“Скажімо, у Греції є організація “Волонтерська допомога з Греції з любов’ю”. Активісти опікуються бійцями, які поїхали на реабілітацію. Щодня українські жінки, які поїхали у Грецію на заробітки, приходять у лікарню,  провідують наших військових, підтримують їх, приносять їжу. Наприклад, нещодавно читала пост у Facebook, що пишуть волонтери: “Більше не несіть продуктів, бо їх уже забагато. Одразу видно, що українці! Як вони собі дають раду!” – розповіла “Пошті” координатор напрямку допомоги сім’ям військових Народної Самооборони Львівщини Неля Васюта. 

“Волонтерами не народжуються – ними стають, і в кожного свій шлях до цього. Для нас нема значення, де ти живеш, ким працюєш, який твій вік, освіта, соціальний статус. Нас об’єднує одне – “Я не можу по-іншому”, – такі слова написали у спільноті “Центр допомоги сім’ям учасників АТО” львівські волонтери. Влучніше й не скажеш!

Зараз у Центрі допомоги роботи й роботи: волонтери з ранку до вечора розпаковують коробки з одягом, взуттям, іграшками, сортують  речі.

“Передача надійшла з Австрії, міста Інсбрук, від місцевих активістів. Особ­лива заслуга Марини Б’євальд, яка організувала посилку. Такі допомоги ми отримуємо регулярно, але ця – найбільша за весь час, що ми працюємо. Це була ціла фура речей, коробок наскладали до стелі! У центрі помістилася лише частина, решта – на складі”, – зазначила Неля Васюта.

Гуманітарну допомогу волонтери отримують систематично. У Центрі допомоги в одному кутку лежать коробки з речами з Фінляндії, в іншому –  з Греції, Італії,  Бельгії, де волонтерською допомогою займається українка Дарія Безугла.

“Як ми роздаємо допомогу? Маємо свою сторінку в соцмережі  Facebook “Центр допомоги сім’ям учасників АТО”. Наші дівчата-волонтерки розповідають, що інформація про нашу роботу з’явилася вже й на громадських форумах, зокрема, на “Дівочих посиденьках”. От жінка нещодавно була, яка про нас на форумі й довідалася”, – розповідають волонтери. 

Мобілізовані – здебільшого молоді хлопці, у яких удома залишилися малі діти. У Центр допомоги приходили рідні бійців, кожен зі своєю історією. Та сім’я квартиру орендує, чоловіка мобілізували, картку із зарплатою йому впродовж двох місяців виробляли, а жінка ледве кінці з кінцями за той час зводила. Волонтери розповідають: траплялося так, що чоловік картку зі собою забирав на фронт. 

Спершу волонтери Центру допомоги свої речі приносили, рідних і друзів просили допомогти одягом для малих дітей, підгузками й іншими необхідними речами, та згодом потреби збільшилися. Тоді волонтери вирішили долучити до допомоги сім’ям учасників АТО рідних і знайомих з-за кордону, українські діаспори. 

“Ми розповідали їм, що робимо, що нам необхідне і в якій ситуації опинилися рідні бійців. Спершу нам присилали невеликі пакети через водіїв, які возять передачі з-за кордону, потім привозили вже цілі буси з допомогою, а тепер уже на фури перейшли. Здебільшого благодійництво – справа рук українських громад. Вони залучають і самих іноземців, – розповідає Неля Васюта.

– Першими так масштабно нам почали допомагати українці зі Штутгарта (Німеччина). Найбільша заслуга в тому – Романа Колодія. У Німеччину він виїхав більше 10 років тому. Чоловік сильно вболіває за Україну. Він людина творча, співає, пише пісні. Це  справжній український патріот! Він опікується спецпризначенцями, постійно збирає кошти, аби забезпечити їхні потреби. Він одягає бійців, взуває і дуже сильно любить діток, тож завжди намагається їм надіслати якісь подарунки”.

Із Романом Колодієм волонтери спілкуються лише дистанційно: через соцмережі, Skype. Чоловік зробив на Різдво великий подарунок для сотні дітей учасників АТО: з допомогою українських сімей у Німеччині, а також німців він надіслав в Україну пакунки для дітей. У них був і одяг, і іграшки, обов’язково в кожному пакеті були традиційні німецькі різдвяні смаколики та ялинкові прикраси, а також листи з електронними адресами. Потім діти бійців пересилали в Німеччину свої фотографії з тими подарунками.

“А останній випадок мене вразив ще більше. Українська родина Леськівих із Перемишля (Польща) – етнічні українці. Їхній дочці Марині Леськів  17 років, вона знає українську мову. Аби зібрати гроші для сімей бійців, дівчина проводила у школі аукціон, ставила виставу про війну в Україні, про Зеленопілля, де загинуло чимало військових, і сама грала роль у цій виставі. Їй вдалося зібрати 1157 доларів!” – із захватом розповідає Неля Васюта.

Марина Леськів із тими грішми приїхала в Україну. У Центрі допомоги волонтери розповіли дівчині чимало трагічних історій родин бійців. Вона обрала одну сім’ю, якій на той момент допомога була дуже потрібна. 

“Бійця відправили на фронт, а дружина в той час була вагітна. Через хвилювання в неї почалися передчасні пологи, і дитина народилася з вагою 1 кілограм 20 грам… Перед тим жінка втратила три дитини, тож це був чи не єдиний шанс стати матір’ю! За кілька днів до приїзду Марини з Польщі до нас прийшла тітка немовляти і розповіла, в якій скрутній ситуації перебуває сім’я бійця. 

Жінка в нас нічого не просила, але було зрозуміло, що їм необхідні гроші. Одна баночка каші коштувала на той час 500 гривень, ліки надзвичайно дорогі, до того ж і житла власного в родини нема… Як то кажуть, біда не приходить одна. Марина Леськів віддала ті гроші мамі з немовлям. До речі, після цього пішла позитивна динаміка й дитинка почала набирати вагу – уже важить 2,2 кілограма”, – емоційно розповідає волонтерка. 

Як правило, сім’ї бійців по необхідні речі, хімію, медикаменти  чи продукти до волонтерів приходять чи не в останню чергу. Дружинам вояків передусім потрібне спілкування, підтримка, а також люди, які допоможуть пережити період, доки чоловік воює. 

В Україні нині є 14,5 тис. волонтерів, які постійно допомагають армії. Таку статистику озвучив засновник волонтерської платформи “Народний проект”, координатор Ради волонтерів при Міноборони Давид Арахамія, інформує Радіо Свобода.  “Зібрати статистику було дуже складно, але, враховуючи дані ЗМІ, реєстрів Мінсоцполітики, а також інформацію, подану облдержадміністраціями,  нарахував 14,5 тисячі волонтерів, які професійно і постійно це роблять. Також понад 1,5 мільйона українців хоча б один раз допомагали армії”, – зазначив він. Згідно з даними за березень 2015-го, в Єдиному реєстрі Мінсоцполітики в Україні зареєстровані 132 волонтерські організації.

“От приходила жінка, у якої чоловік був важкопоранений ще торік у травні.  Був лиш один відсоток шансів, що він виживе. Ми з нею спілкувалися, ділилися досвідом. Вона з нами ділилася своїм, розповідала,  як їй вдалося пережити час, доки чоловік реабілітувався. Є не одна сім’я, де бійці є чи були в полоні. Такі родини  потребують співчуття та моральної підтримки”, – розповідають волонтери.

Майже у всіх бійців є діти, здебільшого маленькі. Особливо важко тим дружинам, чиїх чоловіків мобілізували. Жінки бійців-контрактників морально стійкіші, війну та часті відрядження чоловіків сприймають із витримкою. Дружини мобілізованих бійців у іншій ситуації. Як правило, повістка прийшла – і через кілька днів чоловіка вже забрали до війська. “Ця новина як сніг на голову. Потім полігон. 

Добре, що зараз мобілізованих навчають два місяці. А от рік тому, коли мого чоловіка забрали до війська, його навчали лише кілька днів. Далі Дніпропетровськ, зона проведення АТО. Таким чином, влада нехтує довірою людей до себе, руйнує її. Але ми вже до того призвичаїлися, тому і волонтеримо. Розуміємо, що хтось повинен тих людей підтримати”, – каже Неля Васюта.

Волонтери кажуть, що всі люди, які їм допомагають, заслуговують особливої подяки. Окрім матеріальної допомоги та фінансової, діаспора допомагає родинам морально.  Буває, що сім’ї з-за кордону беруть під опіку рідних військового. 

Як писала “Пошта”, у Львові стартував соціальний проект “Частинка себе”. Львівські волонтери за сприяння української діаспори  відправляють на реабілітацію за кордон сім’ї загиблих у АТО Героїв. 

Наприклад, у французьке місто Брест, що на березі Атлантичного океану, уже вирушила родина загиблого військового з Моршина – дружина Наталія та 11-річний Василько. Організатори акції сподіваються, що живописні краєвиди допоможуть їм оздоровитись і хоч трохи пом’якшити невимовний біль втрати найріднішої людини. 

“А на початку червня в Ізраїль на ціле літо їде сім’я загиблого бійця: Ірина Митник із дочкою та сином. Їх під опіку бере ізраїльська родина. А в червні ще одна сім’я поїде у Францію”, – зазначила Неля Васюта.