“Тата бачила ще на початку червня, маму – більше місяця тому”, – розповідає “Пошті” свою історію студентка Ірина. 

До Львова дівчина приїхала наприкінці літа. Студентка Донецького національного університету за фах собі обрала міжнародні відносини, та в рідному виші їй вдалося провчитися лише рік. 

Війна на сході змусила дівчину переїхати до Львова, аби продовжити вже тут здобувати вищу освіту. Ірина довго зволікала з переведенням в інший виш, з дня на день чекала, що ситуація в місті стабілізується. Та не так сталося, як гадалося…

Дівчина розповіла “Пошті”, чому приїхала до міста Лева, що змусило її покинути сім’ю та як їй зараз живеться в галицькій столиці.

“Коли розумієш, що в місті нічого не працює, не можеш спокійно піти в супермаркет, бо всі вони зачинені... Банки також не працюють. Нічого не працює! Надзвичайно депресивно... Ситуація, мабуть, гірша, ніж у дев’яності. 

Свобода людини закінчується там, де починається свобода іншої людини. Але там, у Донбасі, зараз узагалі нема ніякої свободи, ти не можеш почуватися вільно та комфортно. Працюєш, але не можеш собі нічого дозволити: ані відпочити, ані розслабитися… – розповідає Ірина. – Мої тато і мама залишилися там (вона родом із Красного Луча Луганської області – “Пошта”). 

Наразі не можу нічого сказати про свою сім’ю, бо батьки досі вирішують свої проблеми, думають, як їм бути, не знають, чи залишати дім. У кінці літа на тисячне підприємство, де працює мій батько, на роботу приходило лише триста робітників. Тато певен, що повинен там залишитися, аби підтримувати роботу підприємства”. 

Ірина розповідає, що у Львові вже навчається багато її знайомих із Донецька, тому в місті дівчині не так самотньо. До того ж вона знайшла друзів серед львів’ян. До неї вони ставляться гарно, з розумінням, ніколи не запитують про ситуацію на сході. 

“Пам’ятаю, коли з донецькими студентами групкою стояли в університеті і чекали, коли звільниться аудиторія, до нас підійшов хлопець і запитав, чи ми не першокурсники. Ми відповіли, що ні, з Донецького вишу перевелися. А він жартома: “Навіщо ви одразу погрожуєте?” Тоді всі щиро посміялися”, – розповідає Ірина. 

Той день Ірина запам’я­тає назавжди… 27 травня в Донецьку пограбували фан-шоп і підпалили спорткомплекс “Дружба”. Тоді дівчина зрозуміла, що в місті залишатися небезпечно.

“Неможливо навіть уявити, що я тоді відчувала! Все рухнуло на очах! Того ранку я зрозуміла, що ситуація виходить з-під контро­лю: грабують супермаркети, люди бояться вийти з дому, бо день тому була перестрілка, на головній вулиці міста порожньо, навіть корків нема. Останнє вселяло найбільший страх”, – каже Ірина. 

Та ситуація з кожним днем лише погіршувалася. Ніхто не міг сказати, коли закінчиться це жахіття. Ірина вирішила: треба переводитися в інший виш. 

“Усе літо сподівалася, що ситуація стабілізується і ми повернемося до нормального життя. Але голова “братнього” народу ніяк не може завершити своєї страшної політичної гри. 

Оскільки я навчалася на факультеті міжнародних відносин, я не мала великого вибору з тим, куди переводитись. Перший і найкращий варіант – Львівський нацуніверситет ім. Івана Франка. Чому? Бо, по-перше, це престижний університет, який входить у п’ятірку рейтингу ВНЗ України, по-друге, часто їздили з батьками відпочивати в Трускавець, отож завжди була транзитом у Львові. І по-третє – тут справді надзвичайно смачна кава! Її аромат всюди, і це не можна не любити”, – каже дівчина. 

Та скільки б разів не була Ірина у Львові, їй усе ж нелегко. Постійні хвилювання за батьків, події на сході країни, переїзд, нове місце проживання… та невідомість. 

“Про що найбільше хвилювалася, так це про навчання, особливо групу. Думала, що буду одна у вже сформованому колективі, де усі всіх знають… Та мені поталанило – в університеті на факультеті зустріла ще двох дівчат, із якими навчалася в Донецьку. А згодом сюди перевелося ще троє наших студентів. Ми всі “здолали” академрізницю і поповнили ряди групи референтів другого курсу. 

Ми й не очікували, що наша група буде в такому складі, тож задоволені, що обрали саме Львів. Зараз звикаємо і потрохи пристосовуємося до нового ритму життя. До прикладу, у Донецьку пари починалися о восьмій ранку. У Львові ж на півгодини пізніше”, – ділиться враженнями Ірина. 

Дівчина розповідає, що багато студентів із Донецького університету ще в мирний час говорило, що хотіли би навчатись у Львові. Єдиною перешкодою була далека дорога. “Було багато людей, які мріяли вступити у львівські виші. Тож для мене, як і для інших, приїзд сюди не є шоком. До того ж у вас більше програм співпраці з іншими університетами, так би мовити більше екстрадіяльності”, – зазначає співрозмовниця. 

Немає і мовної проб­леми, вважає Ірина. На її думку, усе це політика. Зі слів студентки, у Донбасі більшість підтримує Україну, а не Росію. “У Донецьку 80 відсотків жителів підтримує нашу країну, тому дуже сумно, що багато донбасівців змушені були переїхати. Чому вони повинні покидати свій дім? Я також залишила Донецьк… Бо що мала робити? Ситуація стала критичною. Жити там наразі неможливо – там лунають постріли”, – каже Ірина.

У Львові дівчина винаймає квартиру. Від гуртожитку, який пропонували в університеті, відмовилася. Каже, що совість не дозволяє займати місця тих студентів, які чекали поселення в ньому. 

“Мені давали місце в гуртожитку. Я розумію, що це робили спеціально і першочергово для студентів із Криму та Донбасу. Також прекрасно розумію, що є спудеї, які чекали на ту кімнату, бо не мають змоги винаймати квартиру. А тут на тобі – приїхала я з Донбасу! Певна, що до мене одразу б почали по-іншому ставитися. Це зрозуміло, бо студенти живуть у кімнатах по двоє чи по троє, аж раптом до них підселяють ще когось (бо в гуртожитках немає вільних місць). Очевидно, що тоді вони будуть не такі доброзичливі, з’являться якісь косі погляди, з ними некомфортно буде жити”, – переконана дівчина. 

У львівських вишах нині навчається майже 800 студентів-переселенців зі сходу України та Криму. Так, станом на вересень 588 спудеїв переведені або їх переводять на навчання, а також 197 – першокурсники, повідом­ляють у департаменті освіти і науки Львівської ОДА.  Загалом у вишах області навчається 519 студентів із Криму, 182 із Донецької області та 84 з Луганщини. Найбільше переселенців в університеті “Львівська політехніка” (209), Франковому виші (186) та медуніверситеті (167).

Але “квартирне питання” по-львівськи вразило Ірину. Дівчина розповідає, що їй нелегко було знайти квартиру у місті, мовляв, зараз тут мешкає дуже багато переселенців. На її думку, “квартирним питанням” навіть маніпулюють ті, кому приїжджі зі сходу та Криму не до вподоби. 

“Мені не дуже подобається, що зараз усі говорять про переселенців. Це дуже давить на нас і “накручує” львів’ян”, – ділиться Ірина. 

Дівчина не бачить різниці між жителями заходу та сходу України. На її думку, їх об’єднає перспективна молодь. “До нас приїжджав Святослав Вакарчук із програмою “Схід і захід разом”. Мені все сподобалося: і виступ, і оригінальні думки та погляди співака, але не назва програми. Навіщо нас об’єднувати, якщо практично ми не розділені? Ми акцентуємо на цьому, а потім вирішуємо проблему, яку перед тим самі ж створили. Абсурд! Навіть коли приїхала до Львова, то не відчула жодної різниці між менталітетами”, – зазначає Ірина.