– На початку жовтня ми готуємось до чергової поїздки на схід. У цей час хлопці потребують засобів гігієни, медикаментів, додаткових шкарпеток, білизни, теплих флісових кофтинок, бо це чи не перша необхідність, коли надворі холодно. Також є необхідність у продуктах. Хлопці дуже вдячні, коли наприклад, привозиш відерко вареників чи мішок з капустою. Вони щасливі від того, що їх не забули, що туди не бояться їхати. З більш дорогого потрібні планшети, рації і, звичайно, запчастини до техніки. Маю замовлення на набір ключів, бо хлопці не мають чим ремонтувати техніку. Ці речі нам не приносять, тому нам потрібно їх купляти, і, як завжди, є необхідність у коштах. Ми жартуємо, що наші хлопці давно вже “на дембелі”, а ми третій рік як служимо і ніхто нам не обіцяє відпустки. Та й совість уже нам не дозволяє залишити цю справу, бо бачимо, що хлопці потребують нашої допомогти. Так, держава покращила забезпечення військових, але воно ще не на всі сто відсотків таке, яке б мало бути. Ну ось маємо знайомих хлопців в Авдіївці, де нещодавно у їхній будиночок, в якому вони тримали усі свої речі, потрапив снаряд і згоріло абсолютно все. Отже, їм потрібно шукати нове місце захисту і знову-таки облаштуватись усіма побутовими речами. І традиційно справа за волонтерами. Чимало військових до нас телефонують, але, на жаль, ми не можемо усі їхні побажання задовольнити. Хлопці, там на сході, теж дуже добре володіють інформацією про те, що тут відбувається, бо щодня спілкуємось. Ми робимо все, що у наших можливостях. Намагаємося раз у місяць їздити на передову. Наші поїздки доволі масштабні. Востаннє везли близько 30 тонн допомоги. Усі ці люди, які нам допомагають, мають відкриті очі і співчутливе серце! Знаю, що добрі люди є, тому, якщо маєте можливість долучитись, то звертайтеся за адресою: вул. Липинського, 54 (БТІ), щодня з 10.00 до 18.00.

– Від початку війни доставляємо на схід прилади, техніку, оптику, обладнання для наших військових. На жаль, за весь час нашої діяльності, запитів від військових не зменшилось. Інше питання, що наші можливості суттєво змінились, тому що ми залежимо від людей, які допомагають армії. Якщо інші можуть щось із побутових речей передати на фронт, то наша група немає, наприклад, зайвого прицілу чи генератора вдома. Тому всі ці речі купуємо. Прикро, але багато хто з наших продавців, які торгують речами для військових, просто наживаються на війні… У таких випадках шукаємо можливості, щоб не переплачувати або ж моделюємо самостійно. Зараз усе дуже змістилося на ніч: найчастіше небезпечні бої відбуваються саме вночі. Відповідно нашим хлопцям потрібні прилади, які допоможуть провадити у цей час нагляд за ворогом – це і тепловізори, і приціли. Якщо раніше ми закупляли прилад нічного бачення першої генерації, вартість якого 300-400 доларів, то тепер нам потрібно забезпечити наших хлопців приладом другої чи третьої генерації, бо наші противники з часом теж отримують більш якісну техніку. Відповідно, ми повинні їм протиставити теж кращу “зброю”, яка у п’ять-сім разів дорожча. Лише один прилад нічного бачення другої генерації коштує 1200-1400 доларів. Третьої генерації – до 2500 доларів. Необхідні військові речі для кожного бійця і для конкретного бойового підрозділу ми підбираємо індивідуально. Найчастіше просять оптику, приціли, перископи. Будемо вдячні за гітари, які теж постійно передаємо на передову. Щоб була можливість зібратись не довкола пляшки, а в співочому колі! Роздрукували пісенники з дисками, щоб співали наших пісень, передали книги. А ще до Дня захисника України дуже просимо приносити дитячі малюнки, листівки. Хлопці на них чекають! Основні підрозділи, яким ми допомагаємо, – це Збройні сили України. Зокрема підрозділи, які мають окремі, непрості завдання. На жаль, штат військових підрозділів не передбачає багатьох деталей нинішньої війни. Забезпечення ще, як у радянські часи, коли один бінокль був лише для командира взводу. А ми допомагаємо тим, чого немає в штаті. Днями розмовляв з хлопцями, кажуть, що ще не всім видали бушлати. У розмові з нами сором’язливо просять протизапальні препарати, а про вітаміни уже й не наважуються запитати. Дуже багато друзів нашої діаспори допомагають нам. У нас першими, хто кинувся допомагати армії – це малий і середній бізнес, який, якщо не закрився ще, то немає можливості надалі виділяти кошти на підтримку армії. Та попри усе, ми продовжуємо працювати. Взагалі, будемо вдячні за будь-яку допомогу. Нам не обов’язково, щоб це були гроші. Тож чекаємо у приміщенні Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, що на вул. Коперника, 40а, щодня, після обіду.

– Сьогодні для наших хлопців найголовніше – це наша увага. Ба навіть, ті ж дитячі малюнки. Пригадую випадок, коли хлопчина із бронежилета витягнув кевларові пластини і вставив туди малюнки, говорив, що вони його бережуть. Це не зовсім правильно, але це показує їхню віру в нашу підтримку. Матеріально виміряти усе те, чого вони потребують, неможливо. Думаю, сьогодні держава добре справляється із забезпеченням наших військових. Це не те, що було у 2014-ому. Тоді, коли хлопці воювали у своїх шльопанцях та спортивних штанах… Але бачимо, що надворі змінюється погода. Тож звичайно, на осінь необхідне гумове взуття, бо є місця, де ні пройти, ні проїхати. Як пригадую, державою не передбачено забезпечення саме такого взуття. Як би там не було, але є потреба у змінній формі, білизні. Зрештою, можна приносити усе, що є вдома: закрутки, овочі, крупи, смаколики – такі собі домашні гостинці. Бо хочемо смак дому привести на передову. На часі ліки від застуди, а також цибуля, часник, сало – це те, що наші вояки першочергово розбирають. До речі, безпосередньо перед черговою поїздкою, яку плануємо в середині жовтня, будемо вкотре організовувати акцію “Вареник”, під час якої проситимемо господинь, щоб наліпили хлопцям домашніх вареників. До слова, у нашому центрі можна взяти пластмасові відерка і складати туди уже готову продукцію. Дуже б хотіли навідати хлопців до Дня захисника України, але не знаю чи вийде, бо кожного разу все важче і важче туди добратись, тому що дорога далека і заправка автомобіля недешева. Ось якби знайшлися благодійники, які б допомогли із пальним, було б дуже добре. Наша адреса незмінна: вул. Липинського, 54 (БТІ). А ось днями спілкувалась із військовим, який сказав: “Ви навіть якщо не зможете нічого привезти, все одно приїдьте, бо нам це найбільше потрібно. Бо живемо від однієї вашої поїздки до наступної”. Ще є проблема, яка однозначно має вирішуватись на державному рівні – це брак інформації. Там наші хлопці мають можливість переглядати лише проросійські канали. Їм потрібна інформація, зв’язок з рідними і… львівська кава, якої їм дуже не вистачає. Наші медіа повинні говорити про героїв теперішнього часу. Їх засмучує те, що уваги до них стало менше. Війна ж не закінчилась, а ставлення вже не те. Якщо на початку війни ми не так соромились підійти до військових, привітатися, подякувати, то тепер це роблять рідко. Підтримка населення і справді зменшується. Та говорити лише про байдужість не можна, бо справді жити стає важче. Але у моменти, коли бабусі віддають останні заощадження, розуміємо, що не можна залишати волонтерство на півдорозі. Бо ж добре відомий усім вислів “Народ і армія єдині” і досі залишається правдивим!

– Наші волонтери постійно контактують з хлопцями з передової, тож доставляємо їм те, що вони просять. Останнє, що нам вдалось закупити – це інвертор, перетворювач напруги і випрямляч для реанімобілів. Військові мобільні госпіталі дуже просять у волонтерів кисневі балони, тому що держава жоден такий медзаклад, на жаль, ними не забезпечує. А вони рятують людям життя! На це і зосереджуємо свою увагу. Потрібні також комплекти форми, бо зрозуміло, що у тих екстремальних умовах одна форма довго служити не буде. Нашим воякам потрібна і термобілизна, і матеріал на маскувальні сітки. Тому, якщо маєте непотрібні речі осінніх кольорів, які можна використати для маскувальної сітки, пишіть на мою Facebook-сторінку (Юлія Зак). Військові подекуди просять речі, які б не мали закупляти волонтери, – це набір ключів для ремонту БТРів та іншої техніки. Просять будь-яких автомобілів, щоб переміщатися від поста до поста, оптичні засоби, біноклі, вогнегасники. Наші постійні благодійники – це люди, які уже мають звичку із своєї зарплати виділяти частину на армію. Це люди, які читають наші повідомлення у соцмережах – так ми через рідних, друзів, знайомих, знаходимо гроші на потреби військових. До слова, маю досвід “походеньок” до людей більш заможних. У результаті – лише обіцянки… Переконана, що сьогодні дико пояснювати, чому потрібно допомагати нашим військовим.

– Наша ініціатива орієнтується на те, що можна зробити руками. Для бійців ми готуємо сухі борщі, каші, сушимо домашні чаї, робимо закрутки. Передаємо на передову усе те, що хлопці могли б готувати швидко, економлячи свій час. Зазвичай, наші продукти потрапляють військовим, які стоять на перших лініях зіткнення, де немає жодних умов для приготування їжі. Наш асортимент продуктів не змінюється. Зараз сезон гарбузів, тож будемо заготовляти гарбузові каші, а ще енергетичні батончики, які влітку не довезеш на передову. Ось хлопці з розвідки дуже їх просять. Завжди потрібні крупи, сіль, цукор, спеції. На днях будемо починати шити рукавиці, потрібна маскувальна сітка. Приносьте постіль, будь-якого кольору, маємо барвники, зафарбуємо у потрібний колір. У цей час дуже потрібна плівка на бліндажі. А ще лікувальні продукти – лимон, імбир, мед. Є потреба у воді. І насправді є велика потреба у “робочих руках”. Подекуди не так нам потрібні гроші, як люди, які готові допомагати армії. Адже є продукти, які потребують негайної чистки. Наші передачі робимо через день, а то й щодня. Пересилаємо поштою або через інших волонтерів передаємо. Маємо “гарячу лінію” для хлопців, де отримуємо від них постійні дзвінки: і дякують, і замовляють щось доброго у нас. Телефонують і їхні родичі, знайомі. Просимо, щоб приходили до нас помагати, бо роботи чимало! У нашій команді працює близько 20 постійних людей, які фактично від початку трудяться для наших вояків. В неділю наші господині за свій кошт печуть пиріг, варять бограч чи інші страви, після чого передаємо це на волонтерську ярмарку і продаємо. Щонеділі збираємось біля пам’ятника королю Данилу, з 13.00 до 18.00 ми чекаємо на усіх небайдужих. А ще на ярмарці з перехожими плетемо маскувальну сітку. Потрібне нам і відповідне приміщення. Місцева влада щось таки пропонує, але без належних умов. Якби хоч з комунальними рахунками допомогли, нам було б легше. Усі, хто хоче допомогти чи то продуктами, чи то у приготуванні сухих наборів, чекаємо за адресою: вул. Сербська, 7, кв. 4 (другий поверх).