Чому музей як сирота?
Вже кілька років поспіль музей Йоана-Георга Пінзеля залишається в аварійному стані. Натомість обіцянки посадовців й далі на словах…
фото: архів
Буває, коли прогулюєшся вечірнім Львовом, створюється враження, що старі будинки можуть розказати свою історію. Адже у місті Лева вони унікальні, пам’ятають, хто і як із ними обходився, хто будував, а хто нищив…
Цікаво, що розповіла би споруда Музею сакральної барокової дерев’яної скульптури Йоана-Георга Пінзеля, якби заговорила до нас. А розповідати дійсно є про що. Будівлі, що на пл. Митній, 2, у якій нині знаходиться музей, вже понад 400 років. Як писала “Пошта”, спершу там був костел, згодом монастир кларисок, потім склад для тютюну, гімназія, а перед Другою світовою – гарнізонний костел.
Ця будівля, безсумнівно, мала цікаву та досить важку долю, не дивно, що тепер її стан аварійний. Дивує й те, що за 400 (!) років існування будинку його реставрували лише двічі. Тому музей Пінзеля по вуха в проблемах: через вологу страждає унікальний живопис, ліпнина, не кажучи вже про дерев’яні скульптури.
Отож, доки світова спільнота із захопленням знайомилась із шедеврами “українського Мікеланджело” у Луврі, приміщення музею потерпало від дірявого даху. По приїзді на Батьківщину експозиція робіт Пінзеля змушена “гостювати” у Львівській галереї мистецтв на вул. Стефаника, 3, і чекати, коли ж зможе повернутись у рідні стіни, і чи волога до того часу не зруйнує їх остаточно …
Через вологу страждає унікальний живопис, ліпнина, не кажучи вже про дерев’яні скульптури
На жаль, втретє реставрацію розпочати ніяк не виходить. На Галичині про таке кажуть – “пороблено”. Ще з 2011 року місто та область шукає гроші на реставрацію, але весь час щось заважає її розпочати. Нагадаємо, роботи з реставрації музею розподілили між собою дві структури: Львівська міська рада взялась за ремонт даху, а Львівська облдержадміністрація відповідає за відновлення фасаду будівлі. Наприкінці серпня 2013-го управління капітального будівництва міста та області замовило проектно-кошторисну документацію інституту “Укрзахідпроектреставрація”. Документація готова, але роботи досі не виконані.
 |
| фото: архів |
Як розповів “Пошті” Володимир Кметик, начальник управління капітального будівництва міськради, зараз над відновленням музею Пінзеля ніхто не працює. “Роботи розпочали, але фінансування не пішло через затримки казначейства. В четвер прийняли загальний фонд міського бюджету, але відповідного призначення, щоб розпланувати витрати на 2014 рік, ще немає. Бюджет розвитку місто прийме через тиждень-два. Тоді й будуть відновлені роботи, відкриється фінансування. Зараз там вже встигли замінити частину даху (обрешітку) і накрити його плівкою. Наразі цей дах все ще залишається аварійним”, – розповів Володимир Кметик.
Аби привести музей Пінзеля до належного стану, варто замінити дерев’яні конструкції, відреставрувати сигнатурки та куполи на вежі, покрити дах міддю
З його слів, як тільки приймуть бюджет на поточний рік, реставраційні роботи відновлять, проте цілком можливо, що казначейство й далі блокуватиме виплати. “До нового року казначейство зупинило платежі, жодної копійки вкінці року не дійшло до підрядних організацій. Відтак підрядник розпочинав роботи за свої кошти. Місто фінансує лише ремонт даху, решта реставраційних робіт – справа ЛОДА. Зараз все залежить від того, як депутати приймуть бюджет розвитку на 2014 рік. Йдеться про виділення 2 млн 600 тис. грн”, – розповів Володимир Кметик.
Нагадаємо, аби привести музей Пінзеля до належного стану, варто замінити дерев’яні конструкції, відреставрувати сигнатурки та куполи на вежі, покрити дах міддю. Як розповіла “Пошті” керівник архітектурної майстерні №3 інституту “Укрзахідпроектреставрація” Лідія Горницька, хоча метал є дуже дорогим, зате прослужить 300 років, а ось бляха витримала б лише 50 років.
“Покривати дах міддю у холодну погоду не можна, адже, за технологією, метал при температурі нижчій, аніж п’ять градусів тепла, ламається. Якщо не дотримуватися норм, то все даремна трата грошей. У будинку потрібно встановити завіси для карнизів, щоб вода не затікала на стіни, а також необхідно встановити правильне водовідведення. Треба облаштувати громовідвід. Далі за планом реставрація каменю, відтворення кам’яних втрачених ваз, встановлення нових жалюзі на дзвіниці. Вони в непридатному стані, тому потрібно виготовити нові”, – розповідала “Пошті” Лідія Горницька.
З її слів, зараз будівля непристосована для музею та не відповідає нормам і вимогам, згідно з якими облаштовують музейні приміщення. “Необхідно встановити охоронно-пожежну сигналізацію. Щодо експозиції, то те, що було зроблене в 90-ті роки, має застарілий підхід до експонування. Ми вже повинні рівнятися до світових музеїв, які змінили контекст – це і підсвітка, і розташування, а також й інші атрибути, що супроводжують експозицію”, – розповіла “Пошті” Лідія Горницька.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Дуже дивно, що цей об’єкт розділили між двома структурами. Це взагалі нонсенс, так працювати дуже важко. Фактично на цьому об’єкті має працювати два підрядники, отже й готували дві окремі документації. На початку грудня фірма-виконавець начебто приступила до виконання своїх обов’язків з ремонту даху, але про початок робіт з інститутом ніхто не підписував жодних договорів.
Та й розраховуватись із нами не поспішають. По угоді з ЛОДА на даний момент нам виплатили лише 90 тис. грн, це 30% від усієї суми. Тобто облдержадміністрація боргує ще близько 200 тис. грн. А місто взагалі дивно поводиться, жодної копійки не повернуло.
Треба розуміти, що цей об’єкт слід рятувати негайно! Із часом стан музею Пінзеля лише погіршується, відтак потім треба буде платити значно більші кошти, щоб його відновити, а деякі частини будівлі будуть втрачені назавжди. Вже цієї зими з будівлі відпадають елементи декоративного карниза. Треба розуміти, що це небезпека для людей. Поряд є зупинка громадського транспорту.
Музей попереджав про те, що ситуація непроста. Треба відгородити бодай 2-3 метри по периметру, щоб ніхто не постраждав, а це означає, що треба перенести зупинку, додаткові проблеми. Через аварійний дах всередині все замокає, псується живопис і надзвичайно цінні фрески відомого живописця Строїнського. Це не умови для функціонування музею.
Звісно, говорити про те, що вже цієї зими дах може провалитись, не можна. Він хоч і старий, а ще років 10 прослужить, та це не означає, що можна відтягувати ремонти на десятиліття! Проблеми починаються в локальних місцях, але ж вони поширюються. Маємо зрозуміти, що втрачаємо, влада має згадати про те, що декларувала.
Проблему музею Пінзеля інтенсивно розглядаємо ще з 2011-го. Планували і дуже сподівались, що роботи почнуться восени і до зими відремонтуємо бодай дах, але не так сталося, як гадалось… На дахах я була восени, коли ми виготовляли документацію, роботи там чимало. Ще минулого літа дехто з підприємців, які займаються реставрацією і будівництвом, пропонували свої послуги. Казали, що розпочнуть роботи за свої обігові кошти і наведуть лад з архітектурними деталями, які падають. На жаль, владі таке “не підійшло”.
Ми прекрасно розуміємо, що таке тендери і наскільки легітимно й прозоро вони в нас проводяться. А те, що виграє його той, хто пропонує найменшу суму – повний абсурд. Цей момент дуже драстичний для всіх. Добрий фахівець і добра робота – добре коштують, так є у всьому світі. А в нас же виходить “робіть за дві копійки і робіть добре”, тому маємо таку ситуацію. До робіт допускають ті фірми, які слухняно виконують вказівки, але чи можна їхню роботу назвати доброю реставрацією...
У Львові все настільки несерйозно і легковажно у сфері охорони історичної спадщини, що важко й коментувати, співпраця з нашим інститутом взагалі окрема тема. Не кажу вже й про те, що заробітну плату не виплачують вже п’ять місяців, а опалення в приміщенні цієї зими навіть не вмикали. Загалом, нам боргують 1 млн 800 тис. грн, із них 600 тис. грн – борги по зарплатні. Ще трошки і наш інститут піде під укіс, бо просто немає умов для праці.
Виглядає на те, що нікому не потрібна історична спадщина і пам’ятки, їх охороняють лише де-юре. І ситуація у всій країні однакова. Фактично реставрації як такої у нас немає. Те, що час від часу декларуємо, це лише імпульси.
Україна підписала зі світовою спільнотою всі конвенції про охорону історичної спадщини, вони ратифіковані. Чимало пам’яток Львова зокрема входять до спадку ЮНЕСКО, і музей Пінзеля один із них. Ба більше, 30 грудня 2013-го вийшов указ президента про те, що Україна готується вступити в міжнародний комітет ІКРОМ, який займається такими проблемами.
Письмові декларування держави є. Але я працюю в цій галузі достатньо багато років і розумію, що це черговий фарс, реального результату ми так і не побачимо. Насправді, як би гірко це не звучало, культурна спадщина потрібна десь 20% населення в державі, решті байдуже, тому маємо те, що маємо.