Волонтерство: небезпечна втома

фото: Андрій Польовий

У Львові волонтерів, які займаються допомогою українським військовим, стає все менше. Причин багато: одні кажуть, що бракує ресурсів для забезпечення бійців, можливо, люди збайдужіли, можливо, зубожіли. Інколи грошей не вистачає, щоб заправити автомобіль, який повезе допомогу в зону АТО.

Зі слів львівських активістів, і далі волонтерять лише ті, що робили це з початку Революції Гідності, анексії Криму та війни в Донбасі. Вони не можуть залишити своєї справи, оскільки більшість військових у зоні АТО стали їхніми друзями, родиною. Немає і ротації серед волонтерів – добровольців, які б захотіли за “дякую” у вільний час допомагати українському війську. Волонтери подейкують, що така байдужість зумовлена ще й інформаційною війною, яка спрямована на те, щоб скомпрометувати бійців.

Чому так?

Львівські волонтери втомилися, проте ті, що займаються доброчинністю понад рік, справи волонтерської полишити не можуть. На жаль, таких мало.

“Наші волонтери працюють більше півтора року. Так, ми одне одного підтримуємо морально, підбадьорюємо, намагаємося триматися купки, та з кожним днем нам стає все важче і важче. Інколи буває, що фізично важко зранку прокинутися. Буває важко і морально. Доволі часто це трапляється. Усе тому, що ми все рідше отримуємо допомогу для бійців від людей. Проте мені в будь-якому випадку совість не дозволить сказати хлопцям: “Вибачте, я втомилася”. А вони хіба не втомилися? Бійці не хочуть перепочинку?!” – розповідає “Пошті” співкоординатор Центру забезпечення військових Народної Самооборони Львівщини Ірина Яремко.

Зі слів співрозмовниці, волонтери повинні бути завжди бадьорими. Вони – як психологи: окрім матеріальної допомоги військовим, підтримують бійців морально, а також допомагають їхнім рідним.

«Кожного ранку прокидаюся, підмальовую губи, очі, щоби бути гарною, щоби військові приходили в центр і отримували позитив. Але… Так важко підтримувати маму, син якої буквально днями потрапив у полон. Було важко з нею розмовляти, але вона таки від нас пішла з усмішкою і впевнена, що їй допоможуть. Знаю, що багато таких людей, які не зможуть припинити волонтерити», – певна Ірина Яремко.

Зі слів співрозмовниці, у їхньому полку не прибуває – волонтерів навпаки стає менше. “Нових людей, на жаль, не з’явилось, а ті, що були з нами доволі довго, пішли. До прикладу, був у нас дуже добрий хлопець Василь. Він молодий, йому треба було заробляти собі на життя, оскільки не було доходу. Різниця між мною і ним велика, бо в мене є фірма, чоловік працює, тож я можу собі дозволити волонтерство. Василь влаштувався на роботу, але час від часу до нас приходить і в міру своїх можливостей допомагає. Але нових волонтерів нема. Пішли від нас дівчатка, які чи не щодня працювали в центрі. Люди втомилися”, – додає волонтерка.

Подібна ситуація і в активістів ініціативи “Допоможи фронту”. Попри брак робочих рук, волонтери нарікають, що кожного разу на збірках люди все менше приносять допомогу бійцям, хоча збирають вони не такі вже й коштовні речі – здебільшого засоби гігієни, шкарпетки, батарейки. Волонтери такою ситуацією дуже засмучені, мовляв, військові телефонують, просять мила, серветок, продуктів, а склади порожні, відтак нема з чого пакувати посилки…

“Волонтери “Допоможи фронту”, мабуть, дуже втомилися. Їм важче, ніж активістам “Hand-made по-львівськи”. Ми інколи підміняємо одне одного, доки хтось відпочиває. До того ж ми раз у тиждень проводимо збірки, вони – тричі. Безумовно, їм треба більше людей, оскільки так постійно віддаватися роботі важко”, – розповіла “Пошті” організатор волонтерського руху “Hand-made по-львівськи” Світлана Божко.

Зі слів волонтерки, у їхній організації активістів навпаки побільшало.

“Є в нас кістяк – волонтери, які працюють ще з вересня минулого року. Це активні люди. 10% припинили допомагати армії, і не тому, що втомилися. Думаю, на це більше вплинули сімейні обставини. Певна: якщо людина хоче допомагати, то втома їй аж ніяк не заважатиме це робити. У нашій організації здебільшого людей прибуває – їх із вересня збільшилося чи не вдвічі. Можливо, це через наші яскраві збірки та промоцію.

У нас волонтери – творчі люди, які вміють щось неординарне вигадати, аби привабити доброчинців”, – додає Світлана Божко.

Якщо спершу активісти на збірках сітки плели та кулінарили, то нині ж проводять майстер-класи з виготовлення мотанок та екскурсії. Як результат – залучають нові робочі руки.

Постанова від Кабміну: переваги й недоліки

Українським волонтерам зараз далеко не просто. Вони вже не раз били на сполох – потоки допомоги від людей із кожним днем меншають, нікуди дітися від втоми й виснаження. До того ж і громадяни через усі економічні перипетії добряче збідніли. З іншого боку, розвелося чимало псевдоволонтерів, які наживаються на бажанні допомогти армії, крадучи так довіру і до тих, хто працює чесно.

У правовому полі щодо збору допомоги досі було чимало питань, тож уряд видав постанову, яка, на його думку, має зробити процес збору коштів максимально прозорим і підзвітним. Отже, публічно збирати гроші на допомогу ЗСУ мають право лише ті, що діють від імені або на користь благодійної організації (БО) чи Міноборони. Відтепер людина, яка запевняє, що збирає гроші бійцям, повинна показати нотаріально посвідчену довіреність від керівника БО, де ще має бути чітко вказано, на що саме, в якому місці і скільки часу вона збирає кошти. Скринька повинна бути опломбована і мати інвентарний номер. Ця постанова також забороняє збирати гроші в маршрутках, на зупинках і дорогах. Відкривати скриньку можна лише у службовому приміщенні БО, щодо суми складають акт, а потім гроші мають іти в касу БО чи на її банківський рахунок. Стосовно людей, які збирають кошти від імені чи на користь Міноборони, то в них на руках теж має бути відповідний документ – договір із Міноборони, йдеться в постанові.

Львівські волонтери кажуть, що постава Кабміну на їх роботу не вплине, мовляв, вони бійцям як допомагали, так і далі це робитимуть.

“Ніхто не віддаватиме коштів Міноборони. Усі підприємці сплачують податок на військо. До того ж ми вже один раз перераховували за допомогою SMS-повідомлень п’ять гривень, але не отримали вичерпної відповіді, куди ті кошти ділися. Хоча люди й далі підтримують військо хто як може, військові, на жаль, і далі не отримують достатнього забезпечення, – каже Ірина Яремко. – Шкода, що діють так звані благодійні фонди, в яких усе ідеально з юридичного боку. Та різниця між нами і ними в тому, що ті люди, які ходять зі скриньками вулицями, щодня отримують за це зарплатню, бо це їх робота. Вони викривили поняття волонтер. Що стосується війська, то ніхто не заборонить мамі, сестрі чи мені припинити допомагати. І як допомога не виглядатиме (чи буде вона фінансовою, чи я піду й придбаю берці), ніхто не заборонить мені допомагати”.

Як писала “Пошта”, ще з початку грудня 2014-го на базі Державної фіскальної служби почав функціонувати Реєстр волонтерів АТО. Його створили за законодавчою ініціативою Президента, аби звільнити волонтерські гроші від податків. Ще тоді така новинка волонтерів насторожила, адже вони до кінця не розуміли, для чого насправді створили реєстр: щоби зняти оподаткування благодійної допомоги для армії та переселенців, створити контроль над коштами волонтерів чи аби знати, чи не забагато на забезпечення армії виділяє держава.

Тож нині у волонтерів постає питання: навіщо було реєструватись у податковій і що тепер із тією реєстрацією робити, якщо Кабмін видав таку постанову?

“Пам’ятаємо, що в нас є офіційно зареєстровані в податковій волонтери, у яких є волонтерські картки. Невже ми скасовуватимемо їхню державну реєстрацію? Мені здається, що все має стати на свої місця: постанова незрозуміла за своєю суттю. До того ж кожен і далі робить свою справу, не панікує. Для мене важливіший хлопчина у Станиці Луганській, ніж та постанова. Тому такі ініціативи уряду викликають тільки посмішку. Ми вже нічого не боїмося”, – зазначає Ірина Яремко.

“Евакуація-200” залишиться історією?

Великою втратою для волонтерів стала звістка, що свою діяльність припинила місія “Евакуація-200” (“Чорний тюльпан”), волонтери якої вивозили тіла загиблих із АТО, повідомив у Facebook організатор місії Ярослав Жилкін. Таке рішення волонтери прийняли з кількох причин: нестача коштів на ремонт робочих автомобілів та невизначеність статусу волонтерів.

“Брак коштів на ремонт транспорту (дві машини стоять в очікуванні ремонту, одна – з лисими колесами), немає за що відрядні відшкодувати волонтерам, проїзні, витратні матеріали тощо”, – написав на своїй сторінці у Facebook Ярослав Жилкін.

“Невизначений наш статус. Хлопці вже використали свої відпустки на роботах! А за що сім’ї годувати? Я вже мовчу про те, що ніхто з наших так і не отримав статусу учасника (хоча як ніхто заслуговує на нього)”, – додав він.

Ярослав Жилкін зазначив, що за 318 днів роботи їхня організація вивезла з зони бойових дій у Донбасі 609 тіл і фрагментів тіл загиблих захисників України. Усю роботу здійснювали виключно на волонтерських засадах без допомоги держави.

“Можна, звичайно, сказати, що у країні війна, грошей немає. Але чи не обов’язок держави повернути тих, хто загинув, виконуючи наказ?! А скільки прикладів у нас феєрично “доцільно” витрачених грошей! Землетрус у Катманду, епічний дев’ятиденний політ Шкіряка. Пам’ятаєте? Уся країна стежила... За одну годину виділили 7,4 мільйона, задіяли 64 осіб, виділили 18 одиниць техніки...” – написав волонтер.

Ярослав Жилкін додав, що без коштів і підтримки держави навряд чи вдасться відновити діяльність місії навіть наступного року.

“Пошта” довідалася, чи варто очікувати, що і львівські волонтерські організації можуть припинити свою діяльність.

Проте люди, які в місті волонтерять ще з часів Революції Гідності, які першими почали допомагати військовим ще під час анексії Криму (той волонтерський кістяк), в один голос запевняють, що волонтерити не припинять, доки не скінчиться війна.

“Нині серед волонтерів залишилися найстійкіші – ті, що волонтерили ще від Євромайдану. Була дуже схвильована тим, що така потужна і потрібна організація припиняє свою діяльність. Необхідно звернути на це увагу Міноборони, Кабміну, Президента, адже люди віддали рік свого життя, аби понад 600 військових гідно похоронили. Можливо, якби тих людей ввели у штаб Міноборони, вони робили б те ж так же віддано, правдиво і на благо держави”, – з відчаєм зазначає “Пошті” Ірина Яремко.

Сергій Глотов, волонтер громадської ініціативи “Допоможи фронту”

– Волонтерів у нашій організації менше, ніж було торік. Спершу було близько 150 осіб, зараз – 30-40, які постійно допомагають. Є й такі, які приходять раз або двічі на місяць. Те, що люди стали байдужі, відчув на збірці на одному з львівських ринків. Щосуботи з 9.00 до 18.00 проводимо збірки. Тепер чомусь люди по-іншому реагують на подібні заходи. Пригадую, раніше вони підходили, запитували, які потреби в бійців, чи потрібна допомога, а зараз проходять повз, відвертаються. Ми зробили фотоальбом зі світлинами з вручення посилок бійцям у гарячих точках, але підходять переглянути його здебільшого люди похилого віку. Решті начхати. Пригадую, військовим почав допомагати ще в Луганську, потім у Львові. Коли нещодавно стояв на ринку на збірці, здалося, що й справді стою в Луганську. Багато байдужості. Цікаво, що коли ми були в Авдіївці, бійці казали, що навіть родичі з дому посилки їм присилають рідше. Причина – велика хвиля негативу, яка зараз іде з російських ЗМІ про Збройні сили. До того ж львів’яни часто говорять, що втомилися від війни. А що казати військовим?

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти