Тоді ще фактично тривало будівництво першої черги телецентру і обладнана була лише одна кімната. В штаті на той час налічувалося трохи більше десятка працівників. Перші передачі транслювалися  лише  чорно-білими, камери недосконалі, тому якісного зображення досягали за рахунок яскравого світла.  Лампи в студії тоді були надзвичайно потужні – найменша в 1 кіловат, а найбільша – 10 кіловат. Тому, коли світильники під час ефіру стояли близько  до декорацій, то була висока загроза пожежі. З тодішнім обладнанням треба було постійно уважно стежити за дотриманням техніки безпеки.

У грудні 1957 року львівські телевізійники одержали ПТС (пересувну телевізійну станцію) з масивними камерами, що встановлювались стаціонарно і здійснювали трансляцію. Пробою в  ефірі  стала трансляція з Tеатру oпери та балету. Це відбулось 25 грудня. Першим диктором на львівському ТБ була  Стефанія Харчук. Під час  трансляції вона знаходилась y ложі театру. Стефанія оголосила програму і розпочали показ вистави для глядачів. Цікаво, що й телеприймачів тоді в місті було небагато, може, з десяток. 

Ветеран телебачення Валентин Зуєвський пригадує, – спершу виходили в ефір раз на тиждень, у четвер. Робили кіно, оголошення, все тривало приблизно двох годин. Для того, щоб показувати кіно, ми в гаражі натягнули екран і робили туди проекцію, і це зображення давали в ефір за допомогою камери. Люди дивились… Так тривало довгий час, поки не обладнали стаціонарний студійний проектор. У нас не було можливостей робити масові передачі, з великою кількістю людей, але ми розвивалися, на студію прийшло багато нових працівників. 

Наприкінці 58-59 років на Львівському телебаченні працювало близько сотні людей, а через десять років у 1968 на Високому Замку створили ще й потужний цех кіновиробництва.