Хоча кордон із Євросоюзом територіально знаходиться від нас лише за 80 км, насправді, щоб здолати “відстань до Європи”, потрібні не кілометри, а роки та чималі фінансові вкладення, зокрема у розвиток туризму. Бо для цього в області, на відміну від Львова, бракує усього: реклами, розвиненої інфраструктури, якісних доріг, належного обслуговування, системи громадського транспорту, промоції.

Якщо на Львівщину і приїздять туристи, то тут вони залишають мало грошей, адже для задоволення їхніх потреб нема достатньо цікавих послуг, за які люди готові платити. Наші готелі не такі вже й атракційні, а музеї – застарілі. Можливо, тому зараз найбільш популярними є зелений, піший та велосипедний туризм. 

“Наш пріоритет – розвиток зеленого туризму, зокрема його популяризація. Поступово налагоджуємо видання путівників та каталогів, позначаємо такі садиби. Зараз активно реалізуємо програму маркування головних туристичних маршрутів. До кінця року воно з’явиться уздовж дороги Львів-Сколе”, – розповів Левко Захарчишин, в.о. директора департаменту міжнародного співробітництва та туризму Львівської облдержадміністрації.

Торік чиновники працювали над маршрутами “Курортний шлях”, який проходить через Сколе, Верхнє Синьовидне, Корчин, Східницю, “Шлях Івана Франка” (Івано-Франкове – Львів), а також  Трускавець – Східниця – Перепростиня – Довге та Сколе – Кам’янка – Труханів. Інформаційні знаки на них уже частково встановили, але коли ж завершать роботи – наразі невідомо. Вказівники інформують про пам’ятки історії та архітектури українською та англійською мовами. 

За останні роки особливої популярності набрав мандрівний туризм: піший та велосипедний. Відтак зросла потреба у маркуванні маршрутів (зокрема гірських), наданні якісних умов паркування та охорони засобів транспорту, які часто цуплять. Серед найпопулярніших нині туристичних шляхів – “Золоте кільце Львівщини” (Львів – Старе село – Свірж – Поморяни – Золочів – Підгірці – Олесько – Жовква) та “Срібне кільце Львівщини” (Львів – Страдч – Крехів – Жовква – Унів – Золочів – Підкамінь – Почаїв).

А от основними туристичними об’єктами Львівщини фахівці перш за все називають історичні архітектурні пам’ятки, насамперед – “Золоту підкову Львівщини”, популярний туристичний маршрут, до якого входять Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький замки. До нього також додають замок у Жовкві. 

Проте, щоб вивільнити їхній прихований потенціал, потрібні чималі вкладення. Наразі до історичної спадщини ЮНЕСКО увійшли лише центральна частина Львова та чотири дерев’яні церкви. Але таких стародавніх церков у нашому регіоні 150 і усі вони варті уваги.

Також цікавим для іноземного туриста може стати міфічне урочище Стільсько, що поблизу Миколаєва. Але спершу його треба привести до ладу. “Одна з наукових теорій говорить про те, що це – колишня столиця племен білих хорватів. Та для того, щоб перетворити цю пам’ятку археології на туристичне місце, потрібні мільйони. На перший погляд, це просто пагорби, але усе найцікавіше – під землею”, – каже Левко Захарчишин.

Важливим є і зимовий туристичний бізнес, особливо у проекції на Зимову Олімпіаду-2022, яку у перспективі прийматиме Львівщина та Закарпаття. Відтак є потреба у якісних гірськолижних комплексах, наприклад, у таких, які є в Австрії. Зі слів в.о. директора департаменту міжнародного співробітництва та туризму Львівської облдержадміністрації, основні події Олімпіади мали б відбуватися у Сколівському районі на гірськолижному комплексі “Плай” та “Тисовець”. 

Є і так званий сентиментальний туризм: коли іноземці їдуть відвідати пам’ятки власної історії за кордон. З цією метою до нас приїздять здебільшого поляки. “Це повинно відбуватись так: вони зберігають наші пам’ятки, а ми – їхні.

Як приклад такої вдалої співпраці – молодіжна ініціатива “Пласту” та НУ “Львівська Політехніка”. Учасники табору “Вирій” уже четверний рік поспіль їздять до Польщі відновлювати українські цвинтарі у Закерзонні. Це хороша практика”, – підрезюмував Левко Захарчишин.