Саме з такою метою чимало російськомовних видань сходу та півдня України перекрутило повідомлення про те, що Рава-Руська попросила, аби ЄС Угоду про асоціацію уклав із нею, якщо ціла країна ще не готова. Здебільшого так писали про це “зацікавлені”: “Більшість політичних діячів зі Львова та області заявляє про можливість відділення Галичини від України та входження цієї території в ЄС самостійно”. Груба маніпуляція буцімто галичани – сепаратисти, чи не так?

Свою думку з цього приводу висловив “Пошті” відомий львівський історик, львовознавець Ігор Лильо. У “фейках” він вбачає темний задум влади, а всі непорозуміння між українцями-східняками та західняками, на його думку, можна знищити, якщо люди подорожуватимуть і спілкуватимуться. 

“Усі речі, які пише влада про формування загонів тут чи в Харкові, – спроба тої чи іншої локальної влади мобілізувати свій “ядерний” електорат. Багато сотень років тому вигадали геніальний латинський вислів, який  сьогодні теж актуальний, – Divide et impera (“Розділяй і владарюй”). Я переконаний, що в Україні влада змовилася, щоб люди не мали можливості подорожувати дешево в межах своєї країни”.

зображення: urb-a.livejournal.com

Стереотипи, які паразитують у суспільстві, цікаво описав блогер інформаційного ресурсу vlaskor.net Юрій Опока. “Половина жителів Донбасу сиділа у в’язниці. Галичина настільки бідний регіон, що живе за рахунок інших. На Донбасі одні “мільярдери та бомжі, у всіх кастети і ножі”.

Галичина нічого не розуміє російською, от і вимагає, щоб усі вивчили українську. Коли виїхати за межі Львова, можна побачити тренувальні бази і криївки бандерівців, які постійно готуються до війни з Росією і російськомовними. На сході лише чекають нагоди відділитися та ліквідувати незалежність України. На заході живуть не українці, а поляки. У них і віра інша (католицизм), і традиції, якими так вихваляються (не наші, а чужі, польські). Вони стріляли нашим дідам у спини, кожен другий з яких – алкоголік. Але найгірше те, що вони – атеїсти”.

Соціолог Вікторія Середа пояснила, що таке стереотипи, чому вони виникають і як ними послуговуватися… “Важливо зрозуміти, що стереотипи – це явище, якого не уникнути. Вони виникають у процесі категоризації нами світу і демонструють тенденцію до спрощення інформації, яку ми отримуємо ззовні. Вони економлять зусилля людини у сприйнятті різних спільнот чи явищ, — каже науковець. – Стереотип виникає в ситуації протиставлення “ми” – “вони”. 

Він є розумовим механізмом, що робить видимими кордони між власною спільнотою та іншими шляхом перебільшення розбіжностей між “своїми” та “чужими”, з одного боку, й мінімізації відмінностей всередині власної спільноти – з іншого. Наприклад, усі львів’яни зранку п’ють каву, а східняки – чай”.

Надмірна стереотипізація створює підґрунтя для формування стійких міжгрупових упереджень, які важко подолати.

“Львів’ян вважають крайніми русофобами. Це, напевно, найбільш розповсюджений стереотип. Другий стереотип – львів’яни є фанатично релігійними людьми. Також вважають, що жителі Львова у багатьох випадках є зазнайками, бо в розмовах опираються на історію, яка часто не має безпосереднього стосунку до сучасних львів’ян, — розповідає Ігор Лильо. — Йдеться про перший трамвай у Львові, першу гасову лампу... В Україні вони виникли саме у Львові, проте більшість цих подій відбулася в той час, коли місто належало Польщі чи Австро-Угорщині, тобто коли було частиною Європи, а не Радянського Союзу”.

Також львовознавець розповідає, що серед багатьох людей, які приїздять зі сходу України, існує стійкий стереотип, що львів’яни розмовляють якоюсь дивною говіркою, яку не можна зрозуміти, бо це несправжня українська мова. 

“Усе залежить від того, як ставитися до тих стереотипів. Можна з ними, звісно, боротися, поклавши багато голів. Але, я думаю, значно краще повернути їх на свою користь. До прикладу, коли вам кажуть, що ви дуже консервативні, варто відповідати: “Так, бо ми – хранителі традицій”. Коли вас звинувачують у русофобстві, в такому випадку краще сказати: “Так, ви праві. Знаєте, ми тут такі кровожерливі, що заціловуємо росіян до смерті. Адже коли неможливо зупинити застілля, його треба очолити”, – додає Ігор Лильо. 

Вікторія Середа наголошує: важливо пам’ятати, що не існує прямої залежності між наявністю негативних стереотипів і конфліктною поведінкою! “Людина може бути носієм упереджень, але ніколи в житті не проявити це при спілкуванні. А може бути і так, що наше уявлення про когось різко позначається на нашій поведінці. Усе залежить від рівня толерантності і особистої культури кожної особи”, – додає соціолог. 

У сучасному революційному контексті стереотипи зовсім недоречні. Аби їх розвіяти і так припинити надумані протистояння сходу та заходу, львів’яни, родом зі сходу та півдня України, звернулися до своїх земляків. Відеоролик з їх зверненнями розміщено на сторінці групи “Наш формат. Львів” у соцмережі Facebook. 

Зокрема, хлопець із Дніпропетровська розповідає у відеоролику про те, як він пишається українцями. А Софія, родом з Миколаєва, упевнена, що не треба боятися змінювати своє життя.  Луганець закликає чоловіків підніматися і захищати свій народ, а хлопець із Запоріжжя своєю чергою запрошує всіх навідатися до Львова. “Тут немає жодних репресій стосовно тих, хто розмовляє російською”, – каже він. Дівчина з Херсонської області наголошує: “Якщо ми самі не наведемо порядку в країні, за нас це ніхто не зробить!” Натомість Оля з Миколаєва закликає: “Ми разом з вами, і ми повинні триматися разом! Дякуємо вам! Давайте триматися разом і вірити в те, що нас чекає тільки краще”, – пише “Українська правда. Життя”.

– У 2003-ому професор Варшавського університету М. Левицька проводила дослідження у трьох областях Західної України (Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській) і трьох областях Східної України (Дніпропетровській, Харківській і Донецькій). Кожен опитуваний заповнював психологічну мапу бажаного місця проживання (вказував населений пункт чи регіон, якому надає перевагу) і водночас позначав регіони чи населені пункти, які категорично відкидає. 

Так, жителі східних регіонів рішуче відкидали Галичину як потенційне місце проживання, особливо респонденти з Харківської і Донецької областей. Опитувані із західних теренів теж цілком виключали можливість проживання на території Східної України. До того ж, вони були категоричніші в опініях. Жителі всіх без винятку трьох західних областей позначили всю територію Галичини та Закарпаття як потенційне місце проживання, тоді як жителі східного регіону обмежилися лише територією своєї області. 

Жителі Східної України дали різні оцінки. Так, жителі Харківської і Дніпропетровської областей не хотіли б оселитися на Донбасі. Населення західних регіонів ж має досить узгоджену концепцію можливого місця проживання – вона охоплює територію Галичини, тобто трьох областей, які до війни входили до складу ІІ Речі Посполитої, та частково Закарпаття.

Окреслюючи терени, де вони могли би проживати, респонденти із Західної України вказували на всю цю територію. 

Усіх українців об’єднало одне – небажання мешкати поблизу Чорнобиля (жителі Західної України були категоричнішими в цьому питанні за своїх співгромадян зі сходу країни). Також респонденти з обох регіонів позитивно оцінили Київ і Крим. 

Торік у березні в рамках міжнародного проекту “Регіон, нація та більше: новий міждисциплінарний і транскультурний погляд на Україну” теж проводили соціологічне дослідження і цікавилися тим, як ставляться до місця проживання жителі різних регіонів України. Результати показали, що жителі Львова та Донецька негативно налаштовані одні до одних (чи то через віддаленість міст, чи через стереотипи).

Львів’яни вважають, що жителі Східної України та Донбасу їх не люблять. Натомість донеччани приписують таку властивість галичанам, закарпатцям і волинянам. Золотою серединою стали кияни, які вважають, що їх однаково люблять усюди.