Пам’ятник Шептицькому: знайти компроміс
Містяни, архітектори, представники влади і Церкви за круглим столом шукали поступок, аби гідно вшанувати пам'ять Митрополита Андрея, спорудивши пам’ятник, не знищивши скверу на Святоюрській площі
Немає тих, хто проти пам’ятника Митрополитові, є ті, хто за громадський простір, який сприятиме спілкуванню. Непорозуміння, що виникло у громаді міста щодо спорудження пам’ятника Андреєві Шептицькому та переоблаштування Святоюрської площі з перенесенням дороги, цього тижня намагалися вирішити за круглим столом.
Містяни, представники Церкви та влади Львова, активісти, яким болить душа за сквер, а також архітектор, який створив проект реконструкції Святоюрської площі, шукали порозуміння аж сім годин!
Наслідок – підписання резолюції. В документі сторони зобов’язуються не припиняти діалогу та створити робочу групу з представників Львівської міськради, УГКЦ, громадської ініціативи “Врятуй сквер Святого Юра”, Львівської політехніки, авторського колективу проекту “Реконструкція (відновлення) площі Святого Юра із встановленням пам’ятника Митрополитові Андрею Шептицькому” та жителів прилеглих вулиць.
У чому справа?
 |
| фото: zbruc.eu |
Тоді ж оголошували конкурс на пам’ятник Митрополитові, а потім було ще кілька (останній – у 2010 році). На ньому представили близько 40 проектів із різними ідеями. Конкурс проходив у два тури. Тоді на спільному засіданні оргкомітету та конкурсної комісії обрали проект авторського колективу (І. Кузьмак, М. Федик і М. Посікіра).
Архітектор Ігор Кузьмак розповів про міфи, які виникли довкола спорудження пам’ятника та реконструкції площі. Він каже, що їх дуже легко розвінчати. У нього є для цього всі необхідні документи
За п’ять років чимало змінилося. Сам проект зазнавав обговорень і змін, його постійно доопрацьовують. Торік львів’яни і на громадських слуханнях, і приватно подавши пропозиції до міськради, могли висловлювати своє бачення та зауваження до проекту пам’ятника чи реконструкції площі.
Співавтор проекту пам’ятника Митрополитові Андрею Шептицькому архітектор Ігор Кузьмак обіцяв, що всі зауваження врахують і громада осторонь не залишиться. Одні висловлювались, інші мовчали, але вже тоді було помітно: щось у цьому проекті містянам явно не вгодило. Та мало хто відважувався протестувати і висловлюватися вголос, бо Церква – за проект, міськрада також…
Найбільше містяни обурювалися перенесенням дороги і вирубуванням дерев у сквері поруч, гнітили їх і розміри самого пам’ятника. П’єдестал, граніт… Якось усе дуже по-радянськи виглядало. Архітектори ж у пошуках компромісу намагалися зробити Митрополита максимально ближчим до людей, а не відстороненим велетнем, тож проект підкореговували не раз.
Нагадаємо, що понад 30 млн грн із бюджету розвитку міста – 2015 депутати пропонують виділити на будівництво пам’ятника Митрополитові Андрею Шептицькому, зокрема, на реконструкцію Святоюрської площі з перенесенням дороги. За саму скульптуру Митрополита висловила готовність заплатити УГКЦ, зібравши гроші з вірних Церкви.
Нова хвиля старого обурення
На початку цього року про пам’ятник Митрополитові і сквер заговорили з новим розмахом. Дискусія довкола того ж: дорога, сквер, граніт, дерева. І наче все раціонально, адже за часи незалежності у Львові з’явилося зо три десятки “велетнів”, які аж ніяк не є окрасою міста.
 |
| зображення: 032.ua |
“Торік я мовчала, вірила, що Церква все контролює, пам’ятник буде реалістичний, площа оживе. Нині картаю себе: треба було протестувати ще торік активніше. Я живу поблизу, у сквері частенько гуляю. Дуже не хочу, щоби площа стала ще однією площею Степана Бандери. Вам там затишно? Люди намагаються якомога швидше минути її, не хочеться там сидіти. І той Бандера з трьома колонами – як вождь. Слава Богу, що знайшлися активніші люди. Вони, сподіваюся, не допустять, аби у Львові з’явився ще один вождь”, – розповідає львів’янка Ольга.
Під час круглого столу, на якому шукали порозуміння небайдужі до спорудження пам’ятника Митрополитові Андрею Шептицькому, мали змогу висловити офіційну позицію представники міської влади.
Робоча група впродовж двох тижнів має підготувати узгоджений варіант концепції містобудівного вирішення громадського простору площі Святого Юра
В.о. головного архітектора Львова Юліан Чаплінський чіткої позиції не озвучив. Натомість начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко зауважила, що дуже шкодує, що у справі спорудження пам’ятника Митрополитові не дослухалися до молоді. “Ми зустрічалися з владикою Возьняком на засіданнях організаційної служби комітету зі спорудження пам’ятника Митрополитові декілька разів, і завжди там була досить агресивна обстановка. А коли емоції зашкалювали, владика виходив. У тій агресії не може народитись істина. Зараз мені справді шкода, що комітет зі спорудження пам’ятника був без молоді. Ми залишаємо молоді не зовсім таке місто, як би хотіли. Ми спорудили чимало негарних будинків, не таких пам’ятників. Але привабливість нашого міста, зокрема, для туристів, у тому, що є між тими будинками, – це громадські простори. І їх нам створила молодь”, – каже Лілія Онищенко.
В Івано-Франківську завершився конкурс проектів пам’ятника Митрополитові Андрею Шептицькому. Проект-переможець скульптора Степана Федорина вразив журі не лише артистичністю, а й цікавою концепцією. Митрополит у оточенні двох дітей зображений у простому священичому вбранні і без митрополичої митри.  Пам’ятник встановлять на площі ім. Андрея Шептицького в центрі Івано-Франківська. Як стверджує головний архітектор Івано-Франківська Володимир Гайдар, заради цього площу Шептицького спеціально реконструюють. Кошти на його встановлення вже закладені в міському бюджеті в розмірі 611 тис. грн. Ще 88 тис. грн виділять із депутатського фонду. Заплановано, що 700 тис. грн піде на саму скульптуру, а 300 тис. – на благоустрій території, на якій постане пам’ятник. Кошти, яких не вистачає, думають зібрати як благодійні пожертви, інформує сайт catholicnews.org.ua. |
Архітектор розповів про міфи, які виникли довкола спорудження пам’ятника та реконструкції площі. Він каже, що їх дуже легко розвінчати. У нього є для цього всі необхідні документи.
“Нині треба збагнути, чому це сталося. Як на мене, все тому, що були навіяні певні міфи про проект. Будемо їх розвінчувати! Маю відповідні документи і протоколи. Є міф про відсутність переможців конкурсу, а також відсутність думки спеціалістів про перенесення дороги, спотворення Святоюрського комплексу, приналежність скверу до природоохоронних ландшафтних пам’ятників ЮНЕСКО та заперечення генеральним планом міста змін у організації руху. Ще один – про зміщення скверу. Одні пишуть, що його взагалі не буде: закатають сквер у бетон. Інші – що його не буде на 80%. Є міф і про порушення екологічного та природоохоронного законодавства, про змогу збільшення метрової моделі Митрополита, про гігантоманію”, – каже Ігор Кузьмак.
Активісти ж прагнуть конструктиву і толерантно не вживають слів “за” чи “проти”. Кажуть, що лише час змінюється. Ймовірно, те, що було актуальним чотири роки тому, нині не є таким. Вони пропонують розмежувати поняття і проблеми скверу та пам’ятника. Ірина Янів, представниця громадської ініціативи “Врятуй сквер Святого Юра”, розповіла, що вшанувати пам’ять Митрополита необхідно і що немає причин чекати, адже цього року відзначатимемо 150-ліття від дня народження Андрея Шептицького. Тож пам’ятнику – бути, навіть у тому варіанті, який, вочевидь, застарілий, адже за основу сучасного проекту взяли скульптуру авторства Андрія Коверка, яку він зробив ще за життя Митрополита.
Що справді хвилює активістів, то це простір. Вони побоюються, що не надто привабливий нині сквер, який усе ж є місцем комунікації, затишним і рідним, стане ще однією площею Бандери.
“Ми говоримо про доцільність перебудови Святоюрської площі з перенесенням дороги та проведенням усіх супровідних робіт. Також нам важливо, щоби впроваджувалися нові дієві механізми реалізації права громади впливати на прийняті рішення щодо формування громадських просторів”, – розповів представник громадської ініціативи “Врятуй сквер Святого Юра” Остап Походжай.
Отож резюме цього круглого столу – резолюція, робоча група впродовж двох тижнів має підготувати узгоджений варіант концепції містобудівного вирішення громадського простору площі Святого Юра та ініціювати звернення до Львівської міської ради щодо проведення громадських слухань стосовно узгодженого варіанта концепції, що мають відбутися до 26 квітня.
Львів’яни, схаменіться!
Звернення проректора Українського католицького університету Мирослава Мариновича щодо спорудження у Львові пам’ятника Митрополитові Андрею Шептицькому
Затяті бої, що точаться довкола пам’ятника Митрополитові Андрею у Львові, нагадують мені типову картину в лазареті: забинтований хворий у гарячці зриває з себе пов’язки, не тямлячи при цьому, що наносить собі смертельну шкоду.Навіть у найгіршому кошмарі не можна було собі уявити, що в рік 150-ліття великого Митрополита ми здрібніємо настільки, що станемо ілюструвати собою найгірші риси українців, так яскраво описаних самим Шептицьким. Бо хіба ж обидві ворожі партії – “захисників скверу” і “захисників пам’ятника” – не усвідомлюють, що вони точно вписуються в оте знамените Митрополитове спостереження:
“Є в душі українця глибока та сильна воля мати свою державу. Та крім тієї волі, знайдеться, може, рівносильна і глибока воля, щоби та держава була конечно такою, якою хоче її мати чи партія, чи кліка, чи група, чи навіть одиниця. Бо як же пояснити те фатальне ділення поміж собою, ті спори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу? Як пояснити психіку таких численних гарячих патріотів, праця яких має визначний руїнний характер?”
Тут треба просто замінити слово “держава” на слово “пам’ятник”, і вся фраза стане дзеркалом, у якому ми зможемо – мусимо! – побачити наші вишкірені від злоби обличчя.
Я не хочу зберігати Святоюрський сквер ціною єдності львівської громади, яка так потрібна в часи війни, і не хочу пам’ятника Шептицькому, збудованого тими, хто не шанує його слів. Я був би щасливий, якби у Львові нарешті постав пам’ятник Митрополитові. Насправді пам’ятник потрібен не йому, а нам – як символ нашої християнської й національної зрілості
Проте цього року ми маємо справу не лише з нашим руїнницьким характером, а й з активними підступами ворога. Цього року диявол має конкретне прізвище з п’яти літер. Це він, не маючи змоги поконати нас на фронті, кинув усі сили на руйнування країни зсередини. Це за його гроші невідомі хлюпають цілі відра бензину у вогонь наших суперечок.
Хочете знати, хто вони? Хай кожен, для кого дорога Україна, замовкне й припинить суперечку. І ви почуєте голоси провокаторів, які замовкнути не можуть, бо мусять відробити свій гріш.
 |
| фото: mytropolyt.com.ua |
Я не хочу зберігати Святоюрський сквер ціною єдності львівської громади, яка так потрібна в часи війни, і не хочу пам’ятника Шептицькому, збудованого тими, хто не шанує його слів. Я був би щасливий, якби у Львові нарешті постав пам’ятник Митрополитові. Насправді пам’ятник потрібен не йому, а нам – як символ нашої християнської й національної зрілості. Якщо це має бути символ нашого роздору, то я волію перечекати, доки ми дійсно станемо спадкоємцями духовного скарбу Кир Андрея.
Досі слово “корито” асоціювалося в нас виключно з тими земними скарбами, до яких рвуться наші можновладці. Проте воно має й інше іронічне значення, адже “гарячі голови” можуть навіть не помітити, як опиняться біля розбитого корита.
Утім час схаменутися ще є, і тут багато залежить від Церкви. Пригадую один феноменальний момент із першої сесії Патріаршого собору УГКЦ. Пристрасті суперечок розгорілися були не на жарт, виділилися дві непримиренні “партії”, що сперечалися щораз енергійніше. І в цей момент Блаженніший Любомир кардинал Гузар, що головував на засіданні, підняв невелику ікону і попросив усіх присутніх помовчати кілька хвилин, спрямувавши свої думки до Бога. Це дало приголомшливий ефект: пристрасті як рукою зняло.
Прошу вас, владики і священики, пастирі й проповідники: зримо чи незримо піднесіть над розсвареним Львовом благодатну ікону! Прошу вас, дорогі львів’яни: вгору піднесіть серця! (Зі сайту Українського католицького університету)
Ігор Возьняк, митрополит Львівський Української греко-католицької церкви: – Достойні сестри і брати, поділюся з вами певними роздумами. До цього мене наштовхують телефонні дзвінки наших вірних і розмови при зустрічах.
Ідеться про спорудження пам’ятника Митрополитові Андреєві, Слузі Божому, у сквері, що ствердили знавці, експерти у справі архітектури та мистецтвознавства. Цю ідею підтримує більшість інтелігенції, за тим стоять вірні нашої Церкви.
Як бачите, певна група людей стоїть у сквері та протестує проти спорудження пам’ятника, посилаючись на неякісність проекту його та площі, на зміну дороги, зрізання дерев тощо. Звичайно, це робота п’ятої колони, яка має своїх осіб, які в церкву приходять, їм платить, а ті своєю чергою шукають інших і так дестабілізують спокій у Львові.
Нам відомі теракти у країні і знаний їхній почерк походження. У Криму нашого священика відразу іспитувала російська служба ФСБ про Митрополита Андрея, мовляв, “ви священик тієї Церкви”. Недавно ми почули знову, що посол Росії при Ватикані там же заявив, що греко-католицький священик у Криму неприхильно відгукується про російський уряд. Послу відповіли, що критику необхідно приймати.
Подібно і в нас: дехто з міської влади став закликати людей до блокування спорудження пам’ятника. З одного боку, влада ніби прихильна, а з іншого – вміло й хитро блокує. “Зараз не час на пам’ятник”, – так висловлюються неприхильні. Але чи був час писати портрети, ікони, пейзажі, змальовувати війну, писати книги, будувати тощо, коли в 40-их роках точилася запекла війна? У музеях повно різних картин цього періоду. Чи тоді суспільство перестало існувати і творити?
Певна група людей стоїть у сквері та протестує проти спорудження пам’ятника, посилаючись на неякісність проекту його та площі, на зміну дороги, зрізання дерев тощо. Звичайно, це робота п’ятої колони, яка має своїх осіб, які в церкву приходять, їм платить, а ті своєю чергою шукають інших і так дестабілізують спокій у Львові
У цьому сквері побачили проект зі зрізання дерев, а коли їх різали біля “Сільмашу” та в інших місцях Львова, не було жодних протестів. Пам’ятаємо, як торік теж і вірні нашої Церкви протестували проти спорудження будинку поза лічницею імені Слуги Божого Андрея. Ми вбачали матеріальну допомогу для утримання лічниці, хворих і працівників. Ті люди заявляли себе прихильниками Митрополита, але чомусь тепер не видно їх у парку. Можливо, й вони втішаються тим, що хтось заперечує спорудження пам’ятника?
Наші вірні мовчать, нічого не мовлять про спорудження пам’ятника. Заплановане впорядкування прекрасної майбутньої площі і скверу – дар для Львова. Це творило би гарний ансамбль із собором святого великомученика Юрія. Те, що справді добре можна залишити після нас, блокують.
Кажу про це коротко, щоби нам орієнтуватися про стан спорудження пам’ятника та загальної ситуації, тому що звертаєтеся з цим питанням до мене, цікавитеся пам’ятником Слузі Божому. Дякую вам за це! І пам’ятаймо, що наша Церква зобов’язалася спорудити пам’ятник, а міська управа – підготувати площу для нього. Є ще багато іншого матеріалу, але в міру вашого часу, щоби не забирати його у вас, на сьогодні вистарчає стільки.
Закликаю вас до молитви за долю України, до спокою. Прошу: моліться за спорудження пам’ятника, за тих, хто стає в лави ворогів незалежної України та її процвітання серед інших цивілізованих народів. Хай Господь благословить наш бідний народ! Пресвята Богородице, рятуй нас від невидимих і видимих ворогів!
(Фрагмент із проповіді, виголошеної в неділю, 8 березня, в соборі святого Юра, опублікований у блозі на сайті zaxid.net)
Андрій Садовий, міський голова Львова:– Мабуть, немає опонентів у позиції, що ювілейний рік Митрополита має об’єднати громаду, бути приводом для роздумів про його настанови. Це він писав своїм нащадкам, як спільно “будувати Україну – рідну Хату”. А це те завдання, яке сьогодні стоїть перед усіма українцями, особливо в такий непростий час боротьби за існування вільної України.
Ми знаємо, що Митрополит за час свого урядування в Церкві сприяв будівництву шпиталів, шкіл, народних і молодіжних клубів, велику роль покладав на виховання нового покоління. Тому всі ми хочемо, аби вшанування нашого духовного Провідника мало відповідний дух.
Чи буде пам’ятник Митрополитові Андрею Шептицькому у Львові? Так, звичайно. Таке рішення прийняв Синод УГКЦ, таку ідею неодноразово обговорювали у громаді та підтримували.
Чи варто відкрито обговорювати у громаді саму реалізацію проекту? Однозначно. Це вже роблять. Головне сьогодні – в цій полеміці зберегти повагу одне до одного, аби вона не роз’єднувала, а допомогла створювати нові зв’язки між поколіннями, допомогла молоді зрозуміти непрості випробування, які пройшла Церква та її душпастирі в підпіллі, в боротьбі зі страшною нелюдською системою, а також допомогла старшим почути голос нового покоління та відчути в ньому великий потенціал для майбутнього Церкви та громади. (Зі сторінки міського голови в соцмережі Facebook)
Валерій Веремчук, депутат Львівської міськради, член комісії інженерного господарства, транспорту і зв’язку:– Я би не пов’язував суми проекту саме з пам’ятником, бо основна частка тих грошей іде на реконструкцію площі. Пригадаймо нещодавні черги паломників до Нерукотворного Образа Божого, якому можна було вклонитись і помолитись у церкві Юра. Люди стояли аж до приміщення управління Львівської залізниці, черга простягнулася на десятки-сотні метрів… Перед собором має бути достатньо місця для паломників, бо ми розуміємо, що собор святого Юра має багато вірних Церкві. Треба, щоб вони мали змогу там збиратися. За даними істориків (та й на давніх картинах можна побачити), площа колись була такою, як зараз передбачена у проекті.
Проект є позитивним, бо на площі буде змога проводити різні церковні заходи. Водночас це спосіб відзначити ювілей Андрея Шептицького. Знаємо про процес беатифікації Митрополита, який зараз проходить у Ватикані, тому розуміємо, що сучасне покоління українців може позитивно вплинути на нього, а то й прискорити його, якщо достойно облаштує сквер біля собору, спорудить пам’ятник.
Для України, враховуючи ситуацію, що склалася, дуже серйозною підтримкою був би приїзд Папи Римського. Щоби вирішити конфлікт навколо реконструкції площі, треба врахувати всі ці моменти. Дуже шкода, що міський голова Львова та посадовці допустили виникнення публічного конфлікту з вуличними акціями. Думаю, все це певною мірою затьмарює постать Митрополита. Передусім міський голова мав би проводити обговорення в кабінетах, аби вони не виходили назовні. Звісно, є дискусії та аргументи за і проти. Це природно і нормально, що люди мають власні думки.
Проект є позитивним, бо на площі буде змога проводити різні церковні заходи. Водночас це спосіб відзначити ювілей Андрея Шептицького
Але публічні дії, які сьогодні маємо, впливають на геополітичні процеси, які є в Україні, і можуть серйозно зашкодити. Конфлікти можуть дійти і до світової спільноти, яка нас підтримує. Сподіваюся, всі ці непорозуміння вирішаться за зачиненими або відчиненими дверима і дійдуть до логічного завершення! Знаємо, що проект народився не сьогодні і не вчора. Від прийняття рішення спорудити пам’ятник минули роки.
Люди мали змогу говорити і висловлювати свої позиції, критикувати його та обговорювати і в архітектурному середовищі, і в церковному. Міськрада – за втілення проекту.
Але чи вдасться встигнути виконати заплановане цього року – передбачити складно. Буде оголошений тендер, але невідомо, чи знайдеться підрядник, який візьметься за реконструкцію площі за понад 30 млн грн. Найімовірніше, гроші, які передбачили в міському бюджеті розвитку – 2015, не вдасться використати саме через це. Ширяться чутки, що через такий дорогий проект пам’ятника може постраждати освіта, медицина чи інші галузі. Але ці кошти йдуть не з загального бюджету, а з бюджету розвитку, до того ж значну частку на освіту і медицину покривають субвенції з держбюджету. Мусимо спромогтися дійти спільної позиції і всім показати нашу єдність!
Звернення Блаженнішого Любомира до львів’ян щодо спорудження пам’ятника митрополита Андрея
Кілька тижнів тому написав я листа до дирекції Львівського радіо, щоб подякувати, що завдяки їхнім програмам знову лунають у Львові батьківські повчання митрополита Андрея Шептицького.А невдовзі після того до мене дійшла інша, прикра новина, що в нашому рідному місті настало велике замішання – через непорозуміння довкола встановлення пам’ятника тому самому Митрополитові. Не знаю справжніх причин неспокою та незгоди між львів’янами, тому не беруся судити, хто винен у такій ситуації.
Живемо в складну пору для нашої Батьківщини, коли будь-які протистояння серед жителів не на часі. Усяка активна незгода сьогодні дуже шкідлива, не говорю вже про ту, яка може бути результатом спланованого та оплачуваного кимсь підривання доброї слави міста та його мешканців. Якщо постать і заслуги митрополита Андрея не можуть об’єднати спільноту нашого міста, то родовиті львів’яни перетворюються на посміховисько.
Я, народжений у Львові й удостоєний ласки Божого провидіння послужити львів’янам хоч кілька років, разом із вами переживаю тривожні хвилини. Тому звертаюся до вас, шановні львів’яни чи навіть принагідні особи, які через роботу чи якимось іншим чином причетні до цієї делікатної справи, з проханням спокійно, без емоцій та, зрозуміло, без побічних інтересів поговорити одне з одним і – головне – почути одне одного.
Якщо збережете спокій і усвідомлення спільного зацікавлення щодо збереження духовних цінностей, питомих цьому королівському місту, то в слушний час пам’ятник великого пастиря нашої Церкви постане на своєму місці як ваша спільна гордість і радість. Я також буду тішитися пам’ятником і зрілістю львів’ян. Разом із тим молюся, щоб милостивий Господь - за заступництвом слуги Божого митрополита Андрея - своїми благодатями обдаровував та охороняв наше місто. (джерело: Інформаційний ресурс Української Греко-Католицької Церкви)
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
