дітей, а саме відкриття першого в Україні Центру денного перебування дітей із особливими потребами на базі Навчально-реабілітаційного центру Святого Миколая в Брюховичах та Центру Святого Антонія для дітей із особливими потребами на вулиці Личаківській у Львові. До слова, “Пошта”, підбиваючи підсумки 2016-го, відкриття цих центрів заслужено назвала соціальним проектом року. Як ми вже писали, це єдині в Західній Україні заклади, які повністю фінансують із обласного бюджету. В них забезпечене перебування дітей з 12.00 до 19.00, доїзд, дворазове харчування, корекційна підтримка, професійна орієнтація старших дітей (від 14 до 18 років). У цих закладах з дітьми займаються логопед, практичний психолог, фізичний реабілітолог, сурдопедагог і дефектолог. Підхід до кожної дитини індивідуальний – для кожної складають окрему програму.

Галина Янко певна, що ніколи не полишить ані наше місто, ані країну. Чому? Бо ще так багато потрібно змінити тут, удома, в рідному Львові. І змінити так, аби був результат. Позитивний. Єдине, чого їй не вистачає, це часу на найближчих, яких вона так сильно любить і які є її головною та найсильнішою опорою в житті.
– Скажіть, будь ласка, що дає вам наснагу робити так багато позитивних, добрих і важливих справ для рідного Львова?
– Наснагу дає те, що ти любиш, що тобі рідне, те, що ти хочеш, аби змінилося на краще. Головне моє натхнення – це передусім моя сім’я, мої дорогі діти: одинадцятирічний син Олексійчик та п’ятирічна донька Настуня. Ми дуже довго з чоловіком чекали на діток, тож тепер так тішимося ними!
Своє рідне місто дуже люблю, у ньому ще так багато варто зробити. Так хочеться, аби Львів змінювався, ставав щораз кращим. Так, серце міста дуже гарне. Але сьогоднішній центр Львова – радше для туристів, а не для містян… Мені шкода тих людей, що живуть в середмісті. З іншого боку, спальні райони мають свої проблеми щодо життя та комфорту. Наразі немає якоїсь золотої середини.
– Зараз ви активна громадська активістка. З чого все починалося?
– Свою громадську діяльність я розпочала з відстоювання Снопківського парку, аби його не забудовували. Це був 2013 рік. Ми зупинили вирубку красивої зеленої зони – парку під забудову. Парки – це ж легені міста, їх потрібно берегти! Задля дітей насамперед.
Відтоді громадську діяльність не полишала. Навпаки, щоразу моя активність в тих чи тих питаннях ставала більшою.
До 2013-го я була зовсім не публічною людиною, а відстоюючи Снопківський парк, розуміючи, що тільки об’єднавшись і принципово відстоюючи правду багато чого можна змінити, активно включилася в громадську роботу. Публічності, звісно, додали соціальні мережі. Це сьогодні важливо.
Вихованці першого в Україні Центру денного перебування дітей із особливими потребами – То було внутрішнє покликання долучитися відомому юристові до громадської роботи?
– Так, внутрішнє. Завдяки громадській роботі мене залучили у Громадську люстраційну раду. Саме з того часу до мене почали звертатися багато людей, які повірили, що я їм можу допомогти юридично і що ця допомога безкоштовна.
– Ви очолюєте й Громадську раду при Управлінні Служби безпеки України у Львівській області. Ваша юридична практика тут знадобилася певно як ніколи. Скажіть, будь ласка, чи вдалося бодай трохи змінити роботу цього відомства?
– Однозначно. УСБУ у Львівській області стала відкритішою, публічнішою, так би мовити. Поступово змінюємо систему, яка роками категорично не хотіла бути публічною. Звісно, секретна інформація громадськості недоступна, але Громадська рада чітко контролює дотримання законодавства, щоб усе відбувалося в правовому полі. Маю на увазі, зокрема, й затримання.
Завжди казала і кажу силовикам: “Ви маєте бути для людей одним кулаком!” Так є в усіх цивілізованих країнах. Не можуть силові структури працювати нарізно, коли є одна мета – безпека людей.
Як голова Громадської ради прийшла в цю структуру від громадян. Свідома того, що якщо не будуть одним цілим люди і безпека, то й безпеки не буде. Тобто основне моє завдання – аби люди мали максимум інформації, аби громадян чуло УСБУ у Львівській області, аби проблеми людей вирішувалися. Ми, Громадська рада, працюємо для того, щоб громадяни знали правду.
Скажімо, на одному з останніх засідань Громадської ради при Управлінні СБУ у Львівській області (виїзному, в приміщенні Львівської облдержадміністрації) було акцентовано на зверненнях громадян до нашого відомства. Мовилося, зокрема, про безвісти зниклих бійців на Донбасі, незаконну передачу земель геріатричного пансіонату у Львові, неправомірне розголошення персональних даних внутрішньо переміщених осіб посадовими особами Пенсійного фонду у Львівській області.
Серце і душу тішать слова подяки від батьків, яких ми підтримали. Це так багато – ця усмішка дітей!
Моя позиція залишилася незмінною: жоден (!) метр землі, де доживають віку старші люди, не піде з молотка! Наголошувала на цьому і на апаратній нараді в очільника Львівщини Олега Синютки. Відомо, що головою ЛОДА будуть скеровані листи в ГУ Держкомзему у Львівській області з вимогою призупинити видачу будь-яких довідок щодо правового статусу землі пансіонату, аби унеможливити продаж. Своєю чергою керівник Головного територіального управління юстиції має поінформувати всіх нотаріусів щодо неможливості правочинів із землею геріатричного пансіонату – будь-які їхні дії міститимуть склад кримінально караного діяння. Тим паче є ухвала Вищого адміністративного суду України, і земля пансіонату має бути повернена йому!
– Знаю, що ви активно долучилися як ініціатор і до відкриття першого в Україні освітньо-соціального центру для дітей із особливими потребами в Брюховичах, а згодом ще одного – у Львові.
– Дуже радію, що спільно з громадськими організаціями, чудовими й активними мамами змогла долучитися до такого важливого для Львова проекту. Була мета – і ми її досягли. Сьогодні особливі діти мають змогу розвиватися в міру своїх можливостей. Зокрема, тут із ними безкоштовно проводять корекційні заняття, ці діти проходять фізичну реабілітацію, відвідують заняття із соціально-побутової орієнтації. Одне слово, почуваються комфортно, радіють, усміхаються. І їхні батьки щасливі! Це так насправді багато!
А почалося все невипадково, бо, як знаємо, випадковостей у житті не буває. До мене приватно у Facebook написала жінка, звернувшись як до юриста по допомогу, бо мала непросту життєву ситуацію. Слово по слові, і ми зустрілися. Її життєву ситуацію, Богу дякувати, юридично вирішили. Згодом детально обговорили і сам проект. Опісля разом із батьками діточок з вадами розвитку пішли до голови Львівської облдержадміністрації Олега Синютки. Добре, що батьків нарешті почули! Поступово, крок за кроком усе вдалося! Вже успішно працюють два центри. І то лише початок! Рухатимемося далі!
Бо ж два заклади – це вкрай мало. Їх має бути в області більше, бо є суттєва потреба. На Львівщині понад 20 тисяч дітей із вадами розвитку. Це офіційні дані. А насправді таких діточок може бути більше, адже батьки не хочуть їх реєструвати як неповносправних.
Отець Василь Вороновський дав мені віру в себе
Чому ж ці діти не можуть займатися танцями, вивчати мови? Можуть, звісно! Для того й потрібні такі центри. А ці батьки роками в своїй біді та сльозах… Їх потрібно підтримати, допомогти, дати промінчик сонця! Ці люди мовчали роками, а якщо й говорили, то їх черстві чиновники, на жаль, не чули… Просто не хотіли чути... Вони саботували роботу центрів, їм просто було байдуже… Це так боляче!
Такі центри дають батькам надію. Бувало, питають: “Навіщо це тобі?” Моя відповідь проста: “А хто як не я?” Як я можу кинути ту маму з дитиною? Не можу собі цього дозволити. Серце і душу тішать слова подяки від батьків, яких ми підтримали. Це так багато – ця усмішка дітей!
Коли мені мама розповідає, що вона три тижні вчила дитину гасити свічку на торті, а після занять у центрі ця дитина прийшла додому і… сама зліпила вареник, в це заледве можна повірити. Хіба це не радість? Не щастя? Так, це радість! Ось чому потрібні такі центри.
– У вас дуже добре серце. Ви відгукнулися, допомогли, почали сприяти в реалізації цього вкрай важливого соціального проекту. Звідки у вас це?
– Я вдалася у батька, який завжди всім допомагає. Це родинне виховання, яке дали мені бабусі й дідусі. Попри мою постійну зайнятість у моїх дітей нема няні. Тішуся, що з ними моя бабуся, відколи діти народилися. Це дуже велика підтримка, за що їй щиро вдячна!
– Із жовтня минулого року ви є ведучою перших телевізійних громадських обговорень “Право на вибір” на телеканалі “Перший Західний”. Себто виходить так, що від юриспруденції ви перейшли до журналістики?
– Все почалося з телефонного дзвінка… Мене запросили, але рішення щодо автора та ведучої програми потрібно було приймати вже. Рішення я прийняла швидко з одним “але” – без жодної цензури. Це моя позиція. Саме так і є. Ніколи подумати не могла, що буду працювати на телебаченні і готуватиму таку програму… Дякую, зокрема, й керівнику “Першого Західного” Олі Цап, що маю змогу це робити. І всьому колективу програми за плідну співпрацю!
– Яким чином змінюєте Львів завдяки гострим випускам програми “Право на вибір”?
– Так, випуски гострі, але цікаві. І це добре. Наші гості, зокрема посадовці, в прямому ефірі відповідають на болючі та незручні запитання. Ніхто нічого не вирізає, якщо комусь щось не підходить… Мені хотілося б, аби програми ці були ще динамічнішими. Насправді з нашими гостями-спікерами дуже важко: не всі вміють і хочуть чітко та зрозуміло пояснити, чому ту чи ту проблему у Львові чи в області не вирішують… А стан справ як у Львові, так і в області потрібно змінювати, люди цього чекають!
– Свого часу ви спілкувалися з отцем Василем Вороновським, відомим екзорцистом. Чому і для чого відбулася та зустріч, якщо це не таємниця?
– Він приїхав до нас додому. То ще було до мого вступу у виш. В нашій родині почали помирати рідні. Батько пішов до церкви і побесідував з отцем Вороновським. І він запевнив тата, що приїде до нас додому.
Ми жили в панельному будинку. Отець приїхав, подивився на вхідні двері, зайшов у кімнату. Я в той день готувалася до іспиту на юридичний факультет. І згодом сказав, аби батько зняв дермантин із дверей. А там... Там купа голок… Ми почали молитися. І отець сказав мені читати молитву із його молитовника. А я так здивовано питаю: “Як?..” І чую у відповідь: “У тебе достатньо сили, аби змінювати”. Я почала читати. Потім батько сказав, що я наступного дня вступатиму. На що отець Василь відповів, що в цей день за мене відправлять Службу Божу в церкві, аби я вступила, і вступлю. І ще раз повторив: “Не бійся, нікого не бійся. У тебе достатньо сили, аби змінювати. Все, до чого будеш причетна, будеш змінювати. Головне, аби ти не боялася”. Власне тому мій профіль у Facebook починається зі слів “Головне не боятися”. Отець Вороновський дав мені віру в себе.
Розмовляла
Ірина Цицак