У Львівській міській раді нещодавно презентували міжнародний проект “Підземне місто: розвиток та популяризація транскордонного туристичного маршруту підземними трасами Львова, Жешува та Любліна”. У нашому місті є можливість пройти під середньовічним містом зі сходу на захід підземною трасою, протяжність якої становить майже 1 км. Йдеться про прокладання підземного екскурсійного маршруту від пам’ятника Федорову до костелу єзуїтів (через площу Ринок). 

У 2010 році місто виграло грант Європейського Союзу на фінансування цього проекту. Наразі про виконання робіт не йдеться: науковці готують робочий проект, який подаватимуть для отримання інших грантів. Перш ніж прокласти тунель, необхідно провести комплексні дослідження, відтак фахівці працюють над проектом, інженерними рішеннями та майбутнім експозиційним наповненням. 

Про реалізацію “Підземного міста” і те, як та чому Європейський Союз вирішив допомогти втілити ідею, “Пошта” розмовляла із Василем Косівим, заступником міського голови Львова з гуманітарних питань. 

– Насправді ми нічого не вигадували. Такі підземні туристичні маршрути давно є в багатьох містах Європи, починаючи підземеллями Рима і закінчуючи невеликими підвалами містечок Польщі чи Німеччини. Прокладати підземні маршрути польські Люблін та Жешув почали ще наприкінці 60-х років. Вже тоді шукали спосіб ефективного використання цих маршрутів для цілей культури і туризму. 

У Львові ми з прокладанням підземних маршрутів трохи запізнилися. Якби процес розпочали у 70-80-х роках, було б більше простору для втілення ідей, збереглося б більше приміщень. Адже багато підвалів перебудовано, спотворено, куплено чи перепрофільовано. Тому добре, що ми цим займаємося зараз, адже ще маємо потенціал для втілення такого задуму.

Ідея “Підземного Львова” лежала на поверхні. І в нашому середньовічному місті, де багато підземель, не можна було такий проект не створити. Зрештою, під землею захована майже вся готична частина міста. 

– Загалом це програма транскордонного співробітництва “Польща–Білорусь–Україна”, яку фінансує Єврокомісія. Гроші на проекти виділяють за умов, що вони готуються та реалізовуються спільно українським і польським містом, чи українським, польським та білоруським тощо. Це не нова програма, вона діє вже тривалий час, і Єврокомісія таким чином намагається активізувати спілкування між Європейським Союзом та сусідами. Вкладаючи гроші у сусідів, вона хоче ліквідувати ті значні відмінності, які є в інфраструктурі та ментальності. Тому для Єврокомісії це важлива програма, назви якої з часом змінювалися, але суть залишалася завжди однаковою.

У цій програмі визначені певні пріоритети та напрямки, на які можна подавати проекти, відтак заявки на різні теми надсилають різні міста як України, так і Польщі. Ці міста потім змагаються за цікавіші ідеї та їх фінансування. Не існує жодних квот для жодної з країн, перемагають проекти, які є дійсно кращими. Оскільки у попередніх наборах перемагали в основному проекти поляків, а українські аплікати отримували невеликий відсоток, ми особливо пишаємося нашими перемогами.

Проект упродовж тривалого часу готувала група з міського управління охорони історичного середовища. Окрім того, працівники Інституту міста допомагали з укладанням бюджету та логістикою. Скласти заявку на конкурс не так легко: більшість українських аплікацій відсіюються на етапі формальної оцінки, бо некоректно, неправильно чи неграмотно були заповнені документи.

По-перше, для українських міст, зокрема для міст Західної України, це інноваційний проект. По-друге, схожі проекти вже реалізовані в містах Польщі, і їх можна розглядати як певні моделі чи зразки для нас. По-третє, у Любліні та Жешуві такі траси реалізовані, але мають свої проблеми. У Жешуві існує проблема з експозиціями та інтерактивністю, в Любліні – інженерна проблема: там або постійно щось затоплює, або виникають проблеми з електрикою тощо. У рамках проекту під час зустрічей та семінарів відбуваються методичні обговорення. Спільними зусиллями проект “Підземне місто” дасть змогу розвивати туризм у цьому прикордонному регіоні.

–  Йому вигідно фінансувати своїх сусідів насамперед з точки зору безпеки. Для ЄС неприйнятним є успіх та процвітання у себе, в той час як за кордоном спостерігається зовсім інша ситуація, бо це завжди становитиме потенційну загрозу їхній безпеці. І така позиція не приховується – про це йдеться у відповідних документах. Безпека та цивілізований розвиток сусідів вигідні Європейському Союзу. ЄС підтримує обміни, конференції, візити – все, що може зближувати та знайомити людей.

Окрім того, і Єврокомісія вірить, і ми віримо, що рано чи пізно Україна стане країною-кандидатом на вступ до ЄС і колись буде там, тож треба вчитися. Адже навіть підготовка аплікації для гранту є неймовірним досвідом навчання та роботи з нормами та стандартами ЄС. Реалізація проекту, звітування за кожен євроцент та проходження всіх процедур відбувається відповідно до вимог Європейського Союзу. Це неоціненний досвід. Той, хто його першим отримає, зможе потім швидше інтегруватися. 

– Бюджет проекту доволі великий, і таких грошей ні в держави, ні в міста ніколи немає. Тому це можливість якісно підготувати документацію про гроші Єврокомісії. Наш внесок – 10% від суми, решту дає ЄС. 

Ми зможемо провести низку досліджень: архівних, натурних, частину археологічних, адже про місто знаємо ніби багато, але ще є те, що не відомо нам. Це комплексний підхід. 

Також важливо продумати функціональне та концептуальне наповнення: а що може бути під землею? Наприклад, нам сьогодні дуже потрібен музей археології. Про нього багато говорять, бо знайдено чимало артефактів, а їх ніде показувати. Це все додаткові експозиційні площі.

Дуже важливим є створення проектно-кошто­рисної документації згідно з усіма українськими нормами. Вона буде готова, щоб реалізовувати цей проект у майбутньому. Зрештою, ми зможемо подавати до Єврокомісії заявки на наступні гранти, адже буде відомо, що треба робити і скільки такі роботи коштуватимуть. Це буде чіткий план на майбутні роки. 

– Хочеться просто бачити наші підвали, підземні портали з білокам’яною різьбою, стрілчасті готичні арки. Цю красу хочеться бачити навіть якби не існувало жодних експозицій! Це зовсім інший стиль архітектури, готична цегла, інша кладка, інші ритми каменю – це гарно з естетичної точки зору.

На підземній трасі можна показувати археологічні знахідки, предмети побуту різних часів, макети міста у різні історичні періоди. Можна розповідати про функції підземель – починаючи від використання їх як винарень, місць для зберігання їжі, краму та закінчуючи тим, що підземелля були місцями ув’язнень, катувань чи схованками від чужинців та інших небезпек, радянськими бомбосховищами. Це може бути дуже цікава розповідь, слухаючи яку спускаєшся під землю в одному місці, ходиш там годину, а виходиш в іншому місці. 

– Попередні висновки експертів, дослідження та ескізні проекти свідчать: можна пройти під усім середньовічним середмістям, яке у нас є невеликим територіально. Найзручніше пройти зі східної частини між високим і низьким оборонним муром, залишки якого видно на вулиці Підвальній перед вежею Корнякта. Частина цього муру є відкритою. Потенційно, якщо вибрати землю, засипану між двома мурами, і зробити нове перекриття для пішоходів, тут може бути вхід на екскурсію та формування груп. Адже ці екскурсії не є масовими. В інших містах Європи зазвичай у них беруть участь невеликі групи туристів – по 15 осіб. Спустившись під землю, можна увійти в підземелля Музею історії релігії, пройти колишній квартал Зацерковний, дійти до площі Ринок, перейти у підвали ратуші, далі вийти до площі Яворського. Є можливість сполучити цей підземний простір із костелом єзуїтів і навіть Полтвою. Якщо можна знайти інженерне рішення, аби показати цю річку, було б дуже цікаво побачити, як працює австрійська система каналізації і як тече Полтва. 

– Ми оглянули дуже багато підземель, десятки цікавих об’єктів. На першому етапі ми не маємо змоги включати їх у маршрут, бо тунель не може розростатися та розгалужуватися до безконечності. Зараз за проектом, якщо йти прямо, то це 800 м, а якщо проходити всіма зигзагами, то протяжність маршруту становить до 2 км!

Якщо брати до уваги, як прокладали маршрути у Любліні чи Жешуві, то ніде не прокладали всі траси відразу. Роботи здійснювали у кілька етапів. Останні маршрути відкрили лише кілька років тому. Отже, це робота на десятиліття. Важливо зараз почати працювати над проектом, думати у цьому напрямку, зберігати ці підвали, говорити про наміри, щоб люди не переобладнували підвали і не нищили їх. 

Обираючи підземелля, ми ходили старими львівськими підвалами. На жаль, багато з них завалені непотребом. Ви не повірите, але в підвалі одного з будинків на площі Ринок ми знайшли кладовище котів! Навіть жартували: це місце, куди всі коти середмістя йдуть зустрічати свою останню хвилину (сміється). У деяких будинках можна було по коліна зануритися у мул та каналізаційні осади. Бачили залишені кілька десятків років тому слоїки, оповиті павутиною, в нішах з готичною кладкою... Водночас дуже цікавими є кількарівневі підвали: невисоке підземелля продовжується ходом у нижчий рівень, який ще не розчищений і не відомо куди веде. Тож ми маємо ще багато чого зробити, аби довести все до пуття. 

– Це один підвал на площі Ринок, який сьогодні не бачать ні львів’яни, ні туристи. У ньому добре видно львівську готику. Сподіваюся, він буде включений до майбутнього підземного маршруту.