75-річна львів’янка, поштарка із багаторічним досвідом, Ганна Проць читає без окулярів, пише вірші та частує своїх гостей різноманітними смаколиками. “Пошта” завітала в гості до своєї постійної читачки 

Дивізом її життя є невтомна праця та любов до людей. Адже свій трудовий шлях Ганна Проць розпочала ще в юності на одній зі львівських швейних фабрик. Швачкою пані Ганна працювала недовго, проте встигла досягти успіху. Голку, якою вона шила, зберігає вдома й досі. 

“Пригадую, що були в нас скрутні часи. Не вистачало грошей, тому змушена була йти працювати. На своїй першій роботі я пришивала гудзики. Зокрема для того, аби пришити їх якнайбільше, в одну голку я затягувала аж чотири нитки! Всі дивувалися тому, як швидко я працюю. Згодом поділилася секретом із товаришками, і ми стали першими за результатами виконаної роботи”, – розповідає співрозмовниця “Пошти”. 

Сумлінний працівник пошти 

Все життя Ганна Проць була поштаркою у місті Лева. Те, що жінка працювала старанно і чесно, доводить її трудова книжка. Там є чимало записів про виплату премій та відзнаку нагородами.

“Почала працювати на пошті у 1954 році, а звільнилася 1990-го через хворобу матері. За роки роботи обслуговувала багато відділень поштового зв’язку. Працювала на різних посадах. Була сортувальником першого, другого класу, оператором зв’язку тощо. Дуже любила свою роботу, хоча вона була нелегкою – в ті роки поштарі мали багато газет, листів, мусили носити важкі сумки, при цьому виконуючи свої обов’язки якісно й оперативно. Нині ж бачу, що працівник, який розносить пошту, має невеличку ношу – декілька газет і небагато листів. З того часу все змінилося...”, – говорить Ганна Проць.

Навіть після вимушеного звільнення пані Ганну неодноразово просили повернутися на пошту. І вона таки погодилася, але ненадовго. 

Із 1995 по 1996 рік Ганна Проць працювала у сьомому львівському відділенні зв’язку. Проте її мати була тяжко хворою і потребувала догляду, тому жінка знову звільнилася.

Майстер на всі руки! 

Крім золотих рук і доброго серця, пані Ганна має ще й чарівний голос. У молоді роки вона співала у народно-хоровій капелі “Заграва”. “Із цим творчим колективом ми багато подорожували, давали концерти. То були золоті роки”, – з посмішкою на вустах згадує Ганна Проць. 

Те, що львів’янка – майстер на всі руки, неможливо заперечити. Її оселю прикрашають декорації, м’ягкі іграшки, виготовлені власноруч. А ще всіх гостей господиня частує смачним і, як зазначає саме, лікувальним лікером. Напій зі смаком калини, горобини, малини зігріває тіло та підносить настрій. 

До того ж, із напоями пані Ганни пов’язана дуже цікава історія. “Лікери я роблю давно. Коли була працівником пошти, обслуговувала одну закордонну фірму, що працювала у Львові. Керівник тієї компанії був дуже задоволений моєю роботою і якось запросив мене до себе на День народження. Запрошення я прийняла, але не знала, що йому подарувати. Я взяла маленькі посудини і в кожну з них налила лікер власного виробництва. Одну пляшечку наповнила малиновим лікером, іншу – напоєм зі смаком калини… І що ви думаєте? Він був у захваті і згодом попросив мене дати рецепти тих напоїв. За ті рецепти чоловік мені дуже добре заплатив. Ба більше, його дружина за кордоном відкрила два ресторани, у яких продають лікери, виготовлені за моїми рецептами”, – тішиться співрозмовниця. 

Газети читає охоче

Не випадково народне прислів’я говорить: “Ніхто не знає, що кого чекає”. Так сталося і з Ганною Проць. Нині жінка живе сама, немає в неї близьких родичів, але назвати її самотньою аж ніяк не можна. 

Вона має багато друзів, люди люблять її і піклуються про неї. Щотижня жінка отримує по шість газет! Із задоволенням тричі на тиждень читає Ганна Проць “Львівську Пошту”, яку редакція щорічно їй передплачує. Каже, що на кращий подарунок годі й сподіватися.   

“Люди мене не забувають, редактори газет передплачують мені пресу. Це так приємно! Щиро дякую всім добрим людям за допомогу та підтримку!”.

Нині Ганна Проць пише вірші та читає без окулярів! Незважаючи на поважний вік, вона впевнено крокує вперед, має багато друзів, любить людей та довіряє їм. Каже, що в депресії не впадає, адже життя занадто коротке, аби витрачати його на поганий настрій. А ще жінка багато молиться, читає газети та завжди тішиться гостям. “Якщо людина щира і добра, то й у сімдесят п’ять літ життя для неї прекрасне!”, – підсумовує Ганна Проць.