Війна… За ці три роки вона так багато змінила: колись мирні міста – тепер у руїнах, колись щасливі діти – тепер напівсироти. Хтось без даху над головою, а хтось на фронті вже й забув, як це – мирно ходити на роботу, поспішати додому, готувати вечерю. Тут, на Львівщині, ми живемо в іншому світі. А скільки війна загалом зачепила українських родин! Морально чи фізично…
Щоденні новини рясніють повідомленнями про поранених і вбитих, зниклих безвісти та взятих у полон ворогом. Боляче і сумно… Тим часом, є два фронти – там, на сході, де зі зброєю у руках бійці стоять на захисті Батьківщини, і тут, вдома – кажемо про волонтерів. Вони, як ті бджілки, тут, у тилу, ведуть свій фронт роботи – щоденно збирають кошти, плетуть сітки, ліплять вареники, влаштовують акції, бо бракує грошей придбати хлопцям на схід теплої одежі та чобіт. “Пошта” завше тримає руку на пульсі і розповідає про їх працю.
Волонтерський рух розвинувся у часи Революції Гідності, зміцнів під час окупації Криму і ще більше укріпився у час війни на сході. І досі волонтерів чекають з нетерпінням на передовій, військові просять їх приїжджати навіть без смаколиків, просто так, бо ж вони стали там близькими друзями, рідними, психологами…
фото: Hand made по-львівськи (3), politeka.net Нині ж волонтери в один голос кажуть: допомога від небайдужих людей зменшились, але аж ніяк не зменшилась кількість телефонних дзвінків від військових із проханням купити одяг, їжу чи техніки… Тим паче, що на дворі осінь, а там і зима – цього року прогнозують її дуже люту.
Та львівські волонтери не втрачають оптимізму і говорять про те, що “добрі люди не перевелись” і військові не залишаться наодинці із своїми проблемами! Читаючи цей матеріал, дайте відповідь на запитання: а що зробили особисто ви задля допомоги нашим бійцям на фронті?! І пам’ятайте – допомогти ніколи не пізно!
Тим часом довіра на волонтерів в Україні велика. У розмові з “Поштою” Оксана Дащаківська, політолог, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”, наголосила, що за останніми дослідженнями найбільше нині українці довіряють волонтерам, армії, церкві та медіа. “Це ті інститути, до яких люди відчувають причетність та співучасть”, – наголошувала вона.
Якщо на початку бойових дій у зоні АТО хлопцям потрібно було все – починаючи від форми, берців, шоломів, бронежилетів і завершуючи засобами особистої гігієни, то нині ж акцент на технічні потреби, змінний утеплений одяг та продукти.
Волонтери вже надіслали на схід чимало автомобілів, яких так бракувало бійцям у боротьбі з ворогом. Але техніка потребує ремонту. І, звичайно, фінансувати його доводиться також волонтерам. Та це уже не те, що було на початку війни, бо ж тоді військові потребували усього, каже “Пошті” керівник Західного регіонального медіа-центру Міноборони України Олександр Поронюк.
“Ситуація багато в чому змінилася, близько 45 тис. громадян України підписали контракт зі Збройними силами України. Зі сторони держави суттєво збільшились зарплати військовим, зріс соціальний пакет послуг, але все це досі не перекриває усіх проблем солдат. Є потреби сезонні, коли надворі літо – це вода, легкий одяг, маскувальні сітки відповідного кольору. Осінь – це теплий одяг, термобілизна, рукавиці, ті ж буржуйки. Не завадили б і засоби зв’язку, оптика, продукти. Бо хто б там що не говорив, але одноманітне щоденне харчування не всім до снаги”, – зауважив Олександр Поронюк.
З його слів, львівські волонтери як приклад свідомого громадянського суспільства у найрізноманітніший спосіб допомагають українським військовим.
Зараз військові потребують теплого одягу, термобілизни, рукавиць, буржуйок, технічних приладів, а також медикаментів
“Робота волонтера вважається однією із найскладніших, бо це робота з людьми, яка подекуди вимагає негайної відповіді. Сьогодні у волонтерстві залишилися ті, яким довіряють і військові, і суспільство, і церква. Цікаво, що наші волонтери намагаються допомагати не лише речами, а й своїми талантами. Знаю групу артистів із театру імені Марії Заньковецької, які спільно з працівниками Будинку офіцерів організовують турне по військових частинах. Артистичне мистецтво – це також форма волонтерства”, – додав Олександр Поронюк.
Тарас, військовий з 24-ої механізованої бригади Збройних сил України понад 26 місяців провів на передовій у зоні АТО. Хлопець у розмові з “Поштою” пригадує, як його побратими і він сам тішилися, коли волонтери до них навідувалися.
“Хлопці на сході дуже люблять, коли приїжджають волонтери. У нашому колективі найбільше втіхи було тоді, як привозили солодощі. Півлітрова банка полуниці – це було щастя на місяць. І не обов’язково купляти супертактичні окуляри, бо щастя в дрібницях! Пригадую, коли одна знайома студентка в коледжі з одногрупниками зібрали гроші, купили і передали нам ящик халви, кураги, родзинок, а ще в додачу написали листи – задоволення було таке, що не передати”, – каже Тарас.

Щодо потреб військових сьогодні, співрозмовник зазначає, що є потреба знову таки в одязі. “Держава форму видає, але видає за радянським зразком – один комплект на рік. У ній ми живемо, спимо, пересуваємося, їмо. Було б краще, якби видавали дві одразу. У цей час хлопцям дуже необхідні теплі шкарпетки, термобілизна тощо. Наші волонтери – молодці. На початку війни вони були майже готові нам патрони возити – ось що називається бути відданим своїй країні. Коли в державі війна, ніхто не повинен чекати, коли вас попросять про допомогу. Наша свідомість має бути або на стороні добра, або зайняти позицію “моя хата з краю…””, – каже військовий.
У розмові з “Поштою” Олександр Ганущин, голова Львівської облради, який разом із волонтерами часто буває на сході країни, виокремив потреби військових, які умовно можна розподілити на три блоки.
“Залишається проблема пов’язана із запчастинами до техніки, бо часто їх постачають із запізненням. Усі автівки, які ми з волонтерами везли в АТО, військові обслуговують самі, бо ця техніка не стоїть на балансі їхніх частин. Тому той, хто їх “подарував”, той і закріпив це питання за собою. Зрозуміло, що є блок дорогих речей, які потребують наші військові: навігація, прилади нічного бачення… І третій блок, який завжди актуальний для військових, – це дроти, плівка, жилетки, а також скоби, цвяхи”, – каже Олександр Ганущин.
“Пошта” запитала у співрозмовника, чому зазвичай армії активніше допомагають прості люди, ніж ті, що мають більші можливості. Втім, Олександр Ганущин каже, що це не так, і очевидно, “що у держбюджеті України значно збільшили фінансування на армію, що дозволяє уже перекрити і забезпечити основні потреби військових”. “З бюджету України на 2017 рік в оборонну сферу закладено близько 130 млрд гривень на потреби фронту. Це на 20 млрд більше, ніж торік. І важливо те, що ці кошти будуть передбачені і на озброєння. А на Львівщині є обласна програма підтримки військових. Уже цього року 10 млн гривень передаємо на наші частини, на ті речі, які Міністерство оборони “не перекриває”. Безумовно, люди виснажуються, люди не готові були до того, що війна надовго… Змінились об’єми допомоги. Та ті, хто допомагав від початку, продовжують у тому ж дусі! Бо ж допомога потрібна і тим, хто воює, і тим хлопцям, які повертаються додому”, – зауважив Олександр Ганущин.