Очікуване Різдво відбулося. Настали будні, і ми знову поспішаємо у своїх звичних щоденних клопотах. Проте січень для українців позначений радістю, яка триває аж до Стрітення. Саме стільки часу колядують, славлячи новонародженого Бога, а в храмах можна побачити імпровізовані вертепи. 

Персонажі різдвяної історії покликані не лише принаджувати туристів, а й нагадувати нам, земним мандрівникам, про власний дар Новонародженому…

Вертеп – це намагання людської свідомості затримати радість від приходу Божого Сина на землю, переживати її знову і знову, адже в серці людини не вміщається блага вістка… Заклик “Радуйся, земле, Син Божий народився!” не втрачає актуальності, народна свідомість намагається ще раз пережити євангельські події, супроводжуючи волхвів. У цих народних відрухах серця вгадується глибокий містичний досвід переживання Різдва. 

Святий Франциск Ассізький, який глибоко переживав таїнство Божого приходу, в 1223 році з благословення Папи Гонорія ІІІ встановив перший вертеп. Ця подія повинна була закликати християн до внутрішнього переживання свята, змістити акцент зі світського його сприйняття, відволікти від традиційного ярмаркування. Франциск спорудив ясла, настелив у них сіна, припнув вола й віслючка і запросив до печери вірних – таке собі зорове увиразнення змісту урочисто прочитаного уривка з Євангелія про Різдво Христове. Святий Франциск домігся свого: його спосіб наблизити до людини воплочення Божого Сина виявився таким дієвим, що прості люди, захоплені різдвяним дійством, яке відбувається на їхніх очах, вирішили зафіксувати його і почали встановлювати у храмах, на міських площах і у себе вдома невеличкі шопки – макет печери чи стаєнки, де, за переданням, народився Месія. Ці щирі акти віри настільки полюбилися простолюду, що невдовзі набули поширення в усій Європі та на інших континентах. 

Звісно, дійшла традиція спорудження вертепів і до України. Нині їх можна знайти ледь не в кожному храмі Львова або на площі перед ним. Головна вимога до атракції – у вертепі мають уміститися 13 євангельських персонажів – Діва Марія, Йосип, ангели, пастухи, три царі-волхви з дарами, віл та віслюк. Матеріали й стилістика довільні.

Обов’язково відвідайте Святоюрський собор, церкву Андрія Первозваного, Латинський катедральний собор. На Різдво там обов’язково встановлюють вертепи, і кожен з них по своєму унікальний. Біля шопок часто можна почути давні й нові колядки. Побачити шопки у львівських храмах можна буде до лютого. Традиційно вони стоятимуть там аж до Стрітення Господнього (в католицьких храмах – до 2 лютого, а в греко-католицьких і православних –  до 15 лютого).

Вертепи в церквах є особливою гордістю парафіян. Приміром, шопка у Архикатедральному соборі святого Юра має незвичну зірку. “У нашому храмі перед шопкою, яку виставляємо щороку, стоїть зірка, в центрі якої –  ікона Різдва, освячена у Вифлеємі, тому дуже цінна для нас”, – розповідає “Пошті” отець Павло Дроздяк, речник Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви, капелан Львівської міської ради, який служить у соборі. 

Архикатедральний собор святого Юра

Проте чи не найдавнішою в нашому місті є шопка у львівському катедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії (Латинській катедрі). Тамтешні прихожани кажуть, що їй майже сімдесят років! Знайти її можна у ніші собору, праворуч від головного вів­таря. Шопка ця незвична ще й тим, що на відміну від традиційних лялькових є ансамблем гіпсових фігурок. Їх у вертепі сорок. Деякі персонажі мають півметра заввишки, найменшими є п’ятисантиметрові ягнятка. Проте чи не найбільша втіха для прихожан – півметрова скульптура ангела, який приймає пожертви у вигляді монет і вдячно киває головою. Сюди приходило не одне покоління львів’ян у часи, коли більшість храмів Львова були закриті.

Архикатедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії 

А ось у храмі Усіх Святих Українського Народу, що на вулиці Петлюри, 32, парафіяни мають змогу не лише побачити, а й стати свідками вертепного дійства після недільної літургії! Тамтешній парафіянин, знаний львівський лялькар Богдан Жеплинський відродив давній галицький вертеп. На його переконання, він повинен бути тільки ляльковим! Дійство у ньому відбувається традиційно: Ангел сповіщає радісну новину – у Вифлеємі народився маленький Ісус, Сина Божого йдуть вітати пастушки і царі, а Ірод, довідавшись про Боже Дитятко, наказує убити всіх немовлят. Незадовго по його душу приходять Смерть і Чорт. Опісля відбуваються побутові сценки: два козаки молотять горох і колядують, Жид запрошує до корчми, стара Чарівниця у свято робить масло і чаклує корів, щоб ті не давали молока. За це Чорт забирає її до пекла. Потім з’являється Циган – “такий голодний, що не має де переночувати”, Мошко пропонує молодиці купити козу. Свій перший варіант двоповерхового лялькового вертепу Богдан Жеплинський спроектував і виготовив у 1989 році. А тепер він мандрує з цією конструкцією містами й парафіями, сповіщаючи добру новину всім охочим. Це такий собі живий вертеп “на виїзді”. 

Храм Усіх Святих Українського Народу

Закінчується літургія, поволі гаснуть свічки, діти й дорослі займають місця на лавках. Розгортається вертепне дійство, поступово оживають його персонажі... 

“Як Ти зволив замешкати у вертепі, в яслах нерозумних звірят, так увійди, Ісусе, до мого оскверненого тіла і поселися в моїй недостойній Тебе душі”, – просить у молитві Іван Золотоустий. Бо який іще дар можемо принести Новонародженому? Тож нехай наші серця, як вертепи, вмістять Боже Дитя!