Валерій Левицький, керівник дрогобицького представництва Об'єднання підприємницьких організацій Львівщини, про економічну кризу та свій рецепт виходу з неї

Глобальна фінансова криза торкнулася практично всіх галузей промисловості у всіх регіонах України. Відчули її і на теренах Дрогобиччини. Спрогнозувати подальший перебіг кризових реалій майже неможливо, але треба бачити проблему у перспективі її вирішення. Саме такої оптимістичної думки дотримується голова наглядової ради ВАТ "Дрогобицький завод автомобільних кра­нів" Валерій Володимирович Левицький, який з 2007 року очолює Дрогобицьке пред­ставництво ОПОЛ (Об'єднання підприємницьких організацій Львівщини).

- Валерію Володимировичу, Ви разом з колегами запропонували рецепт виходу з економічної кризи. Розкажіть про нього.

- Обговоривши наболілі питання кризових реалій, які відчутно вдарили по трьох найбільших підприємствах Дрогобича: ВАТ "ДЗАК", ВАТ "НПК Галичина" та ВАТ "Дрогобицький долотний завод" - та по середньому бізнесу, керівники підприємств переконані, що влада має запровадити дворічний мораторій на перегляд ставок єдиного податку та підняття плати за єдиний торговий патент для суб'єктів підприємницької діяльності. Також треба зменшити кіль­кість непланових перевірок діяльності промислових під­приємств та суб'єктів підприємницької діяльності органами контролю; систематизувати соціальний діалог влада-бізнес-партнери у вирішенні проблемних питань підприємницької діяльності на спільних засіданнях один раз на квартал, терміново розблокувати кошти на рахунках підприємців у банках та забезпечити виплату відсотків за депозитами. Міській же раді, на мій розсуд, слід запровадити прозору доступну інформацію з використання бюджетних і позабюджетних коштів. Виконання цих постулатів сприятиме мінімізації негативного впливу світової фінансово-економічної кризи на місцевому та загальнодержавному рівні.

Колись надзвичайно потужний завод колишнього Радянського Союзу, який забезпечував виробництво близько трьох тисяч автокранів на рік, у 1994 році зупинив своє виробництво на позначці 740. Тоді ситуація на підприємстві була набагато критичнішою, ніж сьогодні. За межами заводу, та й за межею бідності, я б сказав, опинилося близько трьох тисяч осіб. На заводі залишилося працювати не більше трьохсот. Ми закінчили 1994 рік лише на рівні п'ятивідсоткового обсягу виробництва, 7-8 місяців людям не виплачували заробітної платні, з працівниками проводився т.зв. бартерний розрахунок - мукою, консервами, пшеницею, крупами тощо. Ми опинилися у борговій ямі, переживаючи безліч позовів щодо відшкодування зарплати, сплати в Пенсійний фонд (2-3 штрафи в місяць). У той період (1996 - 1997 рр.) я був вдячний керівництву міської ради лише за те, що вона нам не заважала, не вставляла палки в колеса. Тоді робилося усе, щоб врятувати підприємство від банкрутства. Ми почали виготовляти продукцію, що реалізувалася в сільському, лісовому господарствах, на торгових підприємствах: косарки, плуги, запасні частини до трельовочних тракторів, торговельні кіоски тощо. Тоді вийшли на європейський рівень щодо ринку збуту. У 2006 р. обсяги виробництва автокранів порівняно з 2007-м вдалося збільшити більш ніж у 13 разів. Це дало можливість сформувати план на 2008 р., який передбачав виробництво 1000 автокранів у рік. Та, на жаль, прогнозам збутися не судилося. Ми завершимо рік на позначці приблизно 700 автокранів, що нижче досягнутих результатів попереднього року. Основною причиною невиконання запланованих обсягів є спад виробництва будівельної галузі у державі, який розпочався у квітні-травні цього року.

- На Ваш розсуд, є надія щодо перспективи успішного функціонування підприємства?

- Допускаючи можливі катаклізми, що можуть спонукати до економічної нестабільності на ринку, ми робимо ставки на розширення географії збуту нашої продукції. Із участю ВАТ "ДЗАК" було створено торгові доми в Росії і Казахстані, частково втілено проект організації складального виробництва у В'єтнамі. На завершальній стадії організація складальних виробництв у Білорусії, Індії, тривають переговори щодо організації та функціонування складального виробництва і в Узбекистані. Все це через переформатування ідеології збуту готової продукції на період економічної кризи в державі повинно покращити показники виробничо-господарської діяльності підприємства та його фінансового стану.

- А чи допомагають Вам владні структури, хоча б на місцевому рівні?

- На місцевому рівні з боку владних структур мала б забезпечуватися тісна і плідна співпраця із керівниками під­приємств і організацій із урахуванням їхнього професійного досвіду. Партійна приналежність, амбіційність та наміри розцінювати пропозиції підприємців як піар компаній мали б назавжди відійти в минуле. Але у нашому місті - все навпаки! Влада стверджує, що намагається співпрацювати з підприємцями, та насправді до їхніх пропозицій не прислухається. У керівників підприємницьких організацій ОПОЛу складається враження, що влада згадує про нас тільки тоді, коли латаються дірки місцевого бюджету. Саме визнання відповідальності за долю мешканців міста спільними зусиллями повинні бути вироблені по вертикалі, яка б забезпечувала поступальний та успішний розвиток економіки, а відпо­відно, і благополуччя жителів краю. І доки влада цього не усвідомить, держава процвітати не буде!