У середу, 18 березня, в Україні стартувала демобілізація (звільнення в запас). До травня звільнять понад 35 тисяч військових, яких призвали на службу в березні торік.
“Певен: проводити демобілізацію треба навчитися. Це також буде іспитом для кожного!” – наголошував Президент України Петро Порошенко ще в січні, коли підписував відповідний указ, інформує прес-центр Міністерства оборони України.
Вся країна з нетерпінням чекає повернення вояків додому, зустрічатиме їх із почестями, квітами та музикою. Діти стільки часу не бачили своїх батьків, дружини – чоловіків, а ті, воюючи за наше краще майбутнє, сподівалися, що ми в тилу вже почали жити по-іншому. Хлопці чекали справжніх реформ, і не лише на словах, а й на ділі.
Проте фактично системні проблеми, які були в Україні ще за часів Януковича, залишилися: хабарі як брали, так і беруть, бюрократія процвітає, ціни на продукти і комунальні послуги підвищуються.
А люди втомлені від валютних стрибків, війни і кризи, розчаровані. Коли все це накладається, отримуємо гримучу суміш. Уявіть, наскільки важко людині, яка бачила смерть, була травмована фізично, морально і виправдовувала це лише тим, що є мета – краще майбутнє України, повернутись і побачити, що краще не стало!
Хтось може з цим впоратися самотужки, з допомогою родини чи молитви, а комусь потрібна серйозна психологічна поміч. Інакше наші Герої, волею чи ні, можуть стати на неправильний шлях позбавлення від стресу, почати вживати спиртне й, не дай Боже, агресувати.
Ворог наших бійців – спиртне
Про споживання спиртного серед бійців говорити важко, передусім із моральної точки зору, бо це ніби чорнити щось святе. Але, на жаль, замовчувати таке теж не можна.
Так повелося в Україні, що спиртне супроводжує людей у радості і, тим паче, в біді. Буває, чоловіки випивають і на полігонах перед відправленням у АТО, і на сході, і по поверненню додому. Звісно, це не можна назвати правильним вчинком, але так вони позбавляються від стресу, на жаль.
Як розповів “Пошті” Олександр Поронюк, керівник Західного регіонального медіацентру Міноборони України, проблема українських чоловіків у тому, що не всі знають міру.
“Є таке військове прислів’я: “Пити можна всім, знати тільки з ким, коли і скільки”. На превеликий жаль, “скільки” українські чоловіки часто не знають. Від того ми маємо біди і на дорогах, і в побуті. Людина, яка п’є, несе підвищену загрозу як для себе, так і для оточуючих. Армія – це лише загострення всіх відносин між людьми, а також проблем, які можуть виникати в суспільстві. Не таємниця, що коли мобілізовані приходять у навчальні центри, доводиться відучувати їх від пиятики. У багатьох починається алкогольна ломка, бо ж людина звикла все життя вживати спиртне”, – каже Олександр Поронюк.
Є таке військове прислів’я: “Пити можна всім, знати тільки з ким, коли і скільки”. На превеликий жаль, “скільки” українські чоловіки часто не знають. Від того ми маємо біди і на дорогах, і в побуті
Співрозмовник наголошує: все залежить від конкретних людей! Не можна казати, що п’ють усі. “Нещодавно приїздив мій товариш, який привозив рідним тіла чотирьох загиблих бійців… Це дуже виважений і досвідчений офіцер, який служить понад 20 років у армії. Я запитував у нього, як на фронті щодо випивки, а він відповів, що його частина дала собі слово: поки не закінчаться бойові дії, ні краплі спиртного до рота не візьмуть! Багато командирів та офіцерів розуміють, що спиртне несе потенційну небезпеку для оточуючих”, – підкреслює Олександр Поронюк.
Із його слів, зараз за охочих випити взялася військова служба правопорядку, військова прокуратура, є спеціальні накази Міноборони, які передбачають штрафи для питущих. Також за тим, чи не випивають бійці, мають стежити командири.
“Таке грошове покарання має бути дієвим, бо люди на фронті отримують удесятеро більшу зарплату, ніж у тилу. Тепер командирові дали право, якщо відчує запах алкоголю від бійця, позбавляти його грошової винагороди за участь у АТО. Я вважаю, що якщо будемо пропагувати здоровий спосіб життя і зняття нервового стресу через спорт, а не випивку, молоде покоління ростиме здоровішим! – слушно акцентує Олександр Поронюк.
– Мобілізований десантник у середньому отримує в зоні АТО 9-10 тисяч гривень. Також тепер можна отримати гроші за знищену ворожу техніку, танки, гранати, міномети. Але якщо боєць п’є, наражає на небезпеку своїх побратимів, ним мають зайнятися правоохоронні органи. Треба приводити таких до тями. На жаль, якщо людина загинула в АТО через п’яне недбальство, її родина не отримає компенсації (приблизно 600 тисяч гривень). Такі випадки вже були”.
Чи не повторимо досвіду Афгану?
Часто люди проводять аналогію між війною в Україні та Афганістані, де також воювали наші чоловіки, а потім довго вчилися “відходити” від війни, жити мирно й вирішувати психологічні проблеми.
“Не варто проводити такої аналогії. В Афганістан їхали на два роки. За цей час, зрозуміло, людська психіка змінювалася… Зараз же люди перебувають на своїй території, мають змогу спілкуватися з рідними щодня по телефону, приїздити на ротації. Величезне значення має те, в якому середовищі перебуває людина.
В Афганістані були мусульмани, зовсім інші умови. А зараз ми за 10-12 годин від війни (приблизно стільки займає зі Львова дорога на схід). У сучасних умовах треба не порівнювати, а шукати вихід у нашій системі виховання, в жорсткій волі та бажанні командирів допомогти людям зберегти себе”, – певен Олександр Поронюк.
Депутати б’ють на сполох
Своєю чергою Олександр Ганущин, депутат Львівської облради, який неодноразово їздив у зону АТО як волонтер, зазначив “Пошті”, що військові починають пити ще з відправки на полігон. І це тому, що недопрацьовують правоохоронні органи. Це він озвучив цього тижня на сесії Львівської облради.
“Продаж спиртного за воротами полігона в межах кілометра для солдатів треба заборонити! Я вже неодноразово звертав на це увагу. Міліція, податкова міліція і прокуратура мали би за цим наглядати, – зазначив у розмові з “Поштою” Олександр Ганущин.
– Чому п’ють у АТО? Це вже інша розмова. Там хлопці в постійному стресі. Вони вживають спиртне, бо не мають що робити через усі ті перемир’я, які час від часу бувають… А щоб бійці не пили, повернувшись додому, має бути добре налагоджена соціальна робота”.
Загроза для оточуючих?
Нещодавно Львів сколихнув неприємний випадок, який стався 16 березня на вул. Сахарова. Боєць, який повернувся зі сходу, намагався пройти в один із гуртожитків Львівської політехніки, але вахтер його не пустив.
Відтак виникла сутичка, в яку втрутилися студенти, тож уже на вулиці біля гуртожитку молодик дістав ножа та поранив ним чотирьох студентів, інформує прес-служба міліції Львівщини. Згодом виявилося, що хлопець на сході отримав контузію, після повернення був психічно неврівноваженим, тож його відправили на обстеження до психоневрологічного диспансеру на вул. Кульпарківську.
 |
фото: ipukr.com
|
Як розповів “Пошті” Сергій Зюбаненко, заступник начальника міліції Львівщини, випадки, коли дебоширять чоловіки з АТО, у Львові та області трапляються, проте міліція не акцентує на них увагу, бо вони не масові. До того ж нашими вулицями ходить чимало чоловіків у камуфляжі, але вони можуть не мати навіть найменшого стосунку до війни.
“Ми пояснюємо людям, що перед законом усі рівні. Звісно, що в людей, які були на війні, психіка порушена. Але якщо порушується закон, ніяких альтернативних шляхів до зниження відповідальності нема. Це не може бути пом’якшуючим фактором. Зараз хлопці приїжджають на ротацію. Це не довготривалі відпустки, такі випадки одинокі. Але вони можуть мати і масовий характер, зокрема, після закінчення війни”, – каже Сергій Зюбаненко.
Звісно, що в людей, які були на війні, психіка порушена. Але якщо порушується закон, ніяких альтернативних шляхів до зниження відповідальності нема. Це не може бути пом’якшуючим фактором
Міліціонер зазначає, що такі ситуації залежать від кожної окремої людини. Бо завжди були чоловіки, які влаштовували бійки чи напивались і лупцювали своїх дружин. Вони є і зараз. Не можна казати, що людина, яка має психічні травми через те, що була на війні, обов’язково нестиме потенційну небезпеку для оточуючих.
“Якщо люди дебоширять, можливо, напідпитку, треба одразу викликати міліцію. В нас для цього є сили, засоби, спецпідрозділи. Передусім не треба провокувати таких людей. До них треба ставитися з розумінням, але не так, наче вони з клеймом, – каже Сергій Зюбаненко. – З війни на сході різні люди приїжджають, не всі Герої… Хтось хоче показати, що крутий, бо там воював. Треба бути реалістами і розуміти, що це можуть бути і мародери, і хами. Для військових має бути державна програма реабілітації. Тоді і правопорушень не буде”.
Зараз найважливіше – інформувати населення, родини бійців і самих вояків про те, що таке посттравматичний стан і яка його симптоматика, переконати їх, що з ним потрібно щось робити, а не пускати на самотік.
Агресія і приступи гніву – симптоми посттравматичного стану. Те, що чоловіки тривогу і напруження знімають спиртним, також симптом цього стану. Треба їм так це доносити, аби вони розуміли, що нічого страшного в тому нема. Коли людина отримала поранення чи потрапила в аварію, вона звертається по допомогу до лікаря.
Точно так і психіка може мати “поранення”, “подряпини”, “осколки”, які застрягають і які треба витягувати. Це все – нормальна реакція нормальних людей на події. Вони не хворі, нічого особливого з ними не сталося. Треба іти по допомогу, а не задавнювати ті процеси, бо це стане повторенням історії наших афганців, які все життя страждають від посттравматичного стресового розладу. Але це ще не все, бо проблеми будуть мати не тільки вони, а й їхні сім’ї, близькі люди, передусім діти.
Львів, умовно кажучи, є колискою української психотерапії. В нас є багато фахівців у цій сфері. Останні 10 років у нас розвивається травматерапія, когнітивно-поведінкова терапія, тому є куди звертатися. Маємо кризову психологічну службу, є ще телефон довіри 15-58, де підкажуть, куди можна звернутися по допомогу. Є також психологічні порадні, різноманітні центри, в яких працюють фахові психологи. Зрештою, є районні психотерапевтичні кабінети.
Можна звернутися по допомогу в обласну психіатричну лікарню – там є спеціально відведене відділення для бійців АТО. Треба, щоб чоловіки не соромилися звертатися по допомогу через якісь стереотипи, пов’язані з цим місцем. Це не означає, що вони психічно хворі. Просто фізично була змога зробити таке відділення саме там. Маємо декілька відведених палат для роботи з хлопцями з АТО і диспансер на вулиці Матюшенка. Я думаю, що з часом у Львові створять спеціальний реабілітаційний центр або щось такого типу в інших приміщеннях. Хоча все це дурниці. Якщо людині важливо, щоб вона була здорова і з наслідками травмування справилася, щоб родина не страждала, то яка різниця, де лікуватися?
Складно давати поради, як будувати відносини з чоловіком у камуфляжі, який поводиться агресивно. Треба враховувати кожну конкретну ситуацію. У стані афекту людина дуже сильна, часом із нею фізично справитися дуже важко. Зрозуміло: якщо вона комусь загрожує, треба захистити ту людину і “нейтралізувати” її. Якщо вона просто йде і кричить, але нікого не чіпає, треба поставитися до того з розумінням.
Розмову з такими людьми підтримувати не варто, бо треба знати, як це робити. Краще змовчати, бо можна необережно зачепити і зробити лише гірше. Принаймні не треба сперечатися, не варто заперечувати і казати: “Що ти таке дурне кажеш?” Слід відповідати так: “Ти злишся, я тебе розумію”. Але краще в розмову не встрягати, бо можна з неї не вийти. Якщо людина дуже агресивна, погрожує комусь, то зрозуміло, що треба викликати міліцію. Бо якщо чоловік воював, він герой, повернувся з АТО, це ще не означає, що він може дозволити собі погрожувати іншим.
До цих людей треба ставитися з повагою, але вони звичайні громадяни. Якщо вони загрожують суспільству, з ними треба щось робити.