Здається, нещодавно ми відраховували 30 днів від першого дня протесту. “Львівська Пошта”, підсумовуючи перший місяць Майдану (спробуємо передати трішки того настрою, з яким містяни збиралися на площі поблизу пам’ятника Тарасові Шевченку), писала: “Українському Євромайдану вже місяць. Мітинги у країні не вщухають. Люди мирно відстоюють свої права та прагнення. Одні їдуть на головний Майдан України, до Києва, інші мітингують у своїх містах. 

У Львові традиційно активісти збираються на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченку – там, де місяць тому, 21 листопада, 12 студентів вийшли на протест проти кардинальної зміни політичного курсу країни. Згодом Євромайдан “подорослішав” – окрім студентів, сюди приходять батьки з дітьми, люди старшого віку. Тепер мітингувальники збираються щовечора о 18.00 на народне віче, де активісти спілкуються, радяться, обговорюють події та вирішують, що робитимуть далі. 

Львів’яни по-різному намагаються підтримати і допомогти: одні роблять пожертви, інші надають гуманітарну допомогу, зголошуються бути волонтерами… Євромайдан згуртував людей, зробив їх однією великою сім’єю! У День Святого Миколая у Львові чемним мітингувальникам роздавали смаколики.

Майдан справді став невід’ємною частиною життя кожного небайдужого до майбутнього своєї країни…” Минув рік, відколи українці повстали… Що змінилося за цей час у нашому житті? Чи переінакшив нас Майдан? Може, він навіки залишився чи то переосмисленим досвідом, чи то емоцією, чи то страхом і тривогою в наших серцях? А можливо, нічого не змінилося?.. Саме про це “Пошта” запитала у містян.

– Майдан засвідчив, що в Україні, попри олігархат і дискредитовану систему влади, найпотужнішим капіталом є суспільство, а воля до змін таки має вагу. Революція Гідності “вибухнула” у свідомості кожного громадянина і стала своєрідною точкою неповернення. З’явився не бачений раніше світоглядний потенціал, який потребує чіткого та послідовного втілення в майбутньому. 

Найголовніше – суспільство відчуває свою людську та громадянську гідність. Відбулася так звана революція менталітету, де принцип “моя хата скраю” потрохи відходить у небуття, тому доля української армії нині не байдужа сотням волонтерів. Саме тому можемо називати себе громадянським суспільством, бо нарешті з’явилося відчуття нашої спільності, єдності в баченні України. Та доведеться визнати, що політична еліта не зацікавлена у зміні системи, а багато досягнень Майдану були цинічно сторговані чи забуті. Тільки суспільство є справжнім двигуном змін. Народжені Майданом українці – лише на початку своєї боротьби.

– Я, напевно, єдина прагматична людина у світі: на 99% була впевнена, що Майдан нічого не змінить, хоча також ходила на демонстрації, допомагала фінансово. Знаючи український народ, важко було повірити, що стояння місяць на морозі змусить наших людей не красти, поважати інших, не давати хабарів... 

Ну не такі ми! Доки живе хоча б одна людина в Україні, яка виросла в Радянському Союзі і має рабську психологію, доти матимемо і беззаконня, і вибіркове правосуддя, і хабарництво. Це закладено в наших ДНК. Це нагадує історію єврейського народу: 40 років Бог водитиме нас “пустелею”, доки не помре останній українець, який знає, що таке бути рабом. Мого життя Майдан сильно не змінив. Я ніколи не давала хабарів, так і далі роблю... 

Бюрократії менше не стало, соціальних переваг не побільшало, пенсії ті ж, стипендії також, долар скоро коштуватиме мільйон, хлопці нині гинуть на сході, у НАТО нас як не брали, так і не беруть, у Євросоюз теж... Майдан — це показник того, що ми сильний народ, справжня нація. Та для покращення життя нам потрібно ще багато і наполегливо працювати. Насамперед це має бути праця над собою і над своїми помилками.

– Євромайдан допоміг мені усвідомити, що люди дійсно ковалі свого життя і майбутнього. Я вперше побачила, що таке сила народу, його дух, відчула себе частиною чогось більшого, навчилася діяти. Євромайдан — це символ того, що ми справді маємо право бути незалежним народом, проте ще дуже і дуже багато роботи попереду. 

Але тепер нема людей, які скажуть, що Україна — це частина Росії. Тепер можна казати гордо, що ми – українці, бо ми за це право боролися. Ця революція вивільнила всі найкращі якості людей, Майдан став маленьким прототипом держави, про яку ми так давно мріяли, де брат за брата. Він примусив українців із усього світу згуртуватися. Хочу вірити, що маленький Майдан у серцях людей вдасться реалізувати у великій-великій Україні. 

– Євромайдан не змінив поглядів. Він їх зміцнив. Я завжди пишалася Україною, але тепер пишаюся співгромадянами-сучасниками, які показали, наскільки ми сильна нація. Це особливо відчутно, якщо порівнювати з європейцями, що не до кінця розуміють, як можна жертвувати собою заради “книжкових” ідеалів свободи і демократії. Євромайдан для мене був скупченням розумних, добрих, свідомих і відданих людей. Сьогодні це символ духовного відродження і єднання нації. 

Часто нарікаю на халатність і безвідповідальність українців, але одразу згадую тисячі, може, вже й десятки тисяч волонтерів, без яких ми нічого б не досягли. Євромайдан — це неймовірний біль за тих борців, у кого забрали життя, але і щастя, бо в Україні є мільйони готових до боротьби людей.

– Важко сказати, що ми піднялися з колін, але все ж зимові події змусили людей думати по-новому. Я не біолог і не генетик, але якщо нація загалом і кожна особа зокрема можуть змінити свій генотип, то українці це зробили. Я точно! 

Не буду перераховувати всі свої новонабуті чесноти, але певен – такі тепер притаманні і мільйонам моїх співвітчизників. Те, що відбувається у країні зараз, можу пояснити лише тим, що хтось еволюціонував, а хтось залишився кроманьйонцем. 

фото: Андрій Польовий

– По-перше, завдяки Майдану я стала більше уваги приділяти політичному життю країни: зараз стежу за новинами, тим, які закони приймає Верховна Рада, аналізую вчинки депутатів, отже, стала більш освіченою. 

Я зрозуміла, що дуже важливою для розвитку країни є кожна активна людина, яка відстоює свої погляди і права, а не сидить вдома і сподівається, що хтось інший покращить умови її життя. Якщо колись я думала, що політика – це не моє, туди не варто пхатися, то тепер розумію: важливо, щоб кожен громадянин був обізнаний у політичному житті своєї країни.

Євромайдан став для мене символом солідарності – солідарності українців, які продемонстрували спільність поглядів на майбутнє України, а також солідарності інших держав із нашою країною. Революція Гідності стала символом надії на те, що Україна буде успішною багатою країною з розвиненою економікою і щасливими людьми. 

– Після Майдану люди стали свідомішими, почали більше цінувати, здавалось би, звичні речі. Бо коли всі рідні поруч, близькі люди здорові, життя минає звично і світ сприймається зовсім по-іншому, ніж коли живеш у час, коли бунтуєш проти влади та свідомо ризикуєш своїм життям, добробутом близьких, коли відпускаєш когось на Майдан чи на війну…

– Студенти стали вчитися відповідальніше, викладачі перестали натякати, що можна “замазати” той чи інший залік або іспит. З’явилася громадська свідомість, формується громадянське суспільство. Люди гуртуються. До Майдану кожен був сам за себе. 

– Багато спілкуюся з львів’янами та гостями міста. Здебільшого люди кажуть, що після Майдану життя повернулось у 90-ті роки, може, і більше “назад”… Усі кажуть, що міська влада допомагає малому бізнесу. А насправді? Днями за прилавком мене на кілька хвилин замінила моя дружина. Швиденько написали, що вона не мала права торгувати. Суддя оштрафував нас на 200 гривень. Ймовірно, може бути і третій Майдан – проти цієї влади. 

Як жити, якщо народ отримував у середньому 100 євро, а зараз – 50. Що купиш за такі гроші? Я від держави нічого не прошу. Просто хочу, щоб вона мені не заважала, щоб суддя не хамив і не кричав (як на мою жінку). Вони кажуть, що дозвіл потрібен, а який, від кого – ніхто ніколи нічого по-людськи не пояснить. 

Я не знаю, за що ми боролися, за що наші хлопці борються. Таке враження, що ми не люди – маємо лише обов’язки, а прав ніяких. Після Майдану була надія, що стане краще.

– Нічого не змінилося після Майдану. Мої зміни… Можливо, дух єдності, патріотизм спалахнув по-новому. А в житті біда: маю коліжанку на сході, телефоную до неї щодня. Що не день, то все страшніші і страшніші історії вона розповідає. Там у неї батьки, яких не може залишити. Надією живемо. 

 

– Життя змінилося: стали менше брати й давати хабарі! До Майдану нереально було здати той чи інший модуль без підкупу. Та все ж не всі майданівські сподівання й очікування втілилися. Смуток від війни все затьмарює. 

– Звісно, Майдан не перевів нас одразу у кращий світ, не перевернув із ніг на голову стару систему, не зміг кардинально змінити українців (що показали результати парламентських виборів). 

Хоча багато хто сподівався, що Революція Гідності змінить мислення більшості і до влади вже ніколи не прийдуть “регіонали”, які тепер іменуються „Опозиційним блоком”. Для мене Майдан став ковтком свіжого повітря. Він зміг дати надію на те, що в новій Україні не житимуть зомбовані люди, яким байдуже, хто ними керує: чи Янукович, чи Кучма… Лиш би мали що поїсти. 

Ми показали себе як нація. 22 роки це було, радше, „на папері” і у свідомості поодиноких людей. Ми разом обрали для себе краще майбутнє, захотіли рухатись у напрямку реального розвитку. І нехай цей розвиток не буде безперервним, але більшість для себе усвідомила, що ми вже не відступимо. Ми так довго  котилися вниз, так важко вибиралися з чи не самого дна, стільки життів це коштувало! А зараз ще важче котимо той валун догори... 

Впевнений – чим більше людей почне думати, тим більше рук долучиться котити наш спільний камінь угору. Тому Майдан – це поштовх до розвитку нації, активної громадянської позиції кожного українця. Головне – не покладати рук надалі.

– Як би сумно це не звучало, Майдан мені приніс лише розчарування. Для себе я не хотіла якихось змін, бо трохи вже пожила, а от для дітей дуже хотілося перспектив, аби не думали, як швидше за кордон виїхати, аби знали, що матимуть гідну роботу у країні, де їх цінуватимуть, у справедливому суспільстві. 

Я продавець, тому часто спілкуюся з людьми і бачу, що більшість поділяє мої думки. Наша нова влада розвіяла всі сподівання Майдану. Знову бачимо, що “нагорі” все крутиться навколо грошей, чийогось бізнесу. Як би страшно це не звучало, але видається, що кров на Майдані пролилася марно... Я вже не вірю в жодні зміни. Скільки б нових Майданів не було, нічого не зміниться. 

– Переконаний – ми зараз не відчуваємо реальних післямайданівських змін лише тому, що ті, хто ним керував, просто не вміли цього робити. Як їм не було відомо, що проти народу виведуть снайперів?! Наша влада ніколи не знала біди, тому допустила те, що коїться зараз в Україні.

Вона не бачить справжньої реальності, що зараз жити стало гірше. Ціни різко пішли вгору, ліки, які постійно купую, коштують удвічі дорожче. А як підете на базар, то за 100 гривень нічого не купите! Як пенсіонеру, який отримує 1050 гривень у місяць, прожити у країні, де хліб коштує близько 7 гривень? Цікаво було б запитати якогось нашого магната, чи знає він, скільки коштує гречка, олія, сметана. Їм на це наплювати! Дивляться лише на свої хороми. 

Бідні люди загинули на Майдані, і на тому кінець надіям на краще. А зараз війна. Не потрібні вже ніякі Майдани – вони нічого не дадуть. Треба самим собі помагати. Дай Боже здоров’я волонтерам. Якби не вони, то вояки не мали б у що вдягнутися, взутися, що поїсти. 

– У житті студентів після Майдану я бачу зміни на краще. Спудеї, які раніше давали хабарі і звикли до цього, почали вчитися краще. Вони зрозуміли, що це потрібно їм, а не викладачам.

Ми стали більш відповідальними, дорослішими. Є багато речей, які я для себе переосмислила впродовж Майдану. Тепер ясно розумію, що таке патріотизм. Але казати, що в житті країни є зміни на краще, не можу. Те, що зараз відбувається на сході, жахає. 

– Крім того, що загинуло багато людей, у нашому житті після Майдану нічого не змінилося (це якщо говорити про буденні приземлені речі). Однак зараз люди чітко усвідомлюють цінність життя і те, як легко його втратити, більше цінують рідних і близьких, і не лише своїх. 

Нині ми вважаємо родиною всю країну. Але чомусь цю війну ніхто не хоче зупиняти. Я чекала змін на краще в короткий час. Не думаю, що люди готові вийти на третій Майдан. Ми вже не віримо в те, що це щось змінить. 

– Якщо чесно, зараз про Майдан і те, що він змінив, мало хто згадує. Це минуле. Нині думки людей зосереджені на „сьогодні” нашої країни. На жаль, воно воєнне. Під час Майдану люди навчилися гуртуватись і діяти як єдиний цілісний організм. 

Наші волонтерські рухи стали майже професійними, у них задіяна сила силенна людей, і це добре. Якби не волонтери, думаю, Україна не здатна була б оборонятися від такого сильного ворога. 

Патріотизм, який прокинувся, лише набирає обертів. Він як вірус заражає все більше людей, і вони вже ніколи не будуть байдужими. Важливо не зупинятись і не розчаровуватись, бо ворог лише цього чекає.

21 листопада у місті Лева в рамках святкування Дня гідності і свободи заплановані заходи з відзначення першої річниці львівського Євромайдану. Збір громадськості – на проспекті Свободи біля пам’ятника Тарасові Шевченку, інформує прес-служба міськради. 

13.00 – Відкриття виставки фотографій та артефактів із подій Майдану. Експозиція діятиме до 30 листопада. 

14.30 – Екуменічний молебень за долю України. 

15.00 – Загальноміське віче. 

15. 30 – Виступ державної заслуженої хорової капели України “Трембіта”.

16.00 – Відеоретроспектива про події Революції Гідності. 

17.30 – Акція “Стіна” за участі студентських активістів.

18.00 – 18.30 – Виступ майданівських гуртів “Хочу ще” та “Карбон”.

21.00 – Захід студентства “Відтворення атмосфери Майдану”.

О 14.00 розпочнеться автопробіг, учасники якого символічно встановлять при вході в низку держустанов по одній запаленій лампадці та по дві зв’язані шини. 

З 18.00 до 21.00 відбуватиметься відкрита лекція Олександра Солонтая, експерта Інституту політичної освіти, присвячена першій річниці початку Євромайдану: “Як проходить децентралізація України?” Лекція відбудеться у торговій галереї “Опера Пасаж” (Леополіс Хол), пр. Свободи, 27, 4-й поверх. Кон­тактний телефон: 068-287-57-45.