Панські захцянки
“Пошта” дізнавалася, чому деякі тротуари у серці Львова міській владі не потрібні та чому містянам і туристам доводиться ходити нищеними тротуарами та по щебеню. Обіцяли ж гранітні плити…
фото: Андрій Польовий
У центрі Львова нині жахливі хідники! Мешканці міста обурюються, а гості в шоці від того, як таке може бути у серці туристичного міста Лева! Перехожі шпортаються і спотикаються на площі Міцкевича, а хідник поблизу Національного музею ім. Андрея Шептицького взагалі намагаються оминати.
Щодо останнього, то його мали б відремонтувати ще влітку. Але… Наразі тротуар вимостили хіба щебенем. Те каміння вже кілька місяців царапає черевички львівських панянок. А мерії на усе це байдуже… “І як тут пройти – по клумбі чи по дорозі? Щебінь на хіднику царапає взуття. Влітку тут був пісок, зараз – каміння… Можливо, наступного року тут буде нормальний хідник…” – слушно зауважує львів’янка Катерина.
Чи це такий задум, чи то міські чиновники ще шукають кошти, аби втілити в життя свою “гранітну мрію”? Наразі ж абстрактний хідник у центрі міста вкритий пожовклим листям. Ходять по ньому лише ті, хто не шукає легких шляхів і йде навпростець.
Назад у минуле
Вимостити гранітними плитами центр міста було мрією мера Львова Андрія Садового. Як писала “Пошта”, перед виборами 2010 року очільник міста постановив “повернути історичний вигляд Львову”: замостити центральні вулиці бруківкою і викласти хідники вздовж проспекту Свободи гранітною плиткою.
 |
| фото: Андрій Польовий |
Учора ж перший заступник міського голови Олег Синютка навідріз відмовився коментувати “Пошті” ситуацію з ремонтом хідників на проспекті Свободи. Прес-служба міськради процитувала посадовця, мовляв, “це компетенція управління капітального будівництва Львівської міської ради”. Постає питання: чому ж за два роки мерія не змогла виконати обіцянок? Вона не те, що не вимостила хідники гранітом, – у центрі міста подекуди взагалі немає хідників. Вони всипані щебенем.
Вся справа у грошах
Як розповів “Пошті” в.о. начальника управління капітального будівництва міськради Ігор Фалюта, вся проблема з вимощуванням хідників на проспекті Свободи – у фінансуванні.
“Продовжити ремонтні роботи на проспекті ми зможемо лише тоді, коли заплатимо за ремонтні роботи хідників та обмежувачів хідників, що вже зробили. У нас вже два роки йде реконструкція проспекту Свободи. Частину робіт від вул. Городоцької до вул. Гнатюка ми виконали у 2011 році. Цього ж року продовжили ремонт на ділянці від пам’ятника Т. Шевченку до вул. Театральної – це дорога і частина хідника. Окрім цього, виставили обмежувачі, аби автомобілі не паркували на тротуарах”, – каже Ігор Фалюта.
Співрозмовник ж запевняє “Пошту”, що хідник біля Національного музею вимостять гранітною плиткою вже наприкінці листопада, але з умовою, що місто зможе повністю заплатити за роботу. Виконавцем робіт є Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1. Хоча у 2013 році передбачили 5 млн 700 тис. грн видатків для реалізації проекту ремонту проспекту Свободи, проте профінансовано було лише 3 млн 300 тис. грн.
Граніт для Львова не властивий матеріал. Ми мали свій камінь: вапняк і пісковик, а для проїжджих частин – базальтову бруківку
Як з’ясувалося, наразі всі дороги у Львові ведуть традиційно до… Держказначейства. Член депутатської комісії з питань інженерного господарства транспортного зв’язку Львівської міськради Юрій Кужелюк зазначив “Пошті”, що проспект Свободи ремонтували без будь-якого погодження комісії, тож як сплачуватимуть гроші за роботу – він і поняття не має.
Як писала “Пошта” у травні, фракція “Свободи” у міській раді назвала ці роботи незаконними, бо у березні 2013 року на сесії депутати відхилили пропозицію виконкому про скерування грошей на капітальний ремонт цього проспекту. Тоді ремонт лівої частини проспекту все ж розпочали. Та тротуар зі сторони Національного музею ще з весни чекає своєї черги…
“Цього року не планували ремонтувати хідники на проспекті Свободи, бо немає грошей, щоби за це заплатити…” – каже Юрій Кужелюк.
Такого Львів не пам’ятає…
 |
| фото: Андрій Польовий |
“Граніт для Львова не властивий матеріал. Ми мали свій камінь: вапняк і пісковик, а для проїжджих частин – базальтову бруківку. Був період, коли тротуари вимощували цементівкою, – розповіла “Пошті” керівник архітектурно-реставраційної майстерні №3 ДП “Інститут Укрзахідпроектреставрації” Лідія Горницька. – У давнину все залежало від того, які поклади матеріалів знаходяться біля міста.
Мармур і граніт привозили здалеку для оздоблення інтер’єрів. Побутові ж речі робили з таких матеріалів, що знаходилися неподалік. У Львові ще є хідникові покриття з рудневого пісковику, колоті та щипані довкола, бо ніхто їх не різав пилою. Та все ж вони збереглися й до сьогодні, незважаючи на навантаження. Усе залежить від якості робіт”.
Сором міста Лева!
Багаторічною “чорною плямою” туристичного Львова є хідник на площі Міцкевича. Це ганьба Львова! Цікаво, чи ходять цією ділянкою посадовці мерії, зокрема й очільник міста?! Якщо й ходять, то невже їм не соромно за таке дорожнє неподобство?!
У свою чергу Ігор Фалюта розповів “Пошті”, що тротуар на площі хотіли б ремонтувати також цього року, проте побоюється, що “коштів для цього не вистачить”.
Тож доводиться погодитися зі словами Юрія Кужелюка, який певен, що “хідники на площі Міцкевича цього року ремонтувати не будуть”. Як розповів депутат міськради, таких нереалізованих задумів у міста й справді багато. “У 2013 році ми планували ремонтувати вул. Мечнікова, вул. Героїв УПА, вул. Лисенка. Але, на превеликий жаль, гроші “зависли” у казначействі і ми не можемо навіть заплатити за ті роботи, що вже зроблені”, – додає Юрій Кужелюк.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Тут справа не лише у красі, а й у грошах. Колись хідники вистеляли матеріалом, який виробляли на Львівщині. Тоді кошти, які виділяли з бюджету, йшли на те, щоб підтримувати робочі місця. А частину грошей повертали в бюджет. На Львівщині ж немає видобутку граніту. Кошти, які виділяють, підтримують економіку іншої області, а не нашої…
Раніше, за радянських часів, обласний план мав перелік усіх заводів, що виробляли будматеріали, і мав запити на продукцію. Так вирішували, з якого заводу, які вироби і куди б мали постачати. Це мінімізувало затрати на перевезення. Фахівці з “Львівської політехніки” готували для електронно-обчислювальних машин спеціальну програму для оптимізації перевезень. На одній із цих задач оптимізації перевезень будівельних матеріалів економили сотні мільйонів доларів. Сьогодні такого органу немає. Але є економічний департамент, який має проводити моніторинг і знати, що де виробляють і за якими цінами продають.
Усе залежить від вибору матеріалу. Якщо захочемо вистелити тротуар золотою плиткою, у нас альтернатив буде дуже мало, оскільки маємо лише Львівський ювелірний завод…
Я б у цій справі проконсультувався з фахівцями кафедри будматеріалів “Львівської політехніки”. Там би сказали, який матеріал за якістю, за довговічністю і за ціновими показниками є найкращим. Тоді я б з’ясував, де такі матеріали виробляють. Якщо б це було надто далеко, дорого чи там би не було достатніх об’ємів, то я б думав, як налагодити таке виробництво у Львові.