Музеї онлайн
Попри намагання перетворити наше місто на великий туристичний центр Східної Європи, більшість львівських музеїв не мають навіть власних інтернет-сторінок!
Попри намагання перетворити наше місто на великий туристичний центр Східної Європи, більшість львівських музеїв не мають навіть власних інтернет-сторінок!
Львівські музеї, як і всі інші заклади культури нашої країни, далекі від ідеального функціонування в плані державної підтримки – як фінансової, так і політичної. Щоб у цьому переконатися, варто просто у них побувати: за 20 років незалежності чимало експозицій не змінилося, не оновилося, а життя самих закладів наче зупинилося кільканадцять років тому. Такими є реалії нашого життя…
Водночас львівські музеї нині опинилися в цікавій ситуації, коли наше місто всюди намагаються рекламувати як великий туристичний центр, сюди приїжджає щораз більше туристів, а гідно представити ми можемо мало що. Скажімо, старі надруковані 30 років тому таблички під експонатами вже самі можуть бути раритетами.
У контексті розвитку туризму вагому роль відіграє інтернет. “Пошта” вирішила поцікавитися, як у всесвітній мережі представлені наші музеї. І з’ясувалося, що половина цих закладів не мають своїх сайтів! Це стосується переважно невеликих музеїв, а от головні музеї нашого міста останнім часом добре попрацювали над своїми ресурсами.
Відзначимо насамперед сайт музею “Личаківський цвинтар”, який має найбільше (п’ять) мовних версій. Видно, що час до часу оновлюється. Разом із тим деякі мовні розділи не мають дубльованих текстів. Не вистачає великої галереї із загальними фото, але є чудовий пошук, у якому можна знайти те чи те поховання.
Регулярно поповнюється і сайт Львівського історичного музею, який має найбільшу мережу відділень у середмісті, може похвалитися вишуканим, яскравим змістовим наповненням.
Недолік сайту – лиш одна іноземна мова (англійська). Деякі розділи не заповнені, але на сайті вказано, що це наразі тест-версія. Навіть перебуваючи в стадії розробки, ресурс Історичного музею є найбільш інформативним з-поміж усіх інших, зокрема, містить перелік публікацій, корисні матеріали для науковців. Проте там непросто відразу знайти окремі філіали, скажімо, Арсенал. Загалом сайт Львівського історичного музею, як видається, принесе більше користі україномовним відвідувачам, аніж іноземним. Сайт музею має канал на Youtube.com, де лиш одне відео і недіючі кнопки на сторінках Facebook і Twitter.
Не зовсім сучасним, але надзвичайно легким і доступним у користуванні можна назвати сайт Музею народної архітектури і побуту “Шевченківський гай”. Головною його перевагою є зібрана для пересічного відвідувача вся необхідна інформація на головній сторінці: як дістатися, що і коли можна побачити. Є добрі фотогалереї, але не вистачає відеоакцій. Позитивом є наявність трьох мовних версій, однак інформація англійською і російською не перекладена.
Попри всі переваги вищезгаданих сайтів, найкращим виглядає ресурс Львівського музею історії релігії. За якими критеріями ми зазвичай оцінюємо сайти? Це перш за все легка і зрозуміла навігація, гарні фото та відео, а в ідеалі – можливість залишити відгук чи коментарі. Все це є на згаданому сайті, який видається найдосконалішим та найбільш стильним з-поміж інших. На ньому відео, багато фото і спеціальний розділ, присвячений міському промоційному проекту “Ніч в музеї”.
Однак великим недоліком є відсутність іншомовних версій, отож для іноземців користі з нього небагато. Зважаючи на професійний підхід, не вистачає підв’язки сайту до
соцмереж, адже самі музейники мають і фото, і відео, які цілком можна виставляти.
Значно гірші справи в Національного музею ім. А. Шептицького, сайт якого складається лише… з однієї сторінки українською мовою з коротким описом та контактною інформацією. Натомість працівники саме цього музею (чи не єдиного) регулярно і якісно ведуть сторінку у Facebook, яка має майже дві тисячі шанувальників, що не може не тішити.
Разом із тим у Львові є ще з десяток більших чи менших музеїв. Виглядає так, що наразі вони повноцінно не працюють на власну промоцію та інтереси міста, його жителів і гостей. Ми, до прикладу, так і не змогли знайти в інтернеті сайт величезного Музею етнографії на проспекті Свободи…
Водночас не треба звинувачувати й музейників: досить згадати, що ще не так давно вони не мали грошей навіть на охорону. Працювати фахівцям є над чим, і в більшості випадків не варто нарікати на безгрошів’я, адже замовити яскравий, сучасний сайт за шаблоном можна й за 800 грн.
Було б бажання… І хоча всі сайти наших музеїв далекі від потреб часу, бракує інтерактиву, проте вони постійно оновлюються – і це вже добре!
| КОМЕНТАРІ | |
|
Ростислав Чайка, IT-консультант |
Петро Радковець, екскурсовод-львовознавець |
| - Люди ходять в музеї, щоб торкнутись історії та зрозуміти причини теперішніх подій і явищ. Саме музеї дають матеріальне підтвердження того, що написане в підручниках з історії. Хороші музеї викликають відчуття захоплення, зачарування уже при вході. Інтернет-сайти та сторінки у соцмережах мають відображати ці враження. Основні складові успішної реклами в інтернеті - захопливий дизайн, цікаві історії про експонати (з тих, що розповідають екскурсоводи), графік роботи і як дістатись до музею туристу. Загальна тенденція - львівські музеї вже почали покращувати свою присутність в інтернеті, але ще переважно ігнорують соціальні мережі та не мають стійкої маркетингової моделі, яка дозволила б залучати туристів і городян.Так, на мою думку, Львівський історичний музей має найкращий сайт з усіх інших: двомовний, з гарно поданими експозиціями, присутній у Foursquare. Варто додати й сторінку у Facebook, фото та англомовні описи на Foursquare. Щодо Музею народної архітектури, то є кращі варіанти національного дизайну, він тримовний, гарно представлені сервіси, але відсутній у Facebook і Foursquare. Національному музею ім. А. Шептицького варто було б зробити повноцінний сайт із відповідним дизайном, представити свій заклад графічно. У них найбільш професійна сторінка у Facebook, є у Fousquare. Дуже професійний сайт в Музею історії релігії, напевне, кращий за Львівський історичний. Є відео на YouTube, ще б вели свою Facebook-сторінку регулярно - і все було б дуже добре. | - Музейні працівники, як правило, дуже консервативні, і, на жаль, не люблять працювати з інтернетом, бо не дуже знають, як правильно це робити. Я десять років працював у бібліотеці імені Василя Стефаника і знаю, що люди не завжди розуміють, що саме від них хочуть. В інтернеті мають бути представлені не так експонати, як каталоги експозицій. А всі каталоги часто виставляти не хочуть, бо присутній ще радянський страх: мовляв, якщо є колекція, то в когось вона може викликати нездорову цікавість. Найперше треба створити освітню програму для працівників музеїв з освоєння інтернету і комп'ютерних технологій. Коли це буде зроблено, всі інші проблеми зникнуть, бо люди розумітимуть, що від них хочуть, як можна той інтернет використовувати. |
