– Революція 1848-го року відбувалася в загальному контексті так званої Весни народів. Такі революції проходили в усій Європі: Бельгії,Франції, Німеччині, Італії... Це була боротьба за елементарні демократичні права: можливість вільних зборів, свободи слова, друку . Тоді у Львові панувала австрійська влада. 

А вона, в свою чергу, дуже грала на ворожнечі між українцями і поляками, багато обіцяла українцям. Є така легенда, що навіть перший синьо-жовтий прапор у новітній історії України з’являється саме у 1848 році у Львові. Зауважу, що це було народження прапора, який зник ще за часів Володимира. Подейкують, його пошила сама цісарева. Тоді проти деспотії виступали в основному поляки, вони хотіли об’єднувати свою польську державність.

Були навіть свідчення про те, що українці брали участь у військах австрійської імперії для придушення отих революційних подій у Львові. Кажуть, ніби українці були в армії Гамерштайна, яка бомбардувала Львів у 1848-му році. Тоді сталась ще одна велична подія. 15 травня 1848 року вийшла перша в світі українська газета “Зоря Галицька”. 

Саме тоді українці відчули дух свободи. Австрійська, а згодом австро-угорська імперія повинна була зважати на настрої народу. Тоді можна було стати лібералом, консерватором, соціалістом, соціал-демократом, проросійським, пропольським, проукраїнським, тому така розбіжність навіть деякою мірою заважала українцям структуруватись у сенсі національного руху. Але факт залишається фактом, тодішня революція дала поштовх до того, чим зараз є галичани, їх так просто не зламаєш, не нахилиш, бо мають традиції прав і свобод ще від 1848 року.    

Бастіони львівської цитаделі зберігають сліди польських обстрілів з листопада 1918-го (фото: zbruc.eu)

Стосовно Листопадового чину, що був у 1918 році – це теж справжня революція, тоді українці фактично захопили владу у Львові. Перша світова війна закінчувалась, австро-угорська імперія зазнавала конкретної поразки, йшла справа до підписання Версальського договору. 

Поляки звичайно мріяли про відновлення своєї держави, яку втратили під час трьох поділів Польщі  у XVIII ст. Українці теж не дрімали, тому Листопадовий чин  – це спроба утвердити свою власну українську демократичну державу. Звичайно, поляки були розгублені, фактично вони навіть не очікували такої рішучості. Українці блискавично захопили Львів у ніч на 1 листопада і підняли синьо-жовтий прапор. Українці протрималися у Львові лише один місяць, бо поляків тут було набагато більше – 60%.

Українців у місті до 1939 року було лише від 12 до 16%. Існував такий напіванекдот про те, чому українці програли полякам Листопадовий чин. Бо поляки знали всі закамарки і прохідні двори, вони там ходили з дівчатами “на рантку”. А українці були здебільшого приїжджими з села, Львова не знали, тому й програли тактичний бій. І в тому є частка правди… У Львові було лише два таких значних повстання, навіть за часів минувшини тут не було чогось рівнозначного тому, що відбулось у 1848 та 1918 роках. 

Але події 1989 та 1990 року – це теж певним чином революція, яка була в нашому місті. 3 квітня підняли жовто-синій прапор на вежі ратуші, знесли пам’ятник Леніну. Тоді спецпризначенці теж дуже сильно били людей. Я із дружиною стали свідками, як біля Оперного, де була страшна тиснява,  міліція витягала людей із натовпу і просто копала ногами. Потім було побиття людей під час походу до тюрми на Лонцького, до Управління внутрішніх справ. А люди тоді нічого не блокували, їх жорстоко били просто так, хапали і відбивали печінки. 

– В 1848 році символом революції була будівля, на місці якої тепер Преображенська церква. Раніше там, біля Краківської брами,  був католицький монастир тринітаріїв. Коли прийшли Габсбурги, вони закрили більшість монастирів, а будинок цього перетворили в університет. Під час кожної революції студентство відігравало важливу роль. Так було під час революції у 1848 р. Студенти  і викладачі створили Академічний легіон. 1848 р. був “Весною народів” – тобто національною революцією. 

У випадку Львова, одна з головних ліній конфлікту була між світською інтелігенцією, котра у той час була переважно польською, та австрійською владою, яку вважали “німецькою”.  У листопаді 1848 дійшло до барикад на вулицях. Австрійська влада поставила артилерію на Високому замку і звідти бомбардували місто, вибравши університет як головну ціль. Вони зруйнували його майже цілком.  А потім, щоб ще більше принизити поляків, віддали те місце українцям. Українці збудували там Народний дім,  а згодом  Преображенську церкву. 

Щодо цитаделі, то свою революційну чи то контрреволюційну роль вона відігравала за австрійських часів. То було одне з місць устоїв австрійського війська, там повісили двох польських революціонерів.

Стрілецька стійка біля ратуші (рисунок Едварда Козака) (зображення: zbruc.eu)

У 1918 році в українському Народному домі була створена Українська національна рада – уряд ЗУНР. Якщо йти вул. Корнякта вздовж Преображенської церкви, то можна побачити  високо на її стіні чотирикутник з цегли, в якому замуровано залишки артилерійського снаряду – це є згадка про польсько-українську війну 1918-1919 р. Ця війна йшла через весь центр міста. Боротьба йшла  за головні центри комунікації – залізницю, пошту і вокзал. Лінія фронту йшла від головної пошти через парк Костюшки до управління залізниці і далі на вокзал. 

Як між 1848 і 1918 р., так і наступною революцією у Львові пройшло майже 80 років. Тільки що ця революція раз почалася, але ніяк не може закінчитися,   бо я вважаю, що 1989-1991 р., 2004 і теперішні події  є частиною одної революції. Але внутрішніх фронтів у Львові тоді не було: Львів виступав воєдино. Залишились ті самі центри, і тим самим центром знов є університет. Але появилися нові центри – як от тепер Український католицький університет.   

Євромайдан відбувається між тими ж місцями, але львів’яни навіть не уявляють справжню близькість тієї географії. Це показує особливість Львова як міста:  у ньому відбуваються дуже великі події, але на дуже малій площі.

Львів був не просто великим містом – це було місто-метрополія. Я маю просту формулу визначення, яке місто було метрополією: подивіться, чи 100 років тому у ньому були університет і опера. Якщо були, то воно метрополія. За австрійських часів Краків теж був метрополією, але сильно поступався Львову. За радянських часів Львів був другою, “справжньою українською” столицею України.

Львів є дуже середовищним містом. Його середовищність міряти дуже просто, до прикладу, кількістю студентських місць в університеті, кількістю місць в опері, кількістю кав’ярень,  кількістю бібліотек  у перерахунку на загальну чисельність населення. За цими показниками австрійський Львів перевершив російську Москву.    

– Кожна революція з тих, які були у Львові, змінила місто колосально – воно просто згоріло, тому й будувалось заново. У 1848 році, коли була “Весна народів”, спалили львівську ратушу, понищили купу будинків навколо площі Ринок, згоріла  університетська бібліотека, на місці якої тепер стоїть церква Преображення Господнього на вулиці Краківській. Також  бої проходили і в інших частинах Львова. Пожежі цієї революції зафіксували навіть у творах мистецтва. Її наслідки добре описані в творі Івана Франка “Герой мимоволі”. 

А от події, які відбувались у Львові в 1918 році революцією я назвати не можу. Як на мене, це зовсім інша річ. Тоді було протистояння між двома абсолютно чітко зрозумілими силами – польською та українською стороною, кожна з яких справедливо вважала Львів своєю територією. Тому це не революція, а військові дії, громадянська війна чи збройний конфлікт. Інших революцій Львів не переживав.

Звісно, якщо є критична ситуація, люди піднімаються на боротьбу. Але у бунтів львів’ян є одна особливість. Галичани, піднімаючись на революцію чи якісь активні дії, думають, що знають, чого хочуть. 

А насправді ж, багато з них знають, чого не хочуть, але не до кінця розуміють, що саме їм потрібно. Якщо кричать “Банду геть!”, то в них є конкретно сформоване уявлення про те, що таке “банда” і чому “геть”, але коли говорять, що хочуть жити в Європейській країні, то це для них дуже розмите поняття.