Дедалі частіше перед львів’янами та гостями міста постає проблема недостатньої кількості громадських вбиралень. Якщо у центрі Львова ще можна знайти туалет, то на околицях ситуація набагато гірша! Хоч до вітру йди…

Водії громадського транспорту вимагають обладнати кінцеві зупинки маршрутів хоча б біотуалетами. Відповідно до санітарної норми, у місті мають працювати щонайменше дві вбиральні на квадратний кілометр. Однак коштів на впорядкування занедбаних туалетів, звісно, немає.  

Нині у Львові є понад 20 громадських туалетів, більшість із яких розташована у центральній частині міста. “У Галицькому районі є 15 вбиралень, однак діє лише три”, – повідомив “Пошті” заступник голови Галицької райадміністрації Львова Андрій Зозуля. Частина з них приватизована або орендована, решта вбиралень належить комунальним підприємствам.

Попри платний вхід, у туалетах не забезпечують достатній рівень чистоти та комфорту. Більшість із них вже давно забуті, їх використовують як смітники. Отже, якщо дуже кортить у вбиральню, людям зручніше забігти до найближчої кнайпи, де умови набагато кращі.

Гості міста скаржаться на відсутність інформації про вбиральні у Львові, більшість з яких не функціонує або має неналежний стан. За словами туристки Тетяни, ситуація із вбиральнями у місті неприємно вражає. “Гуляючи Львовом, я не натрапила на жодний громадський туалет. Насамперед бракує відповідних знаків і вказівників”, – зізнається дівчина.

Каже, що їй довелося проситися у вбиральні різних закладів. Умовами Тетяна залишилася задоволена, а от персонал зустрічався різний. “У деяких місцях офіціанти були привітними та люб’язно погоджувалися провести до потрібної кімнати, в інших на мене скоса поглядали та вимагали одну-дві гривні за можливість скористатися їхнім туалетом”, – зізнається співрозмовниця.

Туристка зазначає: така ситуація стала причиною певного психологічного дискомфорту, адже заходити у найближчу кнайпу лише для того, аби сходити до вбиральні, – річ не надто звична й приємна. Крім того, ніколи не можна передбачити реакцію персоналу на такі прохання.    

За словами Андрія Зозулі, заступника голови Галицької райадміністрації, зараз шукають орендарів, які б могли взятися за відновлення громадських вбиралень у вільних приміщеннях, зробити ремонт та налагодити систему роботи міських туалетів.

“Важко вирішувати це питання на рівні райадміністрацій, адже це стосується всього міста та потребує масш­табнішого фінансування”, – акцентує посадовець. На думку Андрія Зозулі, питання громадських вбиралень мають розглядати насамперед у мерії. Наразі ж конкретних проектів немає.

Під час підготовки до Євро-2012 міська влада прийняла ухвалу, яка зобов’язувала рестораторів надавати громадськості безперешкодний доступ до туалетів у своїх закладах. Це рішення діє й досі. Про те, чи стануть львівські кнайпи аналогами американських фаст-фудів, які вже давно мають репутацію громадських вбиралень, “Пошта” дізнавалася у власників закладів ресторанного типу.

“Це дійсно велика проблема, – зізнається “Пошті” ресторатор Вардкес Арзуманян. – Мене бентежить, що нині з такими намірами у наші ресторани заходять гості з інших закладів та літніх майданчиків”. Як зазначає він, встановлюють мало не дороговкази до місць, які можуть слугувати відвідувачам туалетом. “Їхні власники мали б забезпечити такі заклади пересувними вбиральнями. Натомість вони скеровують своїх гостей до нас”, – нарікає Вардкес Арзуманян.

Ресторатор вбачає у цьому помилку міськради, яка не до кінця продумала своє рішення щодо відвідування вбиралень у ресторанах. На думку співрозмовника, потрібно шукати розумний компроміс. “Можливо, було б краще, якби місто подбало про встановлення пересувних туалетів, а бізнес якимось чином до цього долучився, – зазначає Вардкес Арзуманян. – А боротися з тими, кому кортить до вбиральні, складно та й, зрештою, неправильно”. 

Власник мережі ресторанів переконаний: тимчасові зміни не вирішать проблему загалом.  Співрозмовник не приховує, що особисто бачив, як у брамах міста справляють потребу працівники правоохоронних органів. “Треба терміново вирішувати це питання. Є такі служби, як міліція, і їм теж властиво все людське”, – акцентує співрозмовник.  

За словами Вардкеса Арзуманяна, проблема гостей із вулиці, яким закортіло до вбиральні, не є найважливішою. Насамперед у його закладах контролюють, аби в туалет не заходили… наркомани зі шприцами. За цим пильно стежить персонал. “Справді, бувають люди, що йдуть у вбиральню, щоб вколотися… Це надзвичайно неприємна річ, яка потребує особливої уваги з боку закладу”, – наголошує ресторатор.

Співрозмовник розповів “Пошті” про враження від закордону: “У багатьох містах світу діють правила, згідно з  якими заклади повинні впускати людей у вбиральні, проте там ця послуга платна. У нас же все навпаки”.

Також у Львові є проблема з безхатьками, присутність яких у закладах впливає на комфорт відвідувачів. Власники львівських ресторанів переконані: у їхніх установах не місце бездомним. Клієнтам це не подобається, тому персонал намагається обмежувати для безхатьків доступ до закладів. 

фото: Андрій Польовий

Нюансами відвідування вбиралень із “Поштою” поділилася Христина Тузяк, піар-менеджер однієї зі львівських мереж ресторанів. За її словами, попри невирішену ситуацію з громадськими туалетами у місті, в їхніх закладах раді всім. “Звісно, це може стати причиною певних незручностей, таких як, наприклад, черги. Однак вбиральні у нас безкоштовні та завжди відкриті для людей, зокрема для тих, хто зайшов лише до туалету”, – зазначає співрозмовниця.

Христина Тузяк каже, що проблем із відвідуванням вбиралень немає, адже у закладах мережі є по кілька туалетів. “Зазвичай, у наших закладах не одна вбиральня, а дві-три, у деяких навіть по п’ять чи навіть шість”. 

З її слів, біля деяких вбиралень навіть утворюються черги, але не через природну потребу, а через бажання потрапити туди на... екскурсію! “У наших закладах цікаві та вигадливо оформлені туалети, люди часто заходять туди, аби помилуватися чи зробити фотографію на пам’ять”, – розповідає піар-менеджер.    

Ще один власник ресторанного бізнесу у Львові Марк Зархін вважає вимогу міської влади стосовно доступу до вбиралень у закладах абсолютно цивілізованою. “Іноді люди звертаються з такими проханнями, і ми спокійно до цього ставимося. Принаймні для мене це ніколи не становило проблему”, – каже він. 

Така практика є звичайною за межами України. Як зазначає Марк Зархін, у Німеччині ресторатори зобов’язані пускати людей у вбиральні своїх закладів. Там це навіть передбачено законом. “На півночі Європи, зокрема в Данії та країнах Бенілюксу, це питання вирішується на рівні законодавчих актів”. Ресторатор каже, що проблеми, пов’язані з громадськими туалетами, у нього з’являлися лише під час перебування в Іспанії чи на Апенінах. Там він особисто мав справу із неввічливим персоналом.