фото: архів

З його слів, проект має передбачити процес підготовки до закриття сміттєзвалища, власне закриття та ліквідацію наслідків. Це триватиме ще близько десяти років, адже треба вирішити безліч екологічних проблем, зокрема питання поводження з інфільтратом. Раніше його із сміттєзвалища возили на львівські очисні споруди, та коли у місті почало смердіти – заборонили. Тому отруйна речовина назбирувалась і зараз вже сягає 24 тисяч кубів, що перебувають у сховищах. Але при сильних зливах і паводках ця система може прорватись і отрута потрапить у підземні води.

“Якщо вдасться втілити проект, ми вбережемось від екологічної біди. Він складається із 22 проектів і має забезпечити технічне вирішення багатьох проблем. Все це загалом обійдеться у 306 млн грн за десять років, по 20-30 млн щорічно”, – каже Іван Зозуля.

Хоча ситуація з відходами, яка є у нас, не оригінальна і не специфічна, все ж екологічні проблеми сміттєзвалища не вирішуються. Нова влада звинувачує попередню і все залишається на тому ж місці… 

“До розробки нової програми, що має передбачити поводження із твердими відходами у 2013 – 2020 роках, не залучаються фахівці, а працівники влади не можуть вирішити проблему без них. Попередню програму вже провалили, тепер є ціла низка екологічних питань, які треба передбачити у цьогорічній. Звичайно, все залежить від коштів. Але я переконаний, що ми можемо впоратись своїми силами без зарубіжних інвесторів, в Україні фахівців вистачає. Не обов’язково йти шляхом створення полігонів, адже у європейському досвіді є і інші шляхи. Головним є організація збору, транспортування і переробки відходів. Були спроби зробити роздільне сортування відходів, але поки це не ефективно”, – вважає Петро Волошин, завідувач кафедри екологічної та інженерної геології і гідрогеології ЛНУ ім. І. Франка.

Нова програма розробляється у закритому режимі, до неї немає доступу, хоча, зі слів експертів, це передбачено законодавством. Представники наукових установ і організацій, експерти готові прокоментувати і надати свої пропозиції, але їх ніхто не хоче слухати.

Фахівці зазначають, світова бізнес-модель побудована так, що ми нарощуємо споживання, створюємо безліч одноразових речей, це стимулює утворення відходів і кожна країна бореться з цим по-своєму. Підхід у Європі відрізняється від нашого тим, що вони не чекають “манни небесної”, а ставлять певний план і виконують його. Наприклад, зменшення кількості відходів на 50%,  а то й 70%, чи збільшення розподілення у їхньому зборі, сортування. У нас відсутній системний професійний підхід поводження з відходами. 

“Вже 10 років ми чекаємо, що хтось прийде і побудує нам ідеальний завод із переробки відходів, але цього не буде. А за цей час можна було максимально збільшити сортування відходів, зменшити кількість ресурсноцінного сміття, технології відділення харчових відходів, будівельних. Але в “каламутній воді”, коли є відсутність певної системи, легше робити гроші”, – каже Дмитро Скрильніков, голова ГО “Бюро екологічних розслідувань”.

З його слів, місто підходить до проблем Грибовичів з кінця, коли пов’язує її з будівництвом нового заводу. Львів не шукає способу вирішення проблеми поводження з відходами в цілому, а одразу кінцевого варіанту – куди будемо їх складати. “Не можна сказати, що закривши сміттє­звалище і відкривши новий завод, проблема вирішена. Це живий об’єкт і він буде існувати навіть після того, як скажуть, що його закрили” , – зазначив Дмитро Скрильніков. 

Зі слів експертів, інвестори теж бувають різними: одні приходять з технологіями, з добросовісними проектами, а інші – через чиновників, щоб проштовхнути певні вигідні їм речі. “Складається враження, що добросовісному інвестору тут дуже важко. Важко платити “відкати”, йому треба чесно робити свій бізнес, вкладати кошти в технології. Серйозним інвесторам намагаються навішати все, але жоден не візьме на себе повну відповідальність за Грибовицьке сміттєзвалище”, – впевнений Дмитро Скрильніков. 

Зі слів експерта, у Європі зараз спостерігається тенденція зміни технології. Там забороняють спалювання відходів при температурі 800 градусів і переходять на вищі температури. “Тому відбувається демонтаж обладнання і його намагаються “зіпхнути” в країни третього світу, в Україну зокрема. В нас таких прикладів було, мабуть, з десяток”, – зазначив Дмитро Скрильніков.

1. Будь-яку проблему можна вирішити, якщо цим займаються фахівці. На жаль, зараз її  вирішують чиновники, політичні сили, а фахівців не долучають!