– Напевно, не всі знають, що я походжу із вчительської родини, тому вся праця і зусилля вчителів мені знайома не тільки зі шкільної парти, а й з домашніх турбот моїх батьків. Думаю, не було б добрих учнів чи добрих людей, якщо б у них у свій час були погані вчителі. Оскільки у нас на Львівщині одні з найкращих результати ЗНО, оскільки у нас на Львівщині найбільше дітей вступають у виші, то вважаю, що наші вчителі є найкращими і заслуговують найбільшої поваги. Адже це плоди їх праці насамперед! Моя перша освіта також педагогічна. Чому вибрав собі фах саме вчителя історії? Ну, насамперед через вплив батьків, а ще, мабуть, тому, що в той час вступити на історичний факультет було дуже престижно. Тому, напевно, саме це і спонукало стати вчителем. Зараз підтримую стосунки, як мінімум, з двома своїми вчителями – Синюткою Михайлом і Синюткою Євгенією (моїми батьками). Бажаю усім вчителям з нагоди їх професійного свята насамперед терпіння до тих діточок і розуміння того, що все, що сьогодні вкладають вчителі, повернеться їм сторицею.

– Безперечно пам’ятаю першу вчительку Сидор Галину, яка вже, на жаль, покійна. Вона була строгою, але водночас дуже любила дітей. Ми, будучи малими сільськими дітьми, маючи різний рівень підготовки, спершу дуже її боялися. Усе життя, скільки жила перша вчителька, я підтримував з нею зв’язки. Вона завжди цікавилася, як склалися долі у її випускників, зокрема вболівала, так би мовити, за мене, та й ми не були байдужими до її життєвої дороги. З роками все відійшло. Зараз я вбачаю, що у цій вчительці була така риса, коли вона була по-своєму добра, якась непоказно добра, але водночас дуже вимоглива. Наприклад, у першому класі був урок каліграфії, якого зараз нема. Ми під пильним оком першої вчительки виписували, виводили кожну букву. Тому старше покоління має зараз такий більш-менш розбірливий почерк. Тепер у деяких молодих людей не розбереш, що вони написали, дехто взагалі друкує свої букви, тобто пише, як колись казали, як курка лапкою. Ми все-таки вчилися каліграфії і це, мабуть, були найскладніші уроки, які потребували неабиякого зосередження. Були педагоги, у яких я був “закоханий”, як може бути учень закоханий у вчительку. Надія Романівна вчила нас біологію і була дуже відвертою у доброму розумінні цього слова. Вона згодом вийшла заміж у Ставчанах за вчителя фізики, і вони, на щастя, ще живуть. Взагалі з того часу залишилися живими тільки троє моїх учителів. Серед них Марич Марія Михайлівна, вчителька української мови і літератури. Ми з нею підтримуємо зв’язки, адже це частково її заслуга, що я пішов у журналістику, полюбив літературу. У нас були гарні вчителі, більша частина з них була учасниками Другої світової війни. Директор школи був контуженим і залишався радянським патріотом, але у селі його дуже любили. Сучасний вчитель повинен бути чесним перед учнем і перед собою, а також відповідальним за те, що він робить, оскільки у його руках дуже тремкий матеріал. Я маю на увазі учнів, той тендітний матеріал, який можна легко зруйнувати, понівечити, а насправді з нього можливо щось добре виліпити. Вчитель повинен навчитися бути добрим скульптором людських доль, основа яких закладається у дитячі, юнацькі роки.

– Вчительська професія – це самопосвята і жертовність. Вчителям, цим дивовижним людям, я завдячую за те, ким я є сьогодні. У спеціалізованій музичній школі імені Соломії Крушельницької в мене була найкраща у світі вчителька по скрипці – Тамара Мирославівна Луцик. Вона була як мама – дуже терпляча та ніжна. У музичному училищі ім. Людкевича Ольга Зіновіївна Макарик навчила мене трудитися до сьомого поту, “вкалувати” в прямому розумінні цього слова. Я з нею мала по п’ять уроків на тиждень, в той час як інші студенти лише по два. А у Музичній академії Оксана Іванівна Андрейко дозволяла робити власний вибір, навчила мене брати на себе відповідальність. Тепер мій вчитель – пісня. До неї мене привели на “знайомство” Ярослав Мигаль, а вивів на професійну сцену Дмитро Кацал. Це зовсім інший світ, пісенний, у якому дороговказом є чесноти моїх любих вчителів – радіти праці, вміти перетерпіти труднощі, бути відповідальною за власний вибір, бути відповідальною перед Ними і перед Піснею. Тож бажаю всім вчителям не втрачати надію!

– Умовно кажучи, я цього року повернувся до рідної школи № 91 у своєму сині, тобто мій син пішов у ту саму школу, яку я відвідував. Довіряю виховному складу, педагогам і дирекції, що працюють у цій школі. Перша вчителька завжди незабутня, тобто першу вчительку при будь-яких обставинах завше будеш пам’ятати, тому що, скажімо, після мами вона у нашому житті була тією другою мамою. На мою думку, такі спогади є вічними. Звісно, що упродовж навчання є різні вчителі, різні підходи, різні характери, але завжди у тих людей була людяність, яка не давала схибити з дороги, але дозволяла добре навчити нас, учнів. Сьогодні я залюбки підтримую контакти із учителями своєї школи. Неодноразово мені доводиться з ними спілкуватися. Оскільки я є душпастирем у соборі, то мої вчителі приходять до мене, просять порад. Була така річ, що моя одна вчителька колись сказала: “Може, ти колись будеш священиком”. Я ніколи про це не мріяв, але Господь Бог так покерував, що я зараз є тим, ким я є. Дякую вчителям за їхню витривалість, бо вчитель – це покликання, це так, як добре служіння. Але водночас розумієш, що діти є різні, сім’ї є різні, а ти мусиш бути завжди на щабель вищий, толерантний і виважений до тих викликів, які сьогодні стоять перед вчителями у відношенні до дітей і так само учнів у відношенні до вчителів. У контексті свята Софії, Віри, Надії і Любові є така річ, про яку писав Митрополит Андрей Шептицький, що найбільше, чого треба просити, благати у житті – це Божої мудрості. Саме Божа мудрість є багатогранна, вона дасть змогу знайти відповідь на багато запитань, які стоять перед нами. Зичу вчителям справді цієї Божої мудрості, щоби, осягаючи її, змогли нею поділитися зі своїми учнями. Господь поручив учителям цих дітей, тому також бажаю витривалості педагогам.

– Вчитель, перш за все, – психолог. Справжній вчитель не просто відпрацьовує програму, а вміє заохотити до навчання, зацікавити і розповісти так, щоб учні сиділи із роззявленими ротами, навіть слухаючи вчителя математики. Хоча в цьому контексті найбільше, напевно, щастить вчителям хімії, фізики і географії. Бо ці предмети, як на мене, і справді є найбільш цікавими. Я дуже вдячна вчительці української мови і літератури, яка розвивала і стимулювала мою любов до написання віршів. У школі я думала, що це поезія, хоча насправді просто римовані рядки, але вона завжди раділа, коли я писала віршики, наприклад, про займенник або числівник. Контакти не підтримую з вчителями, але маю величезне бажання. А все насправді легко – просто прийти до школи, яка знаходиться під вікнами батьківської квартири. Я це зроблю, обіцяю. Усім вчителям бажаю отримувати задоволення від роботи і виправданих зарплат, бо це неабияк стимулює до бажання творити і до усвідомлення того, наскільки важливу роботу вони виконують!

– Вчителі – це люди, які можуть бути Героями України. Я б ніколи в житті не змогла бути вчителем, навіть у дитинстві про це не мріяла. Коли після закінчення інституту була можливість залишитися при кафедрі, то я цю можливість викладання одразу відкинула. Кожного дня ми заводимо своїх дітей до школи, де в класах 25-30 учнів. Умови, в яких працюють вчителі, розумію як лікар. Знаю, що вони такі ж незахищені, як ми. Але тим не менше до більшості вчителів учні хочуть йти кожного ранку, діти хочуть робити якісь іграшки, виготовляти аплікації для вчителів, вони завжди пам’ятають про своїх педагогів. Моя дитина іменами своїх вчителів називає черепашок, яких вона сильно любить. Відповідно, для мене вчитель – це герой. Мої діти проводять більше часу з вчителями, аніж зі мною, окрім того вони дають знання, намагаються їх чогось навчили. На жаль, через брак часу я не є частим гостем у школі, але через телефон контактую зі своїми вчителями. Напевно, хотілося би більше, але це моя провина, а не вчителів. Направду, ніколи у житті не забуду Раковцева Євгена Антоновича, вчителя англійської мови. На жаль, багато років його не бачила, хоч і цього року святкували 25 років з часу завершення навчання у школі. Ця людина відіграла велику роль у моєму житті, і, в принципі, завдячую йому, що я вивчила англійську мову, зрозуміла її важливість навіть тоді, коли ще кордони були закриті. Ставлюся до вчителів з величезною повагою і розумію, що їхня праця є не до кінця оцінена. Можу справді подякувати своїм вчителям – усім без винятку, в тому числі й педагогам своїх дітей, тому що вони роблять насправді велику справу. Я дякую своїм вчителям за становлення мене як людини, за формування мого світогляду. У нашій школі була така вчителька, на жаль, вже покійна Кондратюк Оксана Володимирівна, яка була завучем, то можу сказати, що завдяки їй я є тим, ким є зараз. На щастя, у мене завжди з вчителями були дружні та партнерські стосунки, не “підлизувальні”, а справді гарні.

– Підтримую контакти зі своїми вчителями, оскільки деякі з них мешкають поруч із моєю мамою, тому маю змогу з ними бачитися. Звісно, що у мене була улюблена вчителька у школі, вона викладала українську мову і літературу, і була фанатично віддана саме цьому предмету. Дуже старалася наповнити нас знаннями української мови, відкрила у нас талант написання віршів. Найпершими вчителями для мене були батьки, але й шкільним педагогам вдячна, тому що у той час вони робили свою професію добре, може, навіть краще, ніж це роблять тепер. Учитель – це складна професія. Я сама частково вчитель, оскільки викладаю у вищій школі, тому розумію, що працювати з дітьми нелегко. Власне за вибір професії я теж готова дякувати вчителям. Незалежно від життєвих обставин, які є, вчителям варто завжди пам’ятати, що їхня професія не в тому, як просто заробити гроші, але як творити людину, як формувати громадянина, виростити українця. Від учителів насправді дуже залежать ці аспекти. Педагоги повинні розуміти, що поряд із звичайною професійною місією є соціальна і громадянська місія. Тому ніколи цих речей не треба забувати. Варто завжди з розумінням ставитися до дитини і бачити у тій людині насамперед суб’єкт, тобто живу людину, особистість, характер, а не якийсь об’єкт, якого треба чогось навчити, чимось “напхати”.

– Моєю улюбленою вчителькою зі шкільних років є Андрес Любов Романівна. Вона мені найбільше запам’яталася, тому що нагадували мою маму, така ж добра. Якось мені навіть мама казала, що не так любиш предмет, як любиш вчителя. І справді, яких вчителів любила, такі предмети вчила. Якщо мені викладач не імпонував, то я не хотіла вчити цього предмету і не ставила собі за мету великі старання. Доведено, що переважно діти вчаться для батьків, для похвали від них, тому що здебільшого не розуміють власної вигоди від навчання. Мені завжди мама казала, щоб я вчилася так, як мені комфортно, тому я так і робила, але тільки у тих вчителів, які мені подобалися. Власне, якраз у цих вчителів вдавалося отримувати найвищі бали. Сьогодні можу подякувати своїм вчителям за те, що вони мають титанічне терпіння. Напевно, найперше, що потрібно вчителю – це терпіння, розуміння і бажання донести учневі ту інформацію, якою вони хочуть поділитися. Наприклад, у мене є вчителі, які якщо мали бажання навчити дитину, то вони це робили. Було навіть так, що піднімали учнів кожного по черзі і просили, щоб ці повторили одне і те саме правило. Така практика могла тривати упродовж трьох-чотирьох уроків. Це виглядало дивно, але я пригадую, що учень, який зовсім не хотів вчитися, навіть не бажаючи отримувати тих знань, він запам’ятовував. Це титанічні зусилля – навчати дітей, оскільки різна аудиторія, різні характери, тому відповідно мають бути різні підходи. Бути вчителем – це мистецтво. Напередодні свята бажаю учителям, аби вони упродовж років, зустрічаючи своїх учнів, бачили їх успішними, а вихованці у свою чергу були вдячними, що педагоги зуміли навчити та виховати їх. Взагалі вчитель – це якийсь еталон, адже багато років діти проводять поруч з вчителями. Діти мають їх за авторитетних розумних людей, які діляться інформацією. Тому вчитель завжди повинен бути гарним зразком, щоби дітям хотілося черпати його знання, копіювати його правильну поведінку, риси. Бажаю, аби вчителі насамперед завжди мали терпіння. Також зичу, щоб усі діти, яких вони навчали, досягли успіхів.