А що б сказав на це Шептицький?..
Церква, влада міста та й самі львів’яни ніяк не можуть порозумітись, який пам’ятник Митрополитові Андрею хочуть бачити у Львові та де він має бути. Видається, що до 150-річного ювілею поставити його не встигнуть…
фото: mytropolyt.com.ua
Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський та Єпископ Кам’янець-Подільський Андрей Шептицький є однією з тих постатей, що змінили хід історії України.
Митрополит надихав українців на боротьбу за незалежність, відстоював їхні права перед польською, російською, радянською та німецькою окупаційними владами. Сприяв розвитку освіти та мистецтва, створив Національний музей у Львові (на вулиці Драгоманова, 42), куди привіз чимало стародавніх ікон з усього світу. Все своє життя боровся за єдність Церкви та держави, закликав духовенство і громаду бути єдиними.
Проте, на жаль, навіть у незалежній Україні так є не завжди… Зараз причиною непорозумінь між Церквою, владою та львів’янами є навіть встановлення пам’ятника Митрополитові, зокрема проект. У Львові над цим працюють ще з 90-х років, проте й досі не дійшли згоди щодо місця і того, якою повинна бути сама скульптура.
Знайти точки дотику
 |
| фото: zbruc.eu |
Як розповіли “Пошті” священики УГКЦ, зараз не можна просто встановити пам’ятник, бо площу таки доведеться змінити, і вже зовсім скоро. Причина того проста – Церква спланувала найближчим часом зробити Святоюрську гору відпустовим місцем, місцем паломництва, куди б приїздили молитись вірні з усього світу. Отож, аби у Львові не було чергового транспортного колапсу, встановлюючи пам’ятник, треба одночасно й переобладнувати Святоюрську площу.
Для того, щоб громадськість Львова зрозуміла, чому погоджений проект саме такий, і мала змогу вносити до нього свої побажання та корективи, учора, 5 березня, концепцію реконструкції площі святого Юра презентували в Українському католицькому університеті. Проект представляла компанія “Укрдизайнгруп”, яка його й розробляла.
Як уже писала “Пошта”, 23 вересня 2013 року на сесії Львівської міськради курії Львівської архиєпархії УГКЦ погодили місце розташування земельної ділянки і дали дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на площі святого Юра. За відповідну ухвалу проголосувало 60 депутатів. Оскільки ділянка вже погоджена, то проект уже мали б почати реалізовувати, але перед тим треба, щоб його схвалили львів’яни, щоб він був зручним, доречним і органічно вписався у навколишнє середовище. Додає проблем і брак грошей, боротьба за скверик між Церквою та Львівською політехнікою, якій він належить, та погано поінформованою громадськістю.
Відкрити й освятити пам’ятник представники Церкви хочуть до 150-річчя з дня народження Митрополита, а саме 29 липня 2015 року. Проте, зі слів архітектора Ігоря Кузьмака, який займався цим проектом, щоб втілити заплановане, роботи варто було почати “позавчора”, хоча якщо зараз над цим працювати, то ще можна встигнути!
Як усе починалось
 |
| фото: zbruc.eu |
“В уже далеких 1920 роках Українська греко-католицька церква і українська громадськість Львова хотіли його встановити, тому скульптор Андрій Коверко створив проект, за яким повинні були збудувати пам’ятник Митрополитові Андрею. Він мав стояти на площі святого Юра. Але тоді український народ не мав своєї держави. Тут була польська влада, яка не дозволила поставити цей пам’ятник. Тож його встановили у Богословській академії на вул. Коперника в саду під стіною. Потім прийшли “совіти” і пам’ятник знищили”, – розповідає “Пошті” отець Севастіян Дмитрух, голова Комісії сакрального мистецтва УГКЦ.
Зі здобуттям Україною незалежності у Львові знову заговорили про пам’ятник. Нагадаємо, в 90-х роках Львівська міськрада ухвалила рішення про встановлення нових меморіальних дощок і пам’ятника Шептицькому. Ініціатором спорудження скульптури була Курія Львівської Архиєпархії УГКЦ. Відтак Львівська організація Національної спілки архітекторів України затвердила програму та умови всеукраїнського відкритого конкурсу на найкращу концептуальну ідею пам’ятника.
“Перший конкурс організували ще 1992 року. Він мав два тури, за результатами яких обрали групу авторів, котрі й підготували проект пам’ятника. Журі визначило, що за основу візьмуть скульптуру Андрія Коверка, яку він зробив 1932 року, та пропорційно збільшать пам’ятник до висоти семи метрів. Крім того, до проекту входить реконструкція скверу і площі, створення паркувальних місць для транспорту, перенесення дороги та побудова пішохідного містка. Конкурс був всеукраїнського масштабу, відкритим. Розглядали 38 проектів!” – наголосив архітектор Ігор Кузьмак, директор ТзОВ “Укрдизайнгруп”, який презентував здобутки робочої групи авторів.
Зі слів архітектора, зараз виникають спекуляції навколо правових, архітектурних, фінансових та екологічних питань. Для того, аби розпочати роботи, замовили дослідження в Національному лісотехнічному університеті. Там мають дати оцінку стану дерев і повідомити, чи можна їх зрубати для реконструкції площі. За попередніми даними, у сквері зі 170 дерев 60 хворі, а із 27-ми, які треба зрізати, щоби побудувати дорогу, таких є 19.
“Для втілення проекту на цій території немає жодних інженерних перешкод, що суттєво економить кошти. Щоби змінити локалізацію дороги, треба перекласти лиш один газопровід середнього тиску. Вартість пам’ятника становитиме майже 1,5 мільйона гривень, дороги – 6-8 мільйонів гривень, а весь проект разом із перебудовою площі та скверу мав би обійтися місту в 22-24 мільйони гривень. До того ж сквер і так потребує відновлення – чи з пам’ятником, чи без. Тож логічніше було б все ж таки втілювати проект, який передбачає всі складові, а не сам пам’ятник”, – пояснив Ігор Кузьмак.
А що думає громада Львова?
 |
| генплан площі святого Юра (зображення: mytropolyt.com.ua) (збільшити) |
Активні львів’яни для ліпшою комунікації та обміну ідеями щодо громадського простору об’єднались у громадську ініціативу “Нас не питали!”.
Історія створення цього об’єднання така: восени 2013 року у Львові з’явився новий пам’ятник Юрію-Францу Кульчицькому, який привчив містян до кави. Жителі міста Лева були не проти існування самого пам’ятника, але обурились, що він з’явився… нізвідки.
Це був уже не перший випадок, коли в центрі міста ставили пам’ятники, скульптури, фонтани, з проектами яких громадськість не ознайомлювали…Тож зараз активісти пильнують, аби подібне не повторилось і з пам’ятником Митрополитові Андрею.
 |
| фото: zbruc.eu |
Добірка коментарів спільноти “Нас не питали!” у мережі Fаcebook щодо проекту встановлення пам’ятника Андреєві Шептицькому у Львові:
Marta Bolkun Zakharova:– Проти того, що заради такої гранітної підставки треба зносити зелений сквер.
Vsevolod Polishchuk:
– Вже з будівництвом на вул. Озаркевича намагалися нас намахати, та ще й згодою Церкви прикритися. Дякуємо, досить!
– Вже з будівництвом на вул. Озаркевича намагалися нас намахати, та ще й згодою Церкви прикритися. Дякуємо, досить!
Ірина Турянська:
– А навіщо перебудовувати півміста заради одного пам’ятника, там і так достатньо місця в тих межах, які зараз існують.
– А навіщо перебудовувати півміста заради одного пам’ятника, там і так достатньо місця в тих межах, які зараз існують.
Olena Chebelyuk:
– Головне донести, що люди проти вирубування скверу і встановлення таких пам’ятників радянського зразка. Вистачить нам Бандери... І запитайте у представників Церкви, будь ласка, коли вони вже нарешті в Митрополичих садах поприбирають?
– Головне донести, що люди проти вирубування скверу і встановлення таких пам’ятників радянського зразка. Вистачить нам Бандери... І запитайте у представників Церкви, будь ласка, коли вони вже нарешті в Митрополичих садах поприбирають?
Roman Dzyuban:
– Краще тепер узагалі ніякого пам’ятника Митрополитові не ставити... Нехай мине якийсь час – і виростуть нові покоління талановитіших архітекторів та скульпторів... Їм і можна буде довірити таку важливу справу...
– Краще тепер узагалі ніякого пам’ятника Митрополитові не ставити... Нехай мине якийсь час – і виростуть нові покоління талановитіших архітекторів та скульпторів... Їм і можна буде довірити таку важливу справу...
Ihor Tsymbrovsky:
– Урбаністичне вирішення на межі фантастики – підхід співзвучний повоєнним рішенням східного Берліна – руйнування скверу зони до “Політехніки” гармонійно сформованої.
– Урбаністичне вирішення на межі фантастики – підхід співзвучний повоєнним рішенням східного Берліна – руйнування скверу зони до “Політехніки” гармонійно сформованої.
Роман Грицьків:
– До речі, міська влада створює усілякі перешкоди для встановлення пам’ятника. Очільник охорони історичного середовища пропонує поставити його в Святоюрських садах або біля “Арени Львів”.
– До речі, міська влада створює усілякі перешкоди для встановлення пам’ятника. Очільник охорони історичного середовища пропонує поставити його в Святоюрських садах або біля “Арени Львів”.
Лілія Онищенко:
– Якщо встановити пам’ятник у Святоюрських садах, то за кошти, які планують витратити на перенесення дороги, можна впорядкувати ці занедбані сади й перетворити їх на загальноміський парк (нехай і обмеженого доступу). Вирішувати міській громаді.
Маркіян Баран:
– А чому обмеженого?
Лілія Онищенко:
– Закриватимуть на ніч – так роблять у деяких країнах, де колишні монастирські сади відкриті для всіх.
– Якщо встановити пам’ятник у Святоюрських садах, то за кошти, які планують витратити на перенесення дороги, можна впорядкувати ці занедбані сади й перетворити їх на загальноміський парк (нехай і обмеженого доступу). Вирішувати міській громаді.
Маркіян Баран:
– А чому обмеженого?
Лілія Онищенко:
– Закриватимуть на ніч – так роблять у деяких країнах, де колишні монастирські сади відкриті для всіх.
Iryna Magdysz:
– Шептицький (як і всі наші пам’ятники):
1. Конче мусить дивитися вниз, в землю? Встид йому (і всім іншим) за той нарід?
2. Оте “колінце” митрополиче інспіроване колінцями панянок біля Королівської пивоварні?
3. Ота мармурова площа розміром зі стадіон – це для пластмасових квіточок, вінців і ангеликів? 4. З’ява хреста десь поруч – питання часу?”
– Шептицький (як і всі наші пам’ятники):
1. Конче мусить дивитися вниз, в землю? Встид йому (і всім іншим) за той нарід?
2. Оте “колінце” митрополиче інспіроване колінцями панянок біля Королівської пивоварні?
3. Ота мармурова площа розміром зі стадіон – це для пластмасових квіточок, вінців і ангеликів? 4. З’ява хреста десь поруч – питання часу?”
Олександр Швець:
– Дивне таке архітектурне поєднання з пластичним рішенням пам’ятника. Уявімо, що фігури немає, тож виходить проект камерного фонтанчика на помпезній підставці. Незрозумілі виділені пластичні фрагменти.., які вони несуть глибинні навантаження в розкритті образу?.. Чи, бува, передачі хвилювань прийдешнього покоління? Далі їхнє поєднання чомусь мені нагадує попюрі... вінігрєту... Цікаво, чи десь можна оглянути проекти інших авторів, якщо такі є?
– Дивне таке архітектурне поєднання з пластичним рішенням пам’ятника. Уявімо, що фігури немає, тож виходить проект камерного фонтанчика на помпезній підставці. Незрозумілі виділені пластичні фрагменти.., які вони несуть глибинні навантаження в розкритті образу?.. Чи, бува, передачі хвилювань прийдешнього покоління? Далі їхнє поєднання чомусь мені нагадує попюрі... вінігрєту... Цікаво, чи десь можна оглянути проекти інших авторів, якщо такі є?
Andriy Greczyl:
– Якщо хтось “не дочитав” інформацію, то пропонований пам’ятник – це робота Андрія Коверка (український скульптор і різьбяр по дереву, помер 1967 р.). Тому обговорювати тут питання про “колінця” і куди спрямований погляд, трохи некоректно. Інша річ – доцільність використання такої камерної роботи як монумента, а також архітектурно-планувальне рішення.
– Якщо хтось “не дочитав” інформацію, то пропонований пам’ятник – це робота Андрія Коверка (український скульптор і різьбяр по дереву, помер 1967 р.). Тому обговорювати тут питання про “колінця” і куди спрямований погляд, трохи некоректно. Інша річ – доцільність використання такої камерної роботи як монумента, а також архітектурно-планувальне рішення.
Yuri Verkhol:
– Архітектурно-планувальне рішення площі з новою планувальною схемою руху транспорту досить сміливе й цікаве (про пам’ятник не йдеться). А щодо “певного рівня імпотенції сучасних скульпторів”, про що говорив на прес-конференції у Львівському прес-клубі 2010 року архітектор Семен Цимбалюк і що, на його думку, на конкурс не змогли подати достойних проектів, це суто суб’єктивна думка. Насправді на конкурс, який проходив у кілька етапів, були подані цікаві та достойні проекти пам’ятника, і вже давно можна було якийсь взяти за основу. Але на перешкоді знову стали надмірні амбіції та інтриги членів журі конкурсу, які конче хотіли, щоб перемогу здобув якийсь із проектів, зроблений наближеними до них “достойними” митцями! Бо не є великою таємницею, що майже всі конкурси влаштовують під уже наперед визначену роботу. А решта учасників використовують як масовку.
– Архітектурно-планувальне рішення площі з новою планувальною схемою руху транспорту досить сміливе й цікаве (про пам’ятник не йдеться). А щодо “певного рівня імпотенції сучасних скульпторів”, про що говорив на прес-конференції у Львівському прес-клубі 2010 року архітектор Семен Цимбалюк і що, на його думку, на конкурс не змогли подати достойних проектів, це суто суб’єктивна думка. Насправді на конкурс, який проходив у кілька етапів, були подані цікаві та достойні проекти пам’ятника, і вже давно можна було якийсь взяти за основу. Але на перешкоді знову стали надмірні амбіції та інтриги членів журі конкурсу, які конче хотіли, щоб перемогу здобув якийсь із проектів, зроблений наближеними до них “достойними” митцями! Бо не є великою таємницею, що майже всі конкурси влаштовують під уже наперед визначену роботу. А решта учасників використовують як масовку.
Так було і з численними турами конкурсу на проект пам’ятника Бандері, так було і з конкурсом на пам’ятник Жертвам комуністичних злочинів та інших: усюди пропихають своїх, а конкурс влаштовують для окозамилювання. Поодиноким винятком може бути лиш недавно проведений конкурс на пам’ятник Вербицькому. А в ситуації з проектом пам’ятника Шептицькому не вдалося провернути цю схему, бо зчинили галас автори проекту-переможця конкурсу, проведеного ще в 1992 році. І тому, щоб зняти напругу, журі просто вирішило не відзначати жодної з поданих робіт. Але це суто політичне рішення, яке ніяк не пов’язане з тим, що, мовляв, не було достойних робіт. Вони були, тільки не було бажання у членів журі прийняти рішення. І я б не став голослівно й огульно звинувачувати сучасних львівських скульпторів у “творчій імпотенції”, а краще б на місці організаторів розформував “імпотентне” журі, яке не може плідно працювати, і створив би нове, куди б входили не заздрісні інтригани і діячі від мистецтва з надмірними амбіціями, а незаангажовані люди з бажанням нарешті встановити у Львові достойний пам’ятник величній постаті нашої історії Митрополитові Андрею Шептицькому.
Vsevolod Polishchuk:
– Частина проекту скопійована напряму з Шевченка, так само, як і в Кульчицького – з пам’ятника Франкові. Всі ці “мистці” – не лише халтурщики, а й халявщики. Руки б повідривати...
– Частина проекту скопійована напряму з Шевченка, так само, як і в Кульчицького – з пам’ятника Франкові. Всі ці “мистці” – не лише халтурщики, а й халявщики. Руки б повідривати...
31.03.2014 19:23
Ірина Кравець
Памятник це добре, але ліквідація дитячої площадки, вирізування дерев, перенесення дороги - це дуже погано. Я, думаю, сам Владика був би проти такого свого увіковічнення. Дітей потрібно любити, а не ліквідовувати дитячі майданчики. Це так ми думаємо про майбутнє. Зелені насадження не можна вирубувати,там є прекрасні дерева, просто, за цим парком ніхто недоглядає, то краще його зліквідувати. Пустити транспорт.
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Митрополит Андрей у Львові залишив дуже багато пам’ятників архітектури, дбав і про освіту, і про мистецтво, був одним з найкращих благодійників. Найліпшим для нього пам’ятником є той самий Національний музей, що у Львові на вул. Драгоманова, 42. Там повинна бути постійно діюча виставка, присвячена Шептицькому, де розповідатимуть про Митрополита, покажуть ікони, які він збирав за життя. Той палац на вул. Драгоманова своїм коштом придбав сам Шептицький – звідси й починалась історія львівського музею.
Там мають бути і стародруки, які Митрополит особисто купував і привозив до Львова. Кілька десятків з них вкрали, невідомо, де вони поділися. А тих, що залишились, ми не бачимо. Вони зберігаються десь у бібліотеках. Хотілось би, щоб на них люди могли подивитись. Навіть дошки для полиць під стародруки Шептицький замовляв у Росії, де був ув’язнений. Все це є про нього головною пам’яттю. Зараз важливо навести лад у Святоюрському саду, з’ясувати, кому належить частина цих земель. Я робила інформаційний запит більш ніж місяць тому, але державне земельне управління так нічого й не відповіло...
Треба, щоб сад той був добре впорядкований, щоб львів’яни могли відчувати цю атмосферу святості, піти помолитись у крипту чи то й у самому саду, можливо, поставити пам’ятник було б доцільно саме там.
Я доволі скептично ставлюсь до великих пам’ятників у Львові, але розумію, що Митрополитові Андрею його давно час поставити. Та зараз із цим не варто поспішати, треба зробити ширше обговорення проекту. Я проти заливання гранітом площ – від них віє холодом.
Мені хочеться бачити присутність Шептицького у Прилбичах, у Святоюрському саду, соборі святого Юра, в Національному музеї – цей перелік довжелезний.
Ми навіть не уявляємо, як багато зробив Митрополит, зокрема для Львова, не кажучи вже загалом про Церкву і державу! Про пам’ятник Шептицькому у нашому місті насправді вже давно говорять, розглядали різні варіанти проектів. Сучасні проекти пам’ятників багатьом не сподобались. Потім почали говорити, що ставитимуть копію пам’ятника скульптора Коверка. І таки зупинилися на Коверку. На мою думку, в цьому питанні Львову бракує фаховості. Треба, щоб пам’ятник вписувався у ландшафт того місця і щоб цей конкурс був більш відкритий, прозорий. У нас щодо встановлення пам’ятників залишилась радянська ментальність у головах – цього треба уникати.
А з іншого боку, розумію, що ті люди, котрі входять до комісії з цього питання, справді розуміють свою відповідальність… Тож ганьба, що у Львові досі немає пам’ятника Андрею Шептицькому! А він повинен бути не будь-який, бо ця постать є визначною для львів’ян.
Ще одна причина, чому маємо таку ситуацію: громада доволі пасивна, люди не відстоюють своєї думки, пишуть у соціальних мережах, говорять на вулицях, але не вміють прийти і голосно сказати: “Ні, ми так не хочемо, а хочемо ось так!” Мусимо позбуватися своєї “совкової” звички обговорювати питання на кухні! Маємо відкрито говорити про все, що відбувається довкола нас, бо це наше місто і ми за нього відповідальні.