Хтось “калічить” вікові будівлі Львова червоною, хтось – синьою чи зеленою фарбою. І ці нікому не зрозумілі символи аж ніяк не назвеш мистецтвом чи культурою графіті. Це – отруйне бажання нашкодити, зіпсувати. 

“Розписатись” на фасаді будь-якого будинку “офіційно” можна за 17 грн або й задурно. За таке адмінпорушення горе-художник може відбутись всього лише попередженням. Значно важче карають за пошкодження пам’яток національного значення: за це можуть не лише оштрафувати на кругленьку суму, а й посадити за ґрати років так на три. 

“За такі порушення, за статтею 152 адміністративного Кодексу України, передбачають відповідальність –  штраф від 1 до 3 неоподаткованих мінімумів громадян, тобто від 17 грн до 51 грн. Якщо ж розмалювали фасад архітектурної пам’ятки, то відповідальність зовсім інша – за це правопорушення карають уже за кримінальним Кодексом, за статтею 298. Але зараз такого художника спробуй спіймай”, – розповів “Пошті” Андрій Падяк, заступник начальника міського управління міліції.

Останній такий відомий міліції випадок (автограф на пам’ятці архітектури) був ще у березні. Тоді хтось помалював фасад будинку на вул. Лесі Українки. Але зловмисника не впіймали. Зі слів міліціонера, і слідство вели, і кримінальне провадження відкрили, але, на жаль, безрезультатно, бо таких зловмисників спіймати важко. 

“Патрульній службі ми наголошуємо на тому, щоби пильнували… Але на цілий район є всього два-три патрулі. А правопорушник йде оглядаючись – якщо він бачить працівника міліції в одному кінці вулиці, то піде у другий. І його впіймати просто неможливо”, – переконує Андрій Падяк. Міліціонер припускає: якби у кожному районі міста були місця для малювання, то таких “шкідників” стало б набагато менше.

“Ми зверталися до тих “графітчиків”. Казали: якщо вже так хочете малювати, то малюйте, але не на пам’ятках, не на камені, не в центрі. У нас є місця, де можна малювати. Наприклад, бетонні стіни, – розповідає Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища міськради. – Я колись пропонувала місце – будинок на вул. Черемшини, де живе багато слабочуючих і глухонімих людей. Двері з їхнього під’їзду виходять на сіру страшну стіну швейної фабрики. Вони, напевно, були б дуже раді, якби їм ту стіну розмалювали. Пропонувала я “графітчикам” те місце, а вони сказали, що це закритий двір”.

Горе-митці не завжди хочуть ховати своє мистецтво у бетонних затінках. Вони залишають свої розписи на стінах житлових будинків, установ, на архітектурних пам’ятках і навіть на церквах міста.    

“Мене вразило, що навіть на костелі єзуїтів уже є якась закарлючка... Звичайно, будемо це відчищати. Особливо дратують написи, які нещодавно з’явились по місту, – “Маша, я тебе люблю”. Та Маша повинна своєму хлопцю сказати: “Давай, хлопчисько, чисть”, а не заміж збиратись за нього. Колись таке писали на асфальті, тепер – на фасадах”, – обурюється Лілія Онищенко. Чиновниця розповідає, що вони ніколи не звертались через такі малюнки у міліцію. Мовляв, це марна справа. У місті ті розписи змивають, зчищають, хоч це достатньо дорого.

Чиновниця розповідає, що вони ніколи не звертались через такі малюнки у міліцію, бо це марна справа

“Є спеціальні фарби, які наносять на фасади будинків, і тоді розписи не чіпляються. Це досить дорогі засоби, але ми також їх використовуємо. Де у нашому місті є будівлі, покриті такими фарбами, я вам, звісно, не скажу. Бо туди ж одразу хтось піде пробувати-перевіряти, – говорить жартома Лілія Онищенко. – Але такі методи є, і вони ефективні. Решту фасадів, звичайно, треба чистити одразу. І показувати тим “графітчикам”, що скільки б вони не малювали, їхнє “мистецтво” зітруть. Але така очистка – це марне витрачання бюджетних коштів”. 

Чиновниця зауважує, що такі розписи є ознакою великого міста. У Європі мало мегаполісів, де таке явище відсутнє. У Львові від такого вандалізму потерпають не лише будівлі, а й зупинки і навіть дорожні знаки. “Майже по всьому районі знаки обклеєні, обмальовані. Щодня усе треба здирати та фарбувати. Зараз до Дня Незалежності шукаємо фарбу – будемо підмальовувати”, – розповідає Ірина Чілімова, голова Галицької райадміністрації. 

З її слів, зупинки і знаки найбільше страждають від вандалізму. Якщо якийсь “розпис” з’являється на фасаді будинку, то йдуть до власника чи комунального підприємства та просять, аби напис змили, зафарбували. На такі прохання зазвичай реагують одразу, але часто на свіжо пофарбованій стіні з’являється нова закарлючка, і нема на це ради.

“На вул. Ференца Ліста нещодавно замалювали одне графіті, і вже є нове. Це якийсь безперервний процес”, – скаржиться співрозмовниця.