Кшиштоф Павловскі, віце-президент польського комітету ІКОМОС, про охорону пам'яток архітектури, зміни у Львові та виклики сучасного зодчества

Кшиштоф Павловскі - директор Інституту архітектури та урбаністичного планування Лодзького технічного університету. Десять років пан Павловскі був очільником польсь­кого комітету ІКОМОС (Між­на­родної ради з питань пам'яток і визначних місць). Нещодавно залишив посаду президента, оскільки, згідно зі статутом, вичерпав максимально можливий термін перебування на посаді, і був обраний віце-президентом. Пан Павловскі не лише налагодив добру співпрацю між комітетами ІКОМОС Польщі та України, але є одним з тих, кому Львів особливо завдячує за внесення до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

- Пане професоре, розка­жіть, будь ласка, про діяль­ність польського ІКОМОСу. Чи змі­нюються з часом його пріоритети?

- Багато що залежить від особи президента ІКОМОСу. Коли я був президентом, ми приділяли увагу роботі на території Центрально-Східної Європи. Я залишив своєрідне послання для моїх наступників, щоб і надалі розвивали цей напрям. У польському комітеті ІКОМОС ми маємо проблеми подібні до ваших. Значну увагу приділяємо ревіталізації давніх міст. Зокрема, я подав ідею створити список міст європейської спадщини, які потребують програм ревіталізації. Кожні два роки ми в Лодзі організовуємо конференцію, метою якої є обмін досвідом щодо ревіталізації старих міст. Торік у ній брав участь і професор Микола Бевз зі Львова. Саме в Лодзі ми запустили цікавий пілотний проект. Три роки тому зібрали групу фахівців-архітекторів, урбаністів, економістів, соціологів, демографів тощо і створили програму ревіталізації двох великих районів Лодзі. Це новий спосіб мислення, якого нас навчив Європейський со­юз, - проблеми ревіталізації старого міста та щоденні господарські завдання потрібно вирішувати разом. Тепер ми хочемо поділитися своїм досвідом. Це комплексна програма, і я агітую колег зі Львова до дебатів.

- У Польщі є унікальний досвід, коли не автентичне, а відновлене місто внесли у Список світової спадщини, маю на увазі Варшаву. Розкажіть, як Вам це вдалося і чому саме відновлене варшавське Старе місто було так високо відзначено?

- Одним із важливих критеріїв внесення міста до Списку світової спадщини є його автентичність. Натомість, так щасливо склалося, що в момент, коли вперше збирався Комітет світової спадщини, я був представником Польщі і мене вибрали віце-президентом комітету. Тоді ми багато говорили щодо критеріїв складання списку. Тоді одразу подав кілька своїх зауваг. У 1976 році у Варшаві відбулася світова конференція ЮНЕСКО на тему охорони та використання давніх та традиційних міст. Тоді ми вписали кілька дуже важливих у подальшому пунктів. Передусім те, що не можна виділяти лише окремі будівлі, які належать руці великих майстрів, а охороні підлягають історичні міста або їх частини, де є багато унікальних творінь анонімів.  По-друге, інколи питання автентизму можна трактувати по-різному. Я вже тоді мав на думці запропонувати варшавське Старе місто на внесення у Список світової спадщини. По-третє, передбачили можливість записати об'єкти, які свідчать про розвиток людства та про його історію. Тоді ми планували запропонувати Аушвіц-Біркенау. Це дуже цікавий випадок, оскільки це місце не є культурою, але не є і антикультурою. Але пам'ять про це місце належить до сфери культури.

Приклад відбудови Старого міста у Варшаві мав великий вплив на ставлення до міст культурної спадщини. Йдеться не лише про ті, які треба було відбудовувати, але і про ті, які не були знищені. Нам часто ставлять запитання: якщо б Варшава не була знищена, чи Польща запропонувала б її до Списку. Моя відповідь - ні. Бо тут є пріоритетною вартість відбудови як символу. Ми пропонували внести Варшаву як перший і єдиний такий випадок. Але комітет не прийняв цього пункту, тому після Варшави були й інші міста.

Насправді, незважаючи на масштабність проекту, властиво сама відбудова Старого міста тривала доволі не довго. Однак їй передувало дуже важливе рішення про транзитний рух транспорту з району Праги через тунель під Старе місто. Бо перед війною на території Замкової площі був комунікаційний вузол, який дуже обтяжував історичне місто. Голов­ні роботи тривали у 1953 - 1955 роках, а повністю закінчили відбудову у 1965-му. По суті, її зробили на ентузіазмі. Але, треба сказати, не всі польські міста були відбудовані з бажанням зберегти автентику. Багато міст були повністю знищені і потім забудовані багатоповерхівками. Наприклад, коли ми хотіли запропонувати Вроцлав і Познань на внесення до Списку ЮНЕСКО, виявилося, що це неможливо, бо там забагато сучасних будівель.

- Як Ви ставитеся до нової архітектури в історичних міс­тах? Чи має вона право на існування?

- Я є автором проекту збір­ника прав об'єктів культурної спадщини. Адже права мають не лише люди, але й пам'ятки архітектури. Знищення якоїсь пам'ятки є допустиме, якщо цього вимагає суспільний інтерес і за умови, що те, що з'явиться на його місці, матиме ту ж архітектурну вартість. Важливо, щоб був діалог між архітекторами та представниками органів охорони історичних пам'яток. Інколи консерватори надто строго сприймають деякі питання і не визнають права міста на сучасний розвиток. Я проти того, щоб архітектурна цінність міста утруднювала його розвиток. Але я не є прихильником екстравагантної архітектури.

- Ви ознайомилися з проектом забудови рогу вулиць Краківської та Вірменської у Льво­ві. Як його оцінюєте?

- На мою думку, цей проект надто екстравагантний, така будівля тут зайва і нічим не вмотивована. У Львові найважливіше зберегти хоча би ритм вулиць, певний історичний простір. Такий проект можна будувати на зовсім від­критій площині, але не в центрі старого міста. Треба поважати своє минуле. Можливо, проект ще можна поправити. Ймовірно, ліпше залишити площу незабудованою, якою вона була багато років.

- Якщо Львів подасть цей проект до Комітету ЮНЕСКО, на Вашу думку, якою буде його позиція?

- Мені здається, що вона може бути лише негативною. Можливо, буде різна мотивація. Загалом же ж висилати до ЮНЕСКО завжди добре два проекти на вибір. Навіть якщо скажуть, що обидва не є добрі, можуть вказати на певні вдалі елементи.

- Ви добре знаєте Львів. Чи змінився він за останні десять років?

- Без сумніву, місто змінилося. І, очевидно, на краще. Пам'ятаю, як у 1997 році був у Львові і мене вразило, що на будинках на площі Ринок було дуже багато сателітарних антен. Дуже добре, що зараз цього вже немає. Важливим кроком було і відновлення палацу Бандінеллі на площі Ринок. Сьогодні ж Львів захворів на загальну хворобу міст, які переживають перехідний період, - навалу банків. Наприклад, у нас в Ополє на території старого міста банк на банку, і всі вони мають дуже яскраву зовнішню рекламу. У вас ще цього не так багато. На жаль, мери поль­ських міст бояться заборонити такі реклами, оскільки потім їх можуть не вибрати на другий термін. Це рекламне лобі є надто сильним. Старі міста мають дуже багато проблем, і їх треба вирішувати комплексно. Такого ж підходу потребує Львів.