У Львові в суботу, 3 жовтня, в Українському католицькому  університеті під час VIII Екуменічного соціального тижня “Освіта задля змін: духов­ність та інновації” вручили нагороди переможцям ІV Всеукраїнського конкурсу “Репортери надії в Україні”. Організатором цього проекту є Інститут екуменічних студій УКУ.

“Репортери надії в Україні” – це конкурс на найкращу статтю, репортаж, відео- чи радіопрограму, яка є інформацією – носієм рішень. Тобто не лише висвітлює питання сучасного суспільства, а й дає на них конкретні відповіді, вказує шляхи їх вирішення, отже, несе “благу вість” – надію. Конкурс проводять з 2009 року. 

Матеріали цьогорічного конкурсу, зі слів організаторів, розповідають про ініціативи у сфері культури, волонтерську допомогу на фронті, дають конкретні поради щодо вирішення економічних питань, показують приклади життєвої сили людей у важких обставинах, акцентують увагу на релігійних цінностях, вірі, духовному зрості, порушують нову проблематику та пропонують оригінальні рішення.

Ось що каже про свою журналістську працю сама Ірина Березовська: “Колись, коли я тільки починала працювати, мені доручили духовну тематику. Намагалася цього вперто позбутися, бо не вважала себе експертом у цій темі. Проте згодом побачила, що тут не так уже й багато експертів. А потім втягнулася і зрозуміла, що не бачу газети без сакральної сторінки. Кожна людина перебуває в пошуках – себе, Бога, власних цілей, смислів, але не кожна про це пам’ятає. Тексти покликані пам’ятати про головне, а не про минуще! Сьогодні люди поволеньки втрачають здатність шукати.  Це могли дозволити собі святі і дівчина Оля, розумово неповносправна, яка вразила мене своєю свободою. Вона сказала мені: “Я не знаю, який він, Бог, але знаю, що Його дуже треба любити!”  Проста, безпосередня, неймовірно талановита, живе як блаженна. І ця зустріч змінила моє розуміння творчості, пріоритетів і людей в цілому. Зустріч із Олею –  як причастя, вона будить у мені самій щось невловне, світле. Захотілося поділитися цим із іншими. Так і народилася розповідь про Олю Ноженко. Моя роль у цьому дуже маленька –  я всього лиш, за влучним висловом Матері Терези, “олівець у руках Бога, коли Він хоче послати світові послання любові”. Так само, як вона, не вважаю за потрібне говорити про себе, бо за цим ми перестаємо говорити про Ісуса... Він там – у текстах на сакральній сторінці нашої газети”.