Він змінив хід історії України
Україна та зокрема Львівщина – батьківщина героїв, якими пишаємося! Наш край і тепер вся країна має нового героя – це 26-річний Володимир Парасюк, який є сотником Самооборони Майдану. Це він не дозволив Януковичу спокійно сидіти в Україні після підписання “миру” і, без сумніву, змінив хід історії
фото: архів Володимира Парасюка
Це він увечері 21 лютого на Майдані оголосив ультиматум владі. “Якщо до 10.00 22 лютого не буде відставки Януковича – Майдан піде на збройний штурм”, – безкомпромісно наголосив у той вечір Володимир Парасюк.
Поза тим вже тепер чоловік зазначає: “Люди, припиніть писати, що я – герой. Який я герой? Ви знаєте, хто герой. Весь український народ змінив і зруйнував цей режим”. Володимир закінчив економічний факультет ЛНУ ім. І. Франка. Займається відеозйомкою – знімає різні програми та свята. Він був членом Студентського братства у Львові, військову підготовку отримував у таборах різних організацій, які вишколювали дух українства.
“Нас вчили і рукопашних боїв, і стрільбі з пневматичної зброї, з офіційним дозволом також вчили стріляти з вогнепальної зброї в тирах. Також я був членом Конгресу українських націоналістів, там була бойова референтура”, – каже чоловік. “У таборах я дізнався історичну правду про події в Україні, про 20-ті роки, про голодомор в Україні”, – зазначив “Українській правді” сотник.
Сьогодні “Пошта” публікує розмову з Володимиром Парасюком, яка відбулася у ефірі “Громадського ТБ” у неділю 23 лютого.
– Зараз у країні люди бояться, що ті, хто склали голови на Майдані, загинули марно. Невже в Україні скинули один режим, а зараз можуть створити інший?
– Проблема нашого суспільства така – політики не мають ніякої культури і не несуть жодної відповідальності. Навіть Арсеній Яценюк з його одіозними заявами “куля в лоб, то куля в лоб”, а полягли ж інші...
Політики не несуть за собою жодної відповідальності, вони не розмовляють мовою народу. Цими смертями їм дали величезну стіну, за якою вони стоять, це велика сила. Але навіть дивлячись на їхні виступи видно, що вони самі не вірять у те, що говорять. Здається, говорять аби говорити. Ті речі, які зараз відбуваються у Верховній Раді, є просто клоунадою, як і те, що було з Юлією Тимошенко. Візьмемо до прикладу справу Павличенків та Тимошенко, чим вони відрізняються? Нічим. Є громадянами України, які були неправомірно засуджені. А після того, як проголосували у Верховній Раді, Юлія Володимирівна вже одразу була звільнена… Наша проблема в тому, що маємо вибіркове законодавство.
Весь український народ змінив та зруйнував цей режим
Я постійно на Майдані, перебуваю серед тих людей, живу у консерваторії разом з іншими активістами, бійцями, які брали участь у всіх штурмах. Весь Майдан розмовляє однією мовою, всі бояться, що ми вирвались з одного режиму і одразу вступимо в інший. Лідери опозиції два місяці виступали зі сцени мало не по 18 разів поспіль, закликали до різних дій, радились з нами… А зараз вони щось не дуже-то радяться. Мені прикро, що вони приймають рішення самі, хоча право вирішувати їм надав український народ!
– Якби не ті люди, які вступали в протистояння із “Беркутом”, то всіх нас давно продали б…
– Я був у той день, коли “Беркут” увірвався на Майдан. Було насправді страшно дивитись на тих людей, які останніми силами тримали оборону Майдану, як за останню волосинку волі нашої держави. Чомусь у цей час не було політиків, самі активісти зі сцени казали, як діяти і що робити. То найбільш образливо... Ми це пройшли, зубами виривали ту перемогу. Втратили дуже багато побратимів, хороших людей…
– Люди стоять, а від опозиції жодної політичної заяви, жодної юридичної оцінки тому, що відбувається в країні, жодних закликів до створення комісії, яка б досліджувала ті злочини проти людей… Чому не згуртували високого класу юристів, не створили комісію? Що ви, дивлячись зі сцени і перебуваючи в смертельній небезпеці, відчували в ті дні?
– Передусім ми відстояли свою гідність. Більше того, зруйнували режим не тільки Януковича, а напевно і весь той режим, який існував від початку незалежності. Зараз сформувалось громадське суспільство. Але культура наших політиків є дуже низькою, вони бояться брати на себе відповідальність. Бояться робити заяви, не вірять у силу українського народу. Зараз треба сформувати серед звичайних громадян, розумних студентів нову генерацію політичної еліти в державі. В нас є старий радянський електорат… Не можна міняти шило на мило. Єдиний вихід – докорінні зміни!
– Як ви поставитесь до ідеї: на половину посад, насамперед в гуманітарному секторі, повинні бути призначені представники Майдану, а не професійні політики?
 |
фото: архів Володимира Парасюка |
– Ми дивились відео з Маріуполя та Одеси, де люди б’ють активістів з національною символікою, кричать “Путін”, не хочуть бути українцями і, зрештою, мають на це право… Вони не сприймають нашу культуру і ніколи її не сприймуть. Їхня культура – це культура колишнього Радянського Союзу, і вони мають на це право, вони не хочуть ні в який Європейський Союз. Чому ми мусимо їх туди тягнути, чому треба віддавати життя за те, щоб вони стали тими, ким вони не хочуть бути?
– Це дуже складне питання. В нас так сталось, що Україну поділили на схід і захід. На центрально-західну частину країни впливала своєю культурою Європа. А східняки залишилися у “совку”, вони не мають такого інформаційного простору, їм далеко до Європи. Я вважаю, що єдиний метод – переконання. Не заявами, не криками, не політичними ярликами. Треба, щоб люди йшли одні до одних і переконували. На Майдані є дуже багато активістів з Донецька. Вони казали: “Нащо нам Європа? Ми приїхали, щоб Януковича скинути”. Проте вони спілкувалися з європейцями і міняли свою думку. Певен: громадське суспільство має самовиховуватись!
– Як ви поставилися до заяви представника Партії регіонів Олександра Єфремова про те, як влада дбає про людей?
– Передусім треба мати чоловічу гідність. Очевидно, це їхня агонія. Вони вже не знають, що робити, їм кінець. Певен: громадськість має працювати, мобілізуватись, простий український народ мусять почути. Зараз же навіть на Майдані якось не дуже охоче пускають, не люблять, коли зі сцени виступають прості люди і говорять про те, що їм наболіло.
– Розкажіть про свою сім’ю, звідки ви?
– Я зі Львова, сім’я у мене проста. Зараз у Києві перебуває моя мама, тато, сестра, її чоловік, їхня чотиримісячна донька та п’ятирічний син. Зупинились вони в простої жіночки-киянки, яка є професоркою. Вона надала свою квартиру, аби їм було де переночувати. Ця жінка скаржилась, що жити у Києві важко. Має квартиру в центрі міста, і на неї тиснуть зі всіх боків, у тому числі і влада… Моя сім’я звичайна, працюємо, нічим не виділяємось.
– Ви розповідали про хлопців з Донецька, які були на Майдані, що вони говорять? Чи вважають, що Янукович їх зрадив, пограбував чи “кинув”, як ви з ними знаходили спільну мову?
– Чоловік моєї сестри з Донецької області. Ще й Майданів не було, а вони жалілись на життя, цей процес невдоволення назрівав роками, він є довготривалим. Там, на сході, людям теж все давно набридло. Але панує страх, оцей радянський страх, що коли людина є при владі, то всі мають боятись, бо може стукнути кулаком і всі розбіжаться. Але як би там не було, а їм влада може ще й більше набридла ніж нам. Ми мислимо трохи толерантніше, а вони робили б дуже радикальні дії з тими політиками.
– Як нам, тим, хто хоче бути вільними людьми, українцями, жити в своїй країні, ставитися до того, що зокрема у Севастополі проводять відверто проросійські акції?
– Україна є соборна незалежна держава. Ми бачили багато різних акцій, які творилися і в Харкові, і в Дніпропетровську, і в Севастополі. Але все це клоунада, ну вийдуть ці проросійські сили , але там є дуже багато свідомих людей. Я не кажу, що вони українці , бо їхня доля тісно пов’язана з Росією, вони не стільки “за Європу”, скільки за своє власне життя, щоб воно було кращим.
Політики не несуть за собою жодної відповідальності, вони не розмовляють мовою народу
Щодо того, що зараз у країні масово скидають радянські пам’ятники, хочу закликати киян та всю Україну, ми маємо очистити країну від тих пострадянських “баб”, які стоять по всій Україні. Я не буду вникати в історію, але нам просто треба очиститись, знищити ті “чиряки”.
– Є інформація, що у Києві створять маршрут, яким можна буде доїхати до Міжгір’я, а ви особисто хотіли б там побувати і все побачити?
– Чесно – ні. Дивитись на ті речі, які побудовані на крові та людських жертвах, не дуже приємно.
– Як ви ставитесь до руйнації пам’ятника чекістам у Києві, які знищили багато людей? Для мене і людей мого покоління це як руйнація берлінської стіни, а для вас?
– У мене, як в уродженця Львівської області, взагалі не виникало жодних питань стосовно цього, бо маю чітку позицію щодо НКВД, КПУ, КПРС, СРСР і тому подібного. Ви розумієте, що всі ми на заході проти тих пам’ятників. Більше того, дуже багато не покараних енкаведистів ще живуть у Львові. Але тепер, коли ми приїдемо до Львова, запитаємось, хто, коли і за що завинив.
– Вам мабуть відомо, що в 1989 році за наказом тодішнього голови КДБ СРСР Ключкова, справи оперативного обліку всієї агентури по радянському союзі перевезли в Москву. І ви в архівах СБУ не знайдете цієї інформації, навіть натяку на те хто де коли і з ким що робив.
– Не треба забувати, що в Україні живуть люди, які були свідками, а це великий аргумент зокрема у суді. Я хочу звернутись до людей щодо тих подій, які трапились, зокрема і щодо звільнення Юлії Тимошенко. Не фанатійте, ми раді, що людину випустили з тюрми, але до Юлії Володимирівни є ще дуже багато питань. Доки вона не дасть на них відповіді, доти я вважаю немає права на щось претендувати. Я бажаю їй здоров’я, щоб не ставало погано коли вона на сцені. Прошу українську націю, громадянське суспільство, групуватися на всіх рівнях, починаючи з найнижчого – із сільської ради і вести повний контроль за життям країни.
Підготувала Катерина Гринюк
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
