У більшості випадків у цих містах до переселенців ставляться позитивно, місцеві жителі їм допомагають, співчувають, люди не є байдужі до ситуації, в якій опинилися кримчани та донбасці. Проте таких небайдужих стає дедалі менше. Експерти стверджують, що головна причина – ситуація в країні: війна, зубожіння, байдуже ставлення держави до проблем переселенців. Приїзд кримців та донбасців начебто став причиною зростання вартості оренди житла, безробіття та злочинності в регіонах. 

Координатор проекту “Подолання негативних наслідків і стигми внутрішньо переміщених осіб” Світлана Олєйнікова розповіла, що під час опитування респонденти зазначали: держава витрачає дуже великі суми на підтримку переселенців, якими ті не вміють скористатись, не поспішають шукати роботу, сподіваючись на допомогу. 

Окрім того, дослідження показали, що до кримчан місцеві жителі ставляться більш позитивно, ніж до переселенців зі сходу, яких зазвичай вважають сепаратистами, відтак через них війна на сході і розпочалася.

“Є декілька негативних стереотипів, що стосуються переселенців. Політизація проблематики переселенців, мовляв, вони сепаратисти та зрадники, претендують на ті ж соціальні блага, що і місцеві жителі. Переселенці не хочуть працювати, а у Києві є лиш VIP-переселенці. Респонденти вважають, що патріотично налаштовані мешканці східних територій покинули домівки ще на початку воєнних протистоянь. 

Тепер же з Донбасу їдуть лиш усі погані. Були й такі відповіді: переселенці – паразити, яких треба позбуватися. Вони здали свою територію через свою пасивність та байдужість. Коли переселенці приїхали, то місцеві жителі не можуть знайти собі роботу та житло. Не можна прийняти таку велику кількість внутрішньо переміщених осіб, аби це не стало збитковим для населення”, – розповіла Світлана Олєйнікова. 

Дослідниця додала, що у суспільстві склалася думка, що більшість переселенців не бажають працювати, шукати роботу, оскільки їм добре живеться за рахунок інших людей. Побутує думка, що переселенцям не хочуть давати в оренду житло, бо їх вважають неплатоспроможними, потенційно неблагонадійними, невигідними клієнтами. Такі тенденції у суспільстві формують плітки, які найчастіше поширюють у мережі. 

За даними дослідників, у Києві та Львові близько 80% людей, які здають в оренду своє житло, з упередженням ставляться до переселенців. Загалом же ставлення до переселенців на мирних територіях залежить від інтенсивності бойових дій на сході країни. Саме тоді виникає питання, чому місцеві чоловіки повинні їхати відвойовувати східні терени країни у той час, як чоловіки з Донбасу шукають притулку на мирних землях. 

Натомість, дослідження показали і позитивні результати. Так, у Львові та області найбільш прихильно ставляться до кримчан. Експерти пояснюють це тим, що галичани краще розуміють їх, бо також пережили радянські репресії. До того ж, в регіоні ніхто не дискредитує переселенців з півострова за мовними та релігійними ознаками.

“Очікуємо, що цього та наступного місяця кримчани активніше будуть їхати на материк. Причина – весняний призов у російську армію у Криму, посилення репресій проти активістів, а також погіршення економічної ситуації на півострові. Адже з 1 січня зняли дуже багато надбавок для різних категорій населення, люди залишились з тими ж зарплатами, а ціни стали утричі більші”, – повідомив співзасновник та координатор західноукраїнського офісу громадської ініціативи “КримSOS” Алім Алієв.

Водночас, з його слів, про літній сезон у Криму фактично не йдеться, бо півострів стає тотально мілітаризованою територією. “Ймовірно, що санаторії штучно заповнюватимуть бюджетниками з різних регіонів Росії. Натомість малий та середній бізнес у Криму доживає останні дні”, – зазначив активіст.

Алім Алієв додав, що кримчани здебільшого обиратимуть Львів, оскільки західне місто стало центром кримськотатарської культури.

Експерти ж стверджують, що ставлення місцевого населення до переселенців насправді ж дуже різне і однозначно судити про ситуацію не можна. На думку соціолога, переселенця з Донбасу Станіслава Федорчука, головне, що формує ставлення до внутрішньо переміщених осіб – це чутки, медіа і власне поодинокі ситуації, історії, пов’язані з переселенцями.

“Загалом мене дивує той градус уваги довкола теми переселенців. Важко зрозуміти, чому у соціальних мережах, зокрема на Львівщині, розповідь про якогось одного поганого переселенця може набрати десятки тисяч лайків і декілька тисяч перепостів. Чому у Львові, який торік прийняв понад мільйон туристів, так реагують на переселенців, яких офіційно приїхало близько 11 тис. осіб?! Однозначно на таке ставлення передусім впливає криза в країні. В державі війна, тому поруч із зовнішнім ворогом у суспільстві постійно шукають ще й внутрішнього ворога. У нашому випадку – це переселенці”, – розповідає “Пошті” Станіслав Федорчук.

З його слів, практично кожне суспільство, яке переживає війну, переживає і свої хвилі внутрішньо переміщених осіб. “До прикладу, у Грузії, коли йшлося про переселенців, то головним питанням, яке постало перед урядом, було питання інтеграції людей до суспільних лав. Інтеграції і трудової, і соціокультурної. У Грузії, на щастя, зрозуміли, що не можна зробити внутрішніх переселенців вигнанцями, людьми другого ґатунку. Передусім цього не можна робити з етичних міркувань, – розповідає соціолог. – Натомість в Україні за час воєнних дій на сході не було створено жодного органf, який би відповідав лише за внутрішньо переміщених осіб. Їхніми питаннями займаються міграційна служба, Міністерство соц­політики, рятувальники. А ті уже прийняті закони, які стосуються переселенців? є неможливими до виконання”. 

На думку дослідника, до Львова та області не їхали лиш асоціальні елементи, а ті люди, які вважали регіон основою для побудови нового життя.

“Ще торік у листопаді проводили опитування, хто ж ті переселенці, які прихали до Львова. І в межах того опитування стало зрозуміло, що більшість – це люди, які не просто люблять Львів, а хочуть тут залишитися. Вони з радістю називатимуть себе львів’янами. Тому певною мірою, як на мене, дуже часто при формуваннs того образу внутрішнього ворога, а в даному випадку переселенців, сказати відверто, є людська слабкість. Ми хочемо перенести свої негативні емоції, відчай, біль, розчарування на якихось конкретних людей. Люди не задумуються, що у більшості випадків переселенці, які перетнули усю країну і приїхали до Львова – це ті, для кого і Львів, і львів’яни є близькими і рідними по духу”, – певен співрозмовник.

Ситуація, яка виникла між переселенцями і місцевими жителями, є результатом планомірної інформаційної політики окупантів. Україну ділили на східну та західну задовго до воєнних дій, задовго до Революції Гідності. Відтак у свідомість громадян закарбували такі негативні стереотипи одне про одного.  

“Справа в тому, що зі східного боку, як із західного, були інтелектуали, які довгий час робили максимум для того, аби вигадати якість уявні межі, кордони усередині держави. А медіа підхоплювали такі смажені теми, місцеві політики робили максимум для того, аби  розсварити людей. Точніше, аби вигадати якийсь уявний світ, де дві частини України ніколи не зійдуться, – каже Станіслав Федорчук. – Проект двох країн реалізовувався уже давно. І на жаль, дуже багато людей повірили, що у нас більше відмінного, ніж  спільного. І та війна, яка нині триває, є результатом того, що в інформаційній політиці нічого не робилося, аби спростувати подібні слова та настрої. На жаль, тої правильної інформаційної політики в Україні немає і нині”.