Співрозмовниця каже, що укладала договір про працю і віддавала оригінал закордонного паспорта. На запитання, чи не боялася обману або якоїсь трудової експлуатації, відповідає, що така була умова, тому всі 40 осіб довірили свої документи і повірили господарям. 

Пані Наталя, домогосподарка, розповідає свою історію: “Сезон полуниць триває з травня до червня. Хто бажає, може залишитися до серпня, у господаря є ще огірки і помідори. Вже багато років їжджу збирати полуниці за 90 км до Кракова, роботодавець щороку надсилає запрошення. Умови праці дуже добрі: проживання на другому поверсі будинку, у кімнаті по чотири особи, душ, загальний зал, харчування від господарів (сніданок і вечеря – чай/кава і бутерброди, а на обід – перша страва, друга і компот). Загалом нас 12 осіб. Графік роботи на полі плануємо самостійно, переважно це з 05.00 до 11.00, а потім з 15.00 до 19.00. Тобто маємо досить довгу обідню перерву. Кажуть, що цього року полуниця не сильно вродила, проте у нашого роботодавця спеціальні поливальниці, тому був добрий врожай, а все зібране продавали на базарах”.

“Було так, що коли людина не сподобається, то їй менше платили. Але також укладали договір про працю, проте ми ніколи не віддавали господарям документи. Між людьми має бути довіра”, – розповідає заробітчанка.

Зізнається жінка, що якби на Львівщині були подібні заробітки, з приблизною оплатою, то вона б охоче працювала на українських землях.

Пані Оксана, бухгалтер, завжди їздить до того самого господаря, а це за 30 км від Варшави.

“Окреме житло з усіма вигодами, власники забезпечують харчами, але знімають за це незначну суму. Їжу готуємо самостійно, чергуємося обов’язками по кухні. Працювати починаємо о 07.00 і до 19.00, але з 12.00 до 14.00 маємо обідню перерву. Зарплата нараховується від виробітку, але ціна однієї луб’янки (кошичок на 2 кг) – 1.20 у злотих”,  – розповідає жінка.

З її слів, у сусідів господаря плата за луб’янку один злотий, а ще у них люди працюють з 04.00 до 20.00. Так само рвуть черешню – все від виробітку. Але, наприклад, робота полоти аронію чи збирати бурівку оплачується погодинно (7 злотих/годину). 

“Взагалі бурівка дуже дорога, тому там відповідні вимоги до організації праці: не можна мати на собі золотих прикрас чи будь-якого іншого металу, оскільки ягода дуже на це реагує і окислюється. Після того, як полуницю зібрали, посортували, тоді її везуть на так званий “скуп”, тобто хтось масово скуповує ягоду, а потім постачає на певні заводи. Цьогоріч не вродила полуниця, але господар не давав нашій команді (а це 21 особа) поїхати без заробітків, тому шукав роботу для нас у сусідів: рвати черешні, щось полоти. Насправді там кожен власник вирощує щось своє”, – зазначає заробітчанка. 

фото: ewadrzyzga.pl

Зі слів співрозмовниці, господар, у якого вона працювала, має поле на 100 га, засаджене переважно полуницею, але, окрім ягоди, вирощують ще картоплю на крохмаль, горох і пшеницю. Наступного року чекають на малину. Сусід має черешні, вишні, яблука і груші. 

“Українців там дуже багато. Запрошення дають на півроку, робочу візу теж так відкривають, тому дехто їде на увесь той час, бо не має роботи в Україні. У нашій компанії також були жінки, що приїхали на 3 тижні чи місяць, бо взяли відпустки з офіційних робіт. А це і лікарі, і медсестри, і бухгалтери, працівники соцзабезу та завідувачка відділенням зв’язку”, – розповідає пані Оксана.

Вона також каже, що запрошення на роботу безкоштовне, лише оплачують візу (це приблизно 800 грн) і дорогу (150 злотих або 1000 грн зі Львова до місця роботи). Заробітчанка зізнається, що договорів не підписують, а тим більше не віддають жодних документів, але насправді всі вже знають власника, тому є високий рівень довіри. Якби можна було б заробляти так в Україні, то, на думку пані Оксані, усі працювали б на своїй землі. 

Одні заробітчани приїдуть додому, інші поїдуть до Польщі. Такий коловорот триває роками, але на шальці терезів Україна-Польща завжди буде переважати той, хто запропонує нашим сезонним мігрантам вищу плату за роботу. Львівщина має над чим попрацювати, щоб втримати жителів на своїй землі. І не їхали б наші вчителі, лікарі, держслужбовці на сезонні роботи до Польщі, не шукали би щастя у чужих краях, якби вистачало заробітної плати з офіційної роботи.

– Важливо сконцентрувати нашу увагу на дрібних виробниках. У нашій області таких господарств більше 280 тисяч. Це люди, які мають свій земельний пай до 2 га і фактично не знають, як ефективно вести господарство на тій ділянці. А багато хто з них їде на заробітки на такі ж землі, працює там і отримує прибуток.

Повертаючись сюди і знаючи технології, дивуються, чому у нас це важко впровадити. Але для того, щоб у нас навіть гектар полуниці чи малини засадити, то потрібні стартові кошти для інвестиції (близько 100 тис. грн/ га, але все залежить від культури). 

Другий і не менш важливий момент – це знання, тобто як це робити, яка технологія. І найважливіше, щоб після вирощення не боліла голова, куди це збути. Насправді всі ці процеси якраз і стримують людей. Але безпосередньо на сьогодні маємо багато прикладів, коли люди перейняли такий досвід вирощення культур. Зокрема, у Львівській області  у с. Бишків, що на Жовківщині, є не лише велике підприємство, яке садить полуницю, але все село цим займається, тому що має приклад, як це робити, а також вони мають канали збуту. Селяни разом із підприємством знають, що у них куплять цю полуницю. 

– Проект “500 успішних сімейних господарств” дає поштовх ініціативним людям щодо вирощування малини. Це діє за схемою об`єднання в кооперативи. Такі приклади мають збільшуватися і поширювати те, що можна насправді реалізовувати на теренах Львівщини. Пілотними спочатку були визначені Жовківський, Кам`янко-Буський, Перемишлянський і Золочівський райони. А насправді, коли ми багато їздили і спілкувалися з громадами, то на сьогодні маємо набагато ширшу географію цих ініціатив. 

До реалізації таких проектів додався вже Жидачівський, Дрогобицький райони. Ягідний кооператив у селі Лосятин на Тернопільщині слугував як приклад. Внаслідок створення кооперативів вже цього року плануємо там посадити малину. І ми повністю технологічно супроводжуємо людей, починаючи від того, які це ґрунти (отримуємо заключення про родючість ґрунтів), консультації з облводгоспом, як отримати дозволи на самозрошення, а пізніше отримуємо якісний і сертифікований матеріал. До слова, на сьогодні зареєстровано шість кооперативів.

– Щодо обласної комплексної програми підтримки у галузі АПК, є ключові напрямки, які зосереджені на допомогу дрібним виробникам, щоб дати їм фінансову можливість розпочати свою справу. 

Перший напрямок – це компенсація для аграріїв відсоткових ставок. Тобто, якщо вони взяли кредити, то можуть використати їх не лише під ягідництво. Другий напрямок комплексної програми – це кошти на поворотній основі (5 % річних). Це пільгові кредити, які видає обласний центр індивідуального будівництва при обласній адміністрації. Це не банківські кредити, а  кошти від фонд, що створений при обладміністрації і має 8,5 млн гривень. 

Загалом по комплексній програмі підтримки на цей рік виділено 11 млн грн. За першим напрямком за відсотковими ставками – 1,5 млн грн, за пільговими кредитами – 8,5 млн грн. Саме ці кошти спрямовані на те, щоб люди могли скористатися ними і розпочати свою справу в аграрному напрямку. 

Ключовим є бізнес-план, тому людина може взяти 50% коштів у позику, відштовхуючись від цього документа. У цій програмі можуть брати участь фізичні особи, тобто селяни, які мають землю. Їм не обов`язково бути зареєстрованими для ведення сімейного господарства на пайовій землі. 

Також юридичні особи: фермерські господарства, сільськогосподарські організації і кооперативи, які можуть отримати до 500 тис. кредиту на те, щоб купити обладнання або інші необхідні речі. Всі заходи спрямовані на те, щоб показати, наскільки реально працювати на Львівщині, вирощувати чудову ягоду, мати дійсно якісний продукт, не покидаючи сім`ї, щоб заробити за кордоном, а отримувати тут добрі прибутки з своєї площі.

– Це одне з наших завдань. Ми добре проаналізували польський ринок щодо ягоди. Власне ягода добре тримає цінову позицію у Польщі, там є широкий ринок для переробки. І вже цього року, враховуючи, скільки ми посадимо малини, розумітимемо, скільки матимемо наступного року її на продаж. Певна: наші переробники готові забирати малину, але для того, щоби дрібні аграрії мали найбільший зиск, тому важливо вийти на експорт. Малина – це та сировина, з якою можна виходити на ринки Європи, і сподіваємося наступного року матимемо ринок збуту вже у Польщі.

– Насправді зараз більше розвивається самозайнятість, тобто люди трудяться не як наймані працівники, а як працівники, які можуть самі на себе працювати і заробити кошти. Варто зазначити зміни, що відбулися, а саме: впровадження сімейних фермерських господарств. Це той статус, який дозволяє звичайним нашим виробникам мати соціальний захист від держави. 

Для дрібних фермерів це можливість працювати на своїх паях, збирати полуницю, малину й отримати до 200 тис. грн/рік. Роботодавці в аграрній сфері пропонують середню заробітну плату на Львівщині у розмірі 4472 грн (січень-травень 2016 р.), середня АПК по Україні – 3714 грн. Звісно, так швидко  наші люди не перестануть їздити на заробітки. Спочатку, вони повинні зрозуміти, що тим можна займатись і в Україні. Адже люди виконують у Польщі важку працю і розуміють, що таке ж можливо повторити тут, тому думаю, що скоро наші кроки матимуть позитивні результати.