Про війну та психіку, поранених і біженців, військових та дезертирів – теми, на які говорили у Львові психологи та психіатри під час круглого столу.

Нині всім потрібна психологічна підтримка і допомога. Війна ще не закінчилася, тож основний стресовий чинник досі активний. Психологи думають про наслідки війни, шляхи їх уникнення, про те, як максимально зменшити психічні ураження українців і львів’ян зокрема. 

Що довше триває війна, то більше готові до неї українці, особливо психологічно. Та все ж основні хиби психологічної підготовки вояків даються взнаки. І як би військові не запевняли, що до всього вони готові, що все у них під контролем, психологи все ж помічають чимало недопрацювань у цій сфері. 

“Огляд психіатром вій­ськовозобов’язаного у військкоматі — серйозна справа, а до неї ставляться легковажно. Огляд відбувається поверхнево. Ймовірно, лікарі перебувають у таких умовах, що не можуть приділити достатньо уваги тому чи іншому бійцеві з різних причин. Але це треба робити! Важливе значення має залучення психологів у кожному випадку призову у Збройні сили та мобілізації. Без цього призов не можна здійснювати, бо потім маємо наслідки, інколи й катастрофічні. Люди зі сходу повертаються глибоко враженими психічно, а потім ті психічні проблеми супроводжують їх упродовж усього життя”, – розповів лікар-психіатр Військово-медичного клінічного центру Західного регіону Василь Павлов.

Військові ж запевняють, що психологічно готують вояків до бою, та все ж визнають, що є чимало труднощів… Тарас Мацевко, кандидат психологічних наук, керівник науково-дослідного відділу (підготовки військ) Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, розповів, що впродовж тривалого часу в армії психологів розглядали як людей, які займаються невідомо чим. Не всі керівники розуміли, навіщо психологи потрібні та чим вони повинні займатися. 

“Що стосується реабілітації в зоні бойових дій, то в нас на всі Збройні сили дуже мало таких фахівців. Практикуючих фахівців військової психології не вистачає”, — зазначив Тарас Мацевко. Підполковник розповів, що військові психологи намагаються якомога ефективніше підготувати військового до бою під час навчань, у час бойового злагодження. 

“Ми готуємо військових до бойових умов. Є спеціальна психологічна смуга перешкод, де відтворюються бойові дії. Ми не можемо створити бойових умов, аби сказати, хто як поводитиметься в бою, та все ж із допомогою цієї спеціальної смуги перешкод можна дещо передбачити. Психологічна смуга — це певна кількість перешкод, які відтворюють бойові умови: завали, зруйновані будинки тощо. Там військовослужбовці виконують певні завдання. Усе відбувається під звуки бою з гучномовців, вибухи спецзасобів… Навіть розкидають кишки тварин!.. Для проходження тієї смуги людину теж необхідно підготувати!” — зазначив військовий. 

Та все ж далеко не всі, кого готували до бою, були до нього готові. Не всі військові були готові вбивати і бачити смерть. Війна – одне з найскладніших випробувань людського духу…

Оксана Наконечна, координатор Психологічної кризової служби у Львові, кризовий психолог і психотерапевт, нині займається психологічним супроводом поранених солдатів, які перебувають у госпіталях міста, працює із їхніми родинами й родичами загиблих. 

Вона вважає, що ми перебуваємо “в ідеальних умовах, якщо порівнювати з іншими країнами”, бо взялися працювати з військовими, які повертаються із зони бойових дій уже зараз, а не значно пізніше після закінчення війни. Та все ж у тих “ідеальних умовах” є чимало проблем.

“Основна полягає в тому, що кризовій ситуації ще нема кінця. Одна завершилася, друга почалася, третя триває перманентно. У суспільстві нон-стоповий кризовий стан, і це ускладнює стан людей, бо стрес не завершується, а підживлюється іншими подіями. Це і роботу психологів ускладнює. Значно простіше працювати, коли кризова ситуація завершилась: є наслідки, симптоматика, з чим і працюємо. Нині ж працюємо в режимі “з коліс”. Ефективність цієї роботи не дуже висока, але ми принаймні “гасимо” реакцію, яка виникає зараз на стресові події”, – розповіла Оксана Наконечна.

Основна проблема полягає в тому, що кризовій ситуації ще нема кінця. Одна завершилася, друга почалася, третя триває перманентно. У суспільстві нон-стоповий кризовий стан, і це ускладнює стан людей, бо стрес не завершується, а підживлюється іншими подіями

Психотерапевт наполягає на створенні спеціальних реабілітаційних центрів. “Це дуже важливо після закінчення бойових дій. Але очевидно, що ніхто не знає, коли вони закінчаться”, – переконана психотерапевт.

Значну роль у реабілітації військових відіграють і рідні, їх настрій і підтримка. “Коли військовий іде в коротку відпустку додому чи просто повертається, передусім рідні мають створити йому максимально сприятливі умови, аби він “перемкнувся” на життя, його позитивні прояви. Це дуже важливий психотерапевтичний момент”, – радить Василь Павлов.

Війна – деструкція. Парадоксально, але це “деструктивне” може стати чинником для сильнішого розвитку. 

Андрій Сидоренко, менеджер Української спілки психотерапевтів, певен: сучасна війна у країні має значну психологічну складову, скеровану на те, щоб залякати людей, аби страх, що паралізує, чи агресія, яка виникає у відповідь, не давали можливості творчо й ефективно працювати на розвиток України. 

“Одним із основних завдань є перемога у психологічній війні. Це означає, що ми повинні не тільки дати відсіч ворогу, а й працювати далі, продовжувати бути ефективними на своїх робочих місцях, не піддаватися, розбудовувати державу. Звичайно, працювати необхідно з різними категоріями населення: із військовими, їхніми родинами, тими, хто постраждав на Майдані. При цьому не можна забувати про решту людей, які також перебувають у стресових станах. Передусім йдеться про переселенців, а також близьких, родичів і знайомих постраждалих. Усі ми на собі так чи інакше відчуваємо вплив стресових чинників, але це нас згуртовує. Коли ми активно поринаємо в роботу, ми виходимо з тих подій сильнішими, більш творчими, активними, енергійними, “будуємо” нові зв’язки, створюємо нові можливості”, – веде далі Андрій Сидоренко.

Він певен: із війни можна “витягнути” психологічний ресурс, необхідний для розвитку. “Існує концепція психологічної гнучкості. Її розробили американські та ізраїльські колеги. Вона базується на тому, що людина має всі внутрішні резерви для того, аби подолати стрес, тривогу, відтак може отримати так званий посттравматичний розвиток. Переживши певні стреси і травматичні події, людина може стати сильнішою і кращою, ніж була до цих подій. Це хороша новина, і вона дає нам надію, що ми спільно всее опрацюємо і спільно з такої ситуації вийдемо”, — переконаний Андрій Сидоренко. 

Розкривати внутрішні резерви, шукати психологічні ресурси, впевнений психолог, варто, гартуючи тіло і душу. “Ми повинні дбати про своє тіло, бути фізично активними. Ми повинні розвивати своє духовне та релігійне. Нам варто турбуватися про інших, працювати у спільноті, не здаватися, працювати зі своїми страхами, надіятися на майбутнє”. 

“Ця концепція підтверджується, зокрема, останніми нейрофізіологічними дослідженнями, які засвідчують, що людина у стані стресу і тривоги може втікати, нападати чи впадати у заціпеніння. Це така фізіологічна реакція, закладена еволюційно. Коли людина перебуває в хорошому настрої, стані, то вона бачить ширше, здатна добре і креативно мислити. У неї добре працює лобна півкуля головного мозку”, — розповів Андрій Сидоренко.