– Культура читання преси у Львові давня, оскільки саме тут у кінці XVIII ст. вийшла друком перша газета “Gazette de Leopol” (французькою мовою) при видавництві Антона Піллера. У Львові, та й у Західній Україні загалом, до 1939 р. преса була вагомим чинником для формування національної свідомості різних прошарків населення. Львів’яни й нині полюбляють читати у кав’ярнях. Це повернення до традиції, яка закорінена у європейських країнах. Чимало містян читає періодику в громадському транспорті, хоча помітно, що таких людей стає все менше. За останніми соціологічними дослідженнями, нині читання преси поступається новим медіа. Якщо говорити про український контекст цього питання, то загалом тенденція до зниження читання періодики помітна у великих містах, але в провінції немало людей ще досі передплачують газети чи журнали. Чимало експертів вважають: якщо би на Донбасі з початку незалежності держава дбала про наповнення інформаційного простору україномовною періодикою, рівень національної свідомості там був би значно вищим, тож ми б не мали, можливо, російського вторгнення. Окрім того, нині купівельна спроможність громадян знизилась, і це призвело до того, що люди економлять навіть на купівлі популярного друкованого ЗМІ.

– Є загальна світова тенденція, що паперові видання читають усе менше і менше. Оскільки, за даними досліджень, близько 60% населення України користуються інтернетом, очевидно, що значну кількість новин вони отримують саме звідти, тож купувати газети їм не треба. Хоча інтернет безкоштовним є лише умовно, бо ми все одно платимо за зв’язок, але він доступніший, аніж газети. Нині читання газет – це, з одного боку, певна інерційність, сила звички, коли люди звикли отримувати інформацію саме в такій формі, а з іншого боку – це атрибут старшого покоління, бо ж аудиторія газет – здебільшого люди старшого віку. А от про журнали я б так не сказав – вони цілком можуть бути популярними і серед молоді. Нині відбувається певний зсув від газет, які ми умовно називаємо суспільно-політичними, в бік пізнавально-розважальних. Люди все менше читають газети з новинами, бо віддають перевагу рецептам, історіям про знаменитостей тощо. Але очевидно, що задля продовження успішного існування будь-яка газета має ставати мультимедійним підприємством. Треба існувати в інтернеті не тільки як викладені з паперової версії тексти, а й як повноцінне видання, яке передусім працює для інтернет-аудиторії. Щодо львів’ян, то в нас завжди була традиція і досить висока культура газетної журналістики. На жаль, нині частина легендарних видань у місті або вже не виходить, або ж просто виродилась. Проте у Львові все ж є кілька успішних видань. В інших регіонах України добре, якщо хоч одна прибуткова газета знайдеться, і то, як правило, з оголошеннями, а не новинами. Я востаннє купував газети під час Майдану, бо тоді реально там можна було прочитати найважливіші речі, які мене цікавили і стосувалися. Нині ж більшість інформації, яка виходить у львівських та українських газетах, мене не стосується, а ту меншу частину, яка мені потрібна, можу знайти і в інтернеті. Оперативність – не найголовніше. Насправді вона стосується лише найважливіших новин, а абсолютна їх більшість не є необхідними. Вони є, умовно кажучи, лише для розваги, для того, щоб зайняти чимось свою увагу і розум. У цьому сенсі газета як цілісний продукт, у якому новини, аналітика і публіцистика організовані тематично і проілюстровані, має сенс. Сайт у цьому сенсі дуже рідко може замінити друковане видання: газету і, тим паче, журнал.