До кінця року відновлять ліквідований 20 років тому архітектурний заповідник у середмісті Львова. Його керівники контролюватимуть “правила гри” – що можна робити з пам’ятками, а що – ні. Але  чиновники мерії проти такої ініціативи…

Уже за лічені тижні стара частина Львова стане архітектурним заповідником. Над цим проектом майже п’ять років працювали громадські активісти, які у нашому місті займаються пам’яткоохоронною діяльністю. Активізувалися роботи, коли Львів галопом готувався до святкування свого 750-річчя. Тоді, на думку фахівців із збереження пам’яток, міська рада проводила вкрай некоректні роботи в старій частині міста, зокрема на площі Ринок. 

Відтак, суть роботи експертів звелася до того, щоб відновити створений 1975 року Державний історико-архітектурний заповідник у Львові і, який регулював би “правила гри”: що і де можна робити з пам’ятками, а що – ні. Також ціллю установи буде моніторинг стану будинків і робіт, які в них проводять.

Зберегти пам’ятки

Колись Державний історико-архітектурний заповідник у Львові був  створений ще постановою Ради міністрів УРСР для охорони, реставрації та популяризації пам’яток міста.

“На початку 1990-х дирекція заповідника була ліквідована, а її правонаступником зробили міське управління охорони історичного середовища. Тоді казали, що ось Київ далеко, тамтешнім чиновникам байдуже до наших пам’яток, а ми тут, у Львові, краще знаємо, що з ними робити і краще урядуватимемо. В основі ідеї були правильними, бо тоді не було вертикалі охорони культурної спадщини”, – розповів “Пошті” Андрій Салюк, керівник Львівського осередку Товариства охорони пам’яток, який був одним із ініціаторів відновлення заповідника.

У 1990-му році Львівська міська рада ліквідувала цей заповідник. Зі слів Андрія Салюка, попри таку юридичну колізію, формально заповідник залишався як такий, але управління ним проводиться на рівні міського управління охорони історичного середовища. 

“Заповідник – це передусім науково-дослідна інституція. Головною її функцією буде формулювання таких засад, які будуть відправними точками для різних рівнів урядовців щодо надання тих чи інших дозволів”, – каже співрозмовник.

“Зараз триває коригування положення заповідника. Ми не хочемо породити ще одну конкуруючу охоронну структуру, яка буде битися за право вето, право голосу чи право підпису. В нас має бути чітка вертикаль. Це буде “Львівський державний історико-архітектурний заповідник-музей архітектури міста Львова”, а не дозвільний офіс”, – розповів “Пошті” Валерій Потюк, начальник управління охорони культурної спадщини Львівської ОДА.

Планується, що всі рішення, які будуть стосуватися дій у межах заповідника, будуть погоджуватися на науково методичній раді. 

А місто – проти!

Попри намагання юридично вберегти старе місто від руйнувань, за словами Андрія Салюка, чиновники Львівської міської ради… проти створення такого заповідника!

“Були навіть два листи від міської ради до Кабінету Міністрів про те, що в жодному випадку не треба відновлювати державний заповідник. Важко сказати, в чому полягає їхній справжній аргумент”, – каже Андрій Салюк.

У мерії й справді скептично ставляться до перспектив такого майбутнього.

“Навряд чи такий заповідник має бути у живому місті, яке має багато інших проблем, які між собою переплітаються, і де є різні форми власності. Це все буде конфліктувати між собою. Заповідник був створений у 1975 році, і це на той час було найпрогресивніше, що могло бути. Тоді вся земля та власність була державною і цим було легко керувати. Не можна живе історичне місто перетворити у музей, потрібно враховувати інтереси мешканців”, – вважає Лілія Онищенко, начальник міського управління охорони історичного середовища.  

Водночас у обласному управлінні мають іншу точку зору. Зрештою, зважаючи на публічний конфлікт міського і обласного керівників, це не дивно. 

“Історико-архітетурний заповідник – це не звіринець. Такі ж заповідники існують у Кракові, Берліні, Парижі, це ж не концтабори!”, – каже Валерій Потюк. 

Одним із важливих аспектів нормальної співпраці в рамках нових правил Лілія Онищенко називає розумний розподіл повноважень. 

“По типовому положенню про державні заповідники, керівництво заповідника має право управляти тільки тими об’єктами, які вони переймуть у власність. А я собі не уявляю, що вони можуть перейняти”, – каже начальник міського управління охорони історичного середовища. 

До речі, підпорядковуватися львівський заповідник буде обласному управлінню охорони культурної спадщини. 

“Міське управління охорони історичного середовища це на 100% управлінська структура, в юрисдикції якої повністю вся територія Львова. Водночас територія, внесена у ЮНЕСКО, вимагає специфічних рішень. І банально, міському управлінню бракує сил, ресурсів і людей, щоб вести нагляд за роботами, які виконують на цій території”, – вважає Андрій Салюк.

Водночас Лілія Онищенко певна: для того, аби боротися зі всілякими   порушеннями, не треба створювати ще один орган, а треба тим що є, надати відповідні повноваження. 

ДОВІДКА

Державний історико-архітектурний заповідник у Львові – частина території міста Львова, на яку поширюється особливий режим охорони об’єктів культурної спадщини. Заповідник створено 1975 року постановою Ради міністрів УРСР для охорони, реставрації та популяризації пам’яток міста. Того ж року створено дирекцію заповідника на чолі з Василем Пліхівським. Проект заповідника виконано 1970 р. архітектором Тетяною Трегубовою. Площа заповідної зони складала 120 га і включала терени колишньої давньоруської та середньовічної частин міста. 

29 листопада 1990 виконавчий комітет Львівської облради оголосив територію площею 3060 га історико-культурною заповідною територією. Наступного року Львівська міська рада створила Управління охорони історичного середовища, яке успадкувало функції дирекції заповідника. На території заповідника є 432 об’єкти, які станом на 2007 рік мали статус пам’яток. Із них 198 – національного значення, зазначено у Вікіпедії.