Е-Львів: перспективи електронного управління

“Пошта” довідалася, чому новації ще не повністю працюють в Україні, як потрапити в десятку найбільш е-розвинутих держав світу, скільки коштує е-уряд і де взяти гроші

Тетяна Оліярчик №106 (1717), вівторок, 22 вересня 2015

Україна на шляху переходу на е-урядування. Одним із перших міст, яке взялося запроваджувати інноваційні методи управління, став Львів. Але для того, щоб досягнути успіху в цій сфері, необхідно діяти не на рівні регіонів – варто розпочинати із запровадження державного електронного урядування.

Що є його основою? Передусім законодавча і технічна бази (ІТ-рішення та доступ), а також готовність, безпека, довіра і комп’ютерна грамотність. Потрібно виробити державну стратегію розвитку цифрового суспільства (є рішення Кабміну прийняти закон “Про цифрове суспільство” (дія старого закінчується у 2015-ому), запровадити посвідчення особи і його підтвердження – ІD-картку, що прирівнюється до паспорта громадянина України і включає повноцінний електронний (цифровий) підпис. При цьому повинен діяти захист персональної інформації, захист прав інтелектуальної власності й авторських прав, забезпечення достатньої безпеки систем та інформації (не вбиваючи при цьому інновацій). Про це українські та європейські експерти у сфері ІТ- та е-урядування говорили впродовж двох днів, 18 – 19 вересня, на Форумі е-урядування.

Кожен другий львів’янин щодня користується смартфоном, третина – мобільним інтернетом, ще значна частка – онлайн-банкінгом

Шість тематичних панелей, 50 заходів, близько 30 спікерів — представники влади, бізнесу і закордонні експерти ділилися своїм досвідом, радили, як в Україні запровадити е-уряд, із чого починати, де взяти гроші, як позбутися жорсткої бюрократії, перейти на новий рівень розвитку та змін і за допомогою ІТ подолати корупцію у державі.

До слова, натхненням для організаторів Форуму е-урядування став твір Рея Бредбері “451 градус за Фаренгейтом” (це температура, за якої загоряється папір). У Рея Бредбері палили книги для того, щоб було легше керувати натовпом, розвивати в людях відчуття “стадності” й автоматизму. У Львові ж “книги горіли”, щоби навчити громадян змінювати себе та світ, позбутися жорсткої бюрократії, перейти на новий щабель розвитку і змін.

Стратегія е-Львова

Львів одним із перших міст в Україні отримав свою стратегію електронного розвитку. Саме досвід нашого міста може стати основою е-урядуванння решти населених пунктів країни. Цю стратегію розробили на основі дослідження, яким визначали, на якому рівні містяни вміють користуватися комп’ютером, інтернетом, е-послугами. Після його проведення і визначили пріоритетні напрямки, які потрібно розвивати у сфері е-врядування Львова.

Отож перший – забезпечення прозорості фінансових операцій. Зі слів співзасновника ICT Competence Centre та радника міського голови Львова Яніки Мерило, недостатньо зробити бюджет відкритим – важливо, щоб він став зрозумілим навіть для учнів. Тому в місті працює система “Відкритий бюджет” – у графічному вигляді можна ознайомитись із витратами та доходами.

фото: Андрій Польовий

Важливо досягнути й повної прозорості торгів і закупівель, змоги подання е-звернень у форматі петицій, забезпечення вільного доступу до публічної інформації, зокрема до зарплат чиновників, єдиного реєстру підприємців, об’єктів державної власності тощо.

Наступний напрямок – досягнення внутрішньої ефективності працівників міськради. Йдеться про подальший розвиток уже створеного “Особистого кабінету” з електронною ідентифікацією жителя міста, видачу карток львів’янина, створення можливостей для е-листування з держслужбовцями, децентралізацію е-послуг, оцифрування та створення реєстрів і архівів, збір та аналіз статистичної інформації Львова.

Аби ж досягнути успіху, передусім необхідно підвищити комп’ютерну грамотність серед львів’ян. Для цього планують запровадити спеціальні навчання та обладнати комп’ютерні класи.

ID-картки: коли приживуться?

Кожен другий львів’янин щодня користується смартфоном, третина – мобільним інтернетом, ще значна частка – онлайн-банкінгом. Це наштовхнуло на думку про необхідність електронної ідентифікації. Зі слів керівника міського управління міжвідомчої координації Тимофія Александронця, наразі у всьому світі не вигадали нічого кращого для цього, ніж ID-картка. Тож місто активно взялося за її розробку.

Як писала “Пошта”, перші картки такого типу планують видати вже у жовтні, першочергово – учасникам АТО, яких у Львові більше трьох тисяч. Передбачається, що така новація спростить бюрократичну тяганину, через яку бійці проходять майже щодня, і надасть низку пільг, передбачених міською Комплексною програмою підтримки. До реалізації проекту долучать також соціально відповідальний бізнес, який спільно з містом у майбутньому забезпечить власникам карток безкоштовні проїзд у громадському транспорті, реабілітацію та оздоровлення, харчування дітей у дитсадках і школах, знижки у приватних клініках, торгових мережах, театрах і музеях. Додамо, що виготовлення ID-карток у Львові безкоштовне.

В Естонії з допомогою ID-картки можна замовити й отримати всі державні послуги. Вона є в більше 90% громадян. Такого результату чекали 15 років

До слова, в Естонії, яка у сфері е-урядування є певним орієнтиром для нашого міста, з допомогою ID-картки можна замовити й отримати всі державні послуги. У ній міститься будь-яка інформація: від освіти, сімейного стану, наявності дітей, пільг і прав, які має її власник, до історії його хвороб.

В Естонії такі картки є в більше 90% громадян. Такого результату чекали 15 років.

“Це дуже довгий процес. Такі речі в державі не робляться за день”, – підкреслює радник міського голови Львова Яніка Мерило. Вона певна: картка жителя всіх проблем не вирішить, та це найуніверсальніше, що можна зробити, доки система не запрацює на державному рівні.

Закордонний досвід е-урядування

Технології е-урядування вже давно використовують. Вони успішно діють у багатьох зарубіжних країнах: США, Великобританії, Швеції, Данії, Норвегії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Латвії, Естонії, Польщі, а віднедавна й у Грузії.

Реформи, наприклад, в Естонії розпочались у 1993 році. “Кажуть, що в нас, мабуть, було дуже багато грошей, тому все так вдало і швидко вдалось. Але я скажу, що це неправда, бо ми, власне, почали розробляти програмне забезпечення і впроваджувати е-системи тому, що не було фінансування. Ми хотіли заощаджувати, щоб вся країна мала з цього вигоду”, – зазначив директор Агенції е-урядування Естонії Арво Отт.

Він певен: найважливіше в цьому процесі – налагодити координацію між різними колами людей, аби була не тільки воля держави (уряду та президента), а також сприяння місцевих ІТ-компаній. Мовляв, неможливо повністю перейти від “паперу” до електронної системи за одну ніч – усе потрібно робити поступово.

У Польщі ключі до успішного е-урядування – високошвидкісний, доступний і дешевий інтернет, безпечна система е-ідентифікації, прості в користуванні та однорідні е-послуги

“Як на мене, значно краще реалізовувати маленькі проекти, але робити це якісно і крок за кроком”, – підкреслив Арво Отт.

У сусідній Польщі ключами до успішного е-урядування вважають високошвидкісний, доступний і дешевий інтернет, безпечну систему е-ідентифікації, прості в користуванні та однорідні е-послуги. Зі слів радника адміністрації та цифразації Польщі Маріуша Пшибишевського, лише таким чином можна залучити громадськість і з її допомогою досягти високого рівня розвитку.

“Торік вважав, що у сфері е-урядування в Україні зроблено дуже мало. А тепер я приїхав на Форум е-урядування і розумію, що насправді є великий прогрес, а найбільша його частка у Львові. Тому наступний крок – поширити його досвід на всю країну. Ви на правильному шляху!” – зазначив Маріуш Пшибишевський.

У Польщі більшість ініціатив у сфері е-врядування народжувалась на центральному рівні, а звідти вже поширювалась на міста. І це попри те, що кілька регіонів країни надзвичайно прогресивні. “Це правильно, адже е-послуги повинні бути широкодоступними й одного формату у всіх точках однієї країни. У реформуванні ми намагаємось уникати ситуацій, коли громадянам надають послуги різного рівня”, – розповів співрозмовник.

Тімоті Дюбель, радник із питань е-урядування USAID в Україні, вважає основною проблемою, з якою зіткнулися США в процесі впровадження е-урядування, координацію всіх окремих систем е-урядування, що існували на рівні штатів.

“У нас близько 50 різних систем. Лише нещодавно федеральний уряд почав працювати над тим, аби скоординувати їх у межах країни. Ми вчилися на невдачах: головне, на нашу думку, – вміти брати з них уроки для себе”, – додав співрозмовник.

Е-урядування у Грузії розпочали впроваджувати у 2004 році. Зі слів засновника і директора Інституту розвитку свободи інформації Грузії Георгія Клдіашвілі, першими кроками до досягнення успіху такого урядування стали створення інформаційних систем, центрів даних та автоматизація інформаційних потоків. Звісно, тоді ж і розпочалась активна законодавча робота й розбудова загальної стратегії розвитку. Це і стало запорукою успіху.

Е-уряд: скільки коштує і де взяти гроші?

Інколи, буває, ідей катма, але реалізувати хоч одну неможливо. Причина — нема грошей. Ця проблема актуальна і при впровадженні е-урядування в країні.

Хоч іноземні експерти запевняють у протилежному. Так, зі слів заступника директора місії USAID в Україні Джона Панелла, в нашій країні та у Львові зокрема є дух інновацій, є ресурси для впровадження та просування електронного врядування, що має покращити якість надання послуг.

На думку експертів, серед основних ресурсів для реалізації е-урядування – міжнародні інституції, держава та приватний сектор.

“За електронним урядуванням стоїть сьогодення і майбутнє. Е-урядування – інструмент на шляху до забезпечення прозорості уряду. Важливий крок для просування електронного типу – постійне наповнення та просування всіх електронних ресурсів, які є в уряді. Також у цьому важлива співпраця та комунікація між органами влади і громадою”, – переконаний Джон Панелл.

У Е-урядування – інструмент на шляху до забезпечення прозорості уряду

Із міжнародних інституцій фінансуванням частини проектів технічної допомоги, зокрема у сфері е-урядування, в Україні займається уряд Швеції. До слова, саме наша країна отримує найбільшу допомогу від Швеції серед країн Східного партнерства.

“Е-врядування це не лише технології – це те, що змінює парадигму менеджменту як на місцевому, так і на регіональному та державному рівнях у служінні своєму народу. Важливим є і те, чи готовий орган змінювати свій стиль управління і відчиняти двері для жителів, робити методи прийняття рішень відкритими. Чи є в міськради стратегія розвитку? Чи є в цій концепції е-врядування? Чи воно сприятиме більш відкритому діалогу місцевої влади і місцевого населення? Це має надзвичайно велике значення для фінансування будь-якого проекту”, – зазначила координатор проектів посольства Швеції в Україні Ірина Скалій.

Також важливою в цій справі є стратегія сталості. “Проект впровадили, він успішний, люди задоволені. Що буде далі? Чи впливатиме він на життя в подальшому?” – додала Ірина Скалій.

Аби співпраця ІТ-бізнесу та держави була плідною та результативною, необхідно дотримуватися прозорості механізмів державно-правового партнерства, завдання зі сторони держави повинні бути чіткими, а умови праці стабільними (йдеться про введення захисту інтелектуальної власності, прозорої податкової та митної політики і підлаштування державних стандартів до світових).

Е-медицина

Досі є проблемою, що медична документація ведеться в паперовій формі. Зі слів лікаря міської дитячої комунальної лікарні Олександра Семенюка, вирішити це можна за допомогою електронних карток пацієнта і системи “Доктор Елекс”. Електронна медична карта пацієнта (ЕМК) — основний компонент інформаційної системи “Доктор Елекс”. У ній зберігається вся інформація про пацієнта: реєстраційні дані, результати медичних оглядів, антропометричні виміри, лабораторні обстеження і різноманітні графічні дані (УЗД, флюорографія тощо).

Директор Департаменту міжнародних зв’язків Міністерства охорони здоров’я Польщі Едіта Рокіцка розповіла, що є багато проектів у рамках е-медицини, але нема єдиної системи, де була б уся документація Польщі.

“Є медичні заклади, які мають багато цікавих рішень, але які не комунікують між собою. Наша мета – єдина медична інформаційна система, де можна було б ділитися медичними документами. Такий проект розпочався ще у 2007 році. Ця система гарантує повну конфіденційність обробки даних, усе відбувається за повної згоди пацієнта. Ця платформа містить інформацію про медичні події, які вже були. Тут є тільки відомості щодо того, де зберігаються медичні документи пацієнта, в яких закладах”, – зазначила Едіта Рокіцка.

Так, у Польщі планують впроваджувати електронний рецепт та електронний лікарняний. “Ця платформа матиме інтернет-сторінку, де буде історія хвороби пацієнта, можна буде записатися до лікаря, замовити медичні довідки.

Також плануємо впровадити ще один проект – систему для обробки статистичних даних. Ідеться про кадри, медичне обладнання, яке є в певному закладі, його потужність і процедури, які можливо здійснити завдяки йому. На основі цієї платформи можна буде залучати інвестиції в ті чи інші заклади, підвищувати кваліфікаційний рівень медичних працівників, розвивати проекти “Телемедицини”, – зазначила Едіта Рокіцка.

Зі слів дитячого лікаря-хірурга “ОХМАДИТу” Андрія Дворакевича, це робить медицину доступнішою і дешевшою для населення, стимулює професійний розвиток лікарів і має навчальну складову.

“Завдяки Львівській міській раді та благодійному фонду “Я не один” у медичних закладах Львова стартував проект “Телемедицина”. Сьогодні він діє і в лікарнях великих міст Західної України”, – зазначив Андрій Дворакевич.

Е-освіта

У 1996 році в Естонії ввели програму з навчання комп’ютерної грамотності у школах. У ній відвели велику частину на навчання вчителів, бо якщо педагоги не можуть користуватись новітніми технологіями, то як вони мають викладати комп’ютерну грамотність дітям?” – поділився думками експерт Агенції електронного урядування Естонії Ханес Асток.

“Діти дуже швидко вивчають новітні технології, і ми приділили велику увагу тому, що їх треба навчити безпечного користування інтернетом, уберегти їх від “темного” боку всесвітньої мережі. Тому у 2002-ому започаткували програму, тож за три роки змогли навчити більше 100 тисяч учнів. Фінансували цю програму банки та різні ІТ-компанії, адже вони були зацікавлені в тому, щоби мати потім хороших спеціалістів”, – зазначив експерт.

Яніка Мерило розповіла, що уряд Естонії прийняв рішення про навчання комп’ютерної грамотності і користування мережею тисячі учасників АТО. Кілька тижнів тому запустили перші школи у Львові. Подібні курси (але для переселенців) діють у Харкові. “На базі Львова і Харкова ми хочемо отримати програму та поняття, як проводити навчання з людьми в таких великих кількостях. Якщо є послуги, але ніхто не вміє ними користуватися, то який тоді в них сенс?” – зазначила Яніка Мерило.

“Основними проблемами онлайн-освіти в Україні є мовний бар’єр, інертність людей, а також нерозуміння та небачення кінцевого результату навчання. Люди не бачать очікуваного ефекту від цього. Освіта повинна виконувати функції освіти заради працевлаштування, а не освіти заради освіти. Вона важлива для побудови громадського суспільства, адже тільки мудра нація може якісно керувати державою, – каже Марія Богуслав, начальник відділу електронних навичок Департаменту розвитку інновацій та інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. – Система освіти в Україні дуже консервативна, і треба починати її змінювати згори вниз, аби керівництво давало змогу своїм працівникам розвиватись. Особисто я знаю дуже багато молодих реформаторів у сфері освіти, але вони не можуть нічого впровадити через відсталість системи”.

Регіональний директор у Європейському регіоні компанії Fourier Educational Віталій Бар Лев вважає, що молодь у ХХІ столітті має володіти такими якостями: цифровою грамотністю, критичним та інноваційним мисленням, вміти вирішувати проблеми і бути здатною до співпраці.

Е-житло

Непрозорі відносини та брак доступу до інформації стримують розвиток будь-якої галузі економіки і негативно впливають на всіх її учасників, вважає керівник одного з управлінь Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Максим Барінов. Саме тому міністерство прийняло рішення про створення електронної інформаційно-аналітичної платформи під назвою “Е-житло”, що забезпечить прозору взаємодію між усіма учасниками сфери ЖКГ, доступ до інформації та цілковиту автоматизацію процесів.

Передбачається, що ця база даних вестиме е-паспорт будинку та реєстр скарг чи інцидентів, забезпечуватиме доступ до власного кабінету, де можна буде знайти інформацію щодо сплати компослуг, структури тарифів, і надаватиме регуляторну інформацію.

Станом на зараз реалізація проекту перебуває на стадії проведення офіційних переговорів із майбутніми донорами та збору й оцифрування необхідної для прийняття управлінських рішень інформації, зокрема щодо кількості житлових будинків, мешканців, управлінців, інформує прес-служба міськради.

Україна в рейтингу електронного урядування (E-Government Development Index, UNDP) перебуває на 87 місці у світі, Естонія – на 15, Грузія – на 56.

В Індексі сприйняття корупції (Transparency International) Україна посідає 142 місце зі 175 країн, Естонія – 26, Грузія – 47.

В Індексі простоти ведення бізнесу (Ease of Doing Business) Україна стоїть на 96 зі 198 країн, Грузія – на 15, Естонія – на 17.

Е-Львів: що це?

Прозорість:

• прозорий бюджет;

• прозорі електронні торги;

• електронні петиції;

• доступ до публічної інформації.

Ефективність:

• впровадження документообігу, електронно-цифрового підпису (ЕЦП);

• “особистий кабінет” із електронною ідентифікацією мешканця;

• картка львів’янина;

• можливість електронного листування з державними службовцями;

• децентралізація адміністративних послуг;

• переведення всіх адміністративних послуг в електронний формат;

• оцифрування і створення реєстрів та архівів;

• збір та аналіз інформації і статистики міста;

• забезпечення інтероперабельності реєстрів місцевого рівня, достатнього рівня захисту персональних даних, надання інформації про місто в електронному вигляді;

• гаряча лінія проблем.

Людський капітал: вікно можливостей

• підвищення комп’ютерної грамотності, зокрема держслужбовців;

• оновлення комп’ютерів і обладнання;

• створення пунктів доступу до інтернету, наприклад, обладнання шкіл і бібліотек, відкритих пунктів доступу;

• підтримка впровадження нових технологій доступу;

• навчання користуватися послугами та ІD-карткою;

• постійний розвиток навичок у сфері інновацій та ІТ на рівні цивільних think tank, що складаються з експертів і представників місцевої влади.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти