Такі метафори – не прогноз експерта щодо наслідків виборів місцевої влади, а погляди виборців, їх сприйняття волевиявлення. 

Колишні міські чиновники на пенсії збираються на виході з виборчих дільниць і голосно дискутують: “Хочеться змін, але віриться слабо. От були депутати ще старої закваски – непідкупні, чесні, працювали на совість, ішли за незалежність України до кінця. Були часи…” – каже колишній львівський посадовець Юрій, нервово гасячи недопалок об паркан. 

“От я за “свого” проголосував, а що з того, як у нас “прохідних” вибирають. Подивиться одне на одного та й добровільно віддасть свій голос радше за паскудного і “прохідного”, аніж за нормального і нікому не відомого”, – обурюється його колега Микола.

Раптом один чоловік різко відчиняє двері школи, де щойно проголосував, і з порога вигукує: “Ну, я проголосував, а де “бабло”?! Казали двісті гривень дадуть. Шахраї!” З нього голосно сміється дружина, стоячи з дитячим візочком, та родичі, які чекають під шкільними сходами. Виявилось, що виборець таким чином вирішив продемонструвати своє почуття гумору перед двома поліціянтами, які проходили в той час неподалік. На щастя, вони його не почули…

“Я запостила на сторінці недавно, що повія продається за дві тисячі гривень на годину, а недолугий виборець – за двісті гривень на п’ять років. І де логіка?” – розмірковує старшокласниця Галина, яка стоїть неподалік із подругою і чула жартівника. Але на моє запитання про те, чого вона очікує від місцевих виборів, відповісти не змогла. Лише після багатьох додаткових запитань її товаришка сказала, що було б добре, якби зменшили кількість уроків у школі, бо учні приходять додому дуже втомлені.

Інші діти шкільного віку, які чекають, поки батьки проголосують, мріють про стипендію для школярів, аби тато і мама грошей багато на школу не здавали, про комп’ютери в класах, щоб на дитячих майданчиках поставили… альтанки для доросліших дітей. Цікаво навіщо?

“Моя мама голосує за свого начальника, бо він хороший, він їй премію виписав”, – каже шестирічна Оленка. – Мої батьки завжди голосують за тих, що обіцяють зарплату підвищити!”

Це перші вибори за увеcь період незалежності, коли моральні цінності мають не лише громадяни, а й політики. Вони тепер відчувають відповідальність за свої майбутні дії

А літня жінка Віра голосувала за тих, що викоренять із нашого міста корупцію, що прислухатимуться до думки громади у вирішенні проблем Львова, і за те, аби кожен міг звернутися до депутата за потреби, оминувши бюрократичну тяганину. 

“От сусідка Орися з першого поверху голосує, щоб пенсії були достойними. А сусідка Павліна, щоб мир в країні настав, бо син у неї в АТО. А тут жінку зустріла, що хотіла, аби ціни на газ знизили. А вони ж не можуть (місцеві депутати. – “Пошта”), вони не уповноважені… Я намагаюсь їм то пояснити, бо викладала політологію в університеті, а вони не розуміють…”  –  каже жінка.

“Не знаю, коли ми дочекаємося нормальної медицини, бо теперішня лікарня – це “магазин”. У матері стався інфаркт, звернулися в лікарню, а нам за операцію “прайс-лист” запропонували… Потрібно запровадити страхову медицину, як у всьому світі. Тоді й зар­платні мають бути відповідні. Але це вже не до місцевої влади”, – висловлює свою думку чоловік середнього віку Роман, майстер спорту з легкої атлетики. На вибори приїхав на ровері, тому що, як каже, підтримує ініціативу екологічного транспорту в нашому місті.

“Я не розумію, чи в нас приватна медицина, чи державна. Як то? За лікарняне ліжко треба гроші платити? А полегшити можна не хворобу, а кишеню, додому люди повертаються з тими самими болячками. Медсестра не хоче укол робити, допомогти в туалет сходити, як не даси десять гривень. А якщо серйозна хвороба, то лікарі взагалі не хочуть за неї братися”, – розповідає Надія, вдова, яка працює інженером, мати трьох дітей, двоє з яких уже дорослі. – Я голосувала проти корупції та свавілля місцевої влади, що дозволяє незаконне будівництво, за якісний транспорт і роботу комунальних підприємств. А то, як у нас буває, прорвало трубу, комунальники приїхали, перевернули догори дном половину вулиці і кілочок забили, аби тримав ту трубу. А вантажівка проїхала, той кілочок зрушила, і вода знову ллється з каналізації. А варто було б час до часу частину труби новою замінити. Голосую за те, аби краще працювала санепідемстанція, контролювали продукти харчування. Бо в нас і так стан довкілля незадовільний, а тут ще й труять неякісними продуктами”, – пояснює свою точку зору жінка.

фото: Андрій Польовий 

Аліна, яка сама працює медсестрою, переконує, що не проти, аби покращився рівень медичного обслуговування. “У мене маленька дитина, а вакцини БЦЖ в пологовому немає. Не розумію, як у країні, де діагностують захворювання, які повертаються з минулого століття, – дифтерія і поліомієліт – нічим щепити дітей. Тільки нещодавно вакцину привезли на Львівщину, і то усім її може не вистачити. Хіба що їхати за кордон вакцинуватися, а як це зробити з маленькою дитиною, за які гроші?! Яке ми маємо моральне право піддавати небезпеці зараження важкими недугами дітей – наше майбутнє?! Зміни у медицині повинні починатися із пологових будинків: наразі вони переповнені, жінки, очікуючи пологів, лежать просто в коридорах. Швидше б уже відкрили перинатальний центр на Вашингтона”, – бідкається молода мама.

Ще одна молода мама Юлія, ледве знімаючи дитячий візок зі шкільних сходів, розповідає: “У мене маленька дитина, ще й рочку нема. Виховую сина сама, без чоловіка, тож часом буває дуже сутужно. В садочок дитину зареєструвала вже через місяць після народження, бо, кажуть, дуже великі черги, і для пільговиків також. У поліклініку на огляд приходжу, інколи сімейному лікарю шоколадку занесу, а вона ще й носом крутить… Напевне, ще грошей хоче за те, що зважить дитину і виміряє зріст. Щоб аналіз зробити, все своє треба нести та ще й “добровільний” збір платити. А державної допомоги стає на купівлю хіба що трьох пачок підгузків, яких вистачає трохи більше, ніж на місяць. Тож намагаюся підробляти в торгівлі. Нелегко вийти з дому із дитиною у візочку кудись у справах: дорогу почали робити ще навесні, а обіцяють закінчити аж узимку. Трамваєм було зручніше їздити, а зараз хіба пішки п’ять-сім кілометрів ходити, бо ж не в кожну маршрутку сядеш із візочком. А ще у нас на Підзамчі дуже мало дитячих майданчиків. Купую на ринку молочні продукти, м’ясо, овочі – у сільських господинь, які щодня привозять і розкладають те все на землі – на цераті. Беру на свій страх і ризик, бо ж у супермаркеті невідомо що продають, до того ж вибивають у чеку продукти, яких не брала. Може, цього разу оберуть людей, які будуть щось реальне у місті робити, а не розвивати туризм задля наповнення своєї кишені!” – із сумом каже мати-одиначка.

“Доки не закінчиться війна, доти будь-які вибори будуть просто нагодою для ротації політиків. Одіозні політики “перефарбовуються” у інші кольори, їх знову обирають… А нормальні люди в команді з ними просто не можуть виконати задуманого. Реформи, які започаткували зараз, почнуть діяти років через три. Теперішня війна багато кому з чиновників вигідна, багато проблем насущних просто списують, мовляв, як ви можете думати про такі банальні речі, як тротуар біля будинку чи електронні квитки у маршрутці, коли в країні війна” – каже Тарас, студент Львівської політехніки.

Які зміни відбудуться, як житимемо – краще чи гірше, побачимо згодом. Масове розчарування у виборах, ймовірно, спричинене кризовою ситуацією в країні. Але сьогоднішня думка навіть тих кількох львів’ян є приводом замислитися народним обранцям над змінами, які конче необхідні не лише в нашому місті, а й у країні в цілому.