Андрій Мацяк, гендиректор національного театру ім. Марії Заньковецької, про реставрацію будівлі, гроші, відселення мешканців та нагальні потреби 

Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької Євро-2012 зустрів із риштованням на фасаді. Нарешті уряд змилостився над пам’яткою архітектури і таки виділив гроші на реставрацію будівлі. Щоправда, вистачило їх лише на відновлення невеличкої частини фасаду… 

Усередині цієї величезної і знаної будівлі, де вирує театральне життя, є чимало проблем суто господарського характеру. І хоча зусиллями дирекції закладу зроблено чимало, проте ще багато роботи залишилося. Зокрема, досі не вирішено питання з відселенням як мінімум сотні осіб, які мешкають у цій будівлі.

Нині «Пошта» спілкується з гендиректором театру імені Марії Заньковецької Андрієм Мацяком про вже виконані реставраційні роботи, плани на майбутнє та можливу співпрацю з іноземними фондами. 

GIZ вчить підрядників

– Пане Андрію, від початку літа театр у риштованні. Чи вистачило грошей на виконання запланованих робіт і що в цілому зроблено?

– Із резервного фонду Кабінету Міністрів виділили 1,5 мільйони гривень. Ми думали, що робити з цими грішми, бо для того, аби відремонтувати всю будівлю, потрібно понад 700 мільйонів гривень. Проте навіть ці невеликі гроші ми мали ефективно витратити. Отже, вирішили відреставрувати маленьку частину фасаду. Планували відновлювати його згодом і в інших місцях.  

Цю частину фасаду ми хотіли зробити зразково-показовою. Проведена дуже серйозна робота, проте вона не завершена. Треба було поміняти багато зіпсованих цеглин. Зараз пожинаємо плоди неякісного відновлення даху, який колись погано відремонтували. Є багато затікань і в театрі, і у мешканців, які живуть у цій будівлі. Вода заливала фасад та знищувала його. Тепер на відновленій ділянці все добре… 

Треба було бачити, як приїжджали німецькі спеціалісти із GIZ, особисто робили розчини і вчили підрядників правильно працювати з реставраційними матеріалами! Зазначу, що німці зацікавилися нашою роботою та допоможуть ремонтувати вікна і двері. Гадаю, у майбутньому вони будуть готові виконувати більше ремонтних робіт. У нас із ними зараз налагоджений діалог. 

Десь через місяць-півтора на відреставрованій частині фасаду ми побачимо відновлені вікна. Це буде спільна робота з німцями, які погодилися профінансувати левову частку робіт. 

– Чим ще можуть допомогти театру німецькі фахівці?

– Не буду забігати наперед, але це дуже добрий козир у наших прагненнях залучити гроші Євросоюзу для ремонту будівлі. 

– Розкажіть, будь ласка, яким є стан підвалів театру?

– На мою думку, зараз ми повинні припинити роботи на фасаді, зосередивши увагу на стані фундаментів та даху і можливості їх посилення. Ми зауважили, що вже на відреставрованому фасаді є мікротріщини. Це свідчить про те, що будівля “ходить”. За попередні роки нам вдалося зміцнити десь 90% всіх фундаментів, але вони зовсім не зміцнені у місцях, де є глядацька зала. Відтак я проситиму міністра про проведення монументальних робіт. 

Що ще потрібно зробити? 

– Чи означає це, що відновлювати іншу частину фасаду наступного року не будуть?

– Я не знаю, побачимо… Гроші, які дали на цей рік, уже витратили на виконані роботи. 

– Які сьогодні ще є проблеми, пов’язані з відновленням будівлі?

– Усе настільки змішано, що ця будівля більше нагадує салат олів’є. Тут є і наша власність, і чужа. Наприклад, труба, якою тече вода, може бути об’єктом трьох різних власностей. Тому було б добре, якби держава спромоглася звести все до спільного знаменника. От, наприклад, не можна ремонтувати каналізаційну трубу, яка проходить через кілька квартир, у кожної з яких є власник! Це буде нецільовим використанням грошей. А як інакше її замінити? У цьому полягає величезна складність. Ми знаємо це і йдемо на компроміси із ЛКП, Галицькою райадміністрацією, намагаємося щось робити спільними зусиллями, аби врятувати ситуацію. Ми латаємо дірки…  

– Які нагальні роботи у театрі треба ще виконати?

– Треба змінити у деяких місцях перекриття. Ось у моєму кабінеті на стелі тріщини. У деяких місцях ми 10 років тому змінили перекриття на залізобетонне завдяки співпраці з Львівською пивоварнею. Тоді міський виконком їм дозволив зробити цільову надбавку – три копійки на літр пива. Наприкінці 90-х років ми зібрали десь 220 тисяч гривень, які використали на заміну дерев’яних балок та “дранки” у деяких місцях. Такі роботи треба провести всюди аж до даху. Але поверхом вище над моїм кабінетом вже живуть, і заміну зробити нелегко…

Проблема відселення мешканців 

– Якою нині є ситуація з відселенням людей із будівлі театру?

– Я не знаю, це питання міста. 

– Влітку медіа інформували, що Кабмін виділив на відселення майже 18 мільйонів гривень…

–  Ці гроші не виділено. Їх немає. 

– Зі скількох квартир потрібно відселити мешканців?

– Всього у цій будівлі понад 100 квартир. А відселити треба людей із 43 помешкань. Днями ми провели зустріч із мешканцями. Невелика частина людей вкрай агресивно налаштована щодо дирекції театру, вони постійно щось підозрюють, чогось бояться… 

Театр займає 50% будівлі. Було проведено опитування серед мешканців, яких треба відселяти, і з’ясувалося, що 80% з них готові переїхати. Більше того, вони впускали нас у свої помешкання, щоб ми зробити відповідні заміри. Проблемними будуть 5-6 квартир, де люди зробили ремонти. Там є навіть двоповерхові помешкання. 

Якщо Львівська міська рада відселить цих людей, то ми рухатимемося вперед. В іншому випадку немає сенсу робити жодні ремонти, хіба якісь косметичні побілки, бо нас постійно заливають, щось тріскається, забиваються якісь труби… 

Проблему розуміють не всі 

– Скажіть, будь ласка, чи розуміють проблему театру міські депутати? 

– Так, депутатський корпус ставиться з розумінням до цієї ситуації. Не виключаю, що найближчим часом внесемо на розгляд депутатів рішення, яке, можливо, стане ключем до вирішення питання про відселення мешканців. 

– А чи є порозуміння з чиновниками міської ради?

– Переважно так… 

– Чи цікавляться реставраційними роботами міські і обласні чиновники з профільних управлінь?

– Так, зокрема днями вони мають прийти, аби подивитися на виконані роботи. Вони цікавляться тим, що ми робимо. 

– Пане Андрію, як оцінюють проведені реставраційні роботи  громадські діячі у сфері збереження пам’яткоохоронної діяльності?

– Я не знаю, відгуків наразі немає… Навіть більше, ми були дуже розчаровані, коли у жовтні під час міжнародної конференції, присвяченої 170-річчю будівлі театру, не побачили представників громадських діячів, яких запрошували.

Також ми запросили всіх депутатів міської і обласної рад, але прийшов лише один депутат міської ради Роман Грицевич. Це доводить, що, як і 16 років тому, дирекція театру має сама вирішувати свої проблеми. Я це фігурально кажу. Дуже цікавиться справами міністр, голова державної адміністрації, а зі всіх міських чиновників, яких ми запрошували на конференцію, прийшов лише заступник міського голови Василь Косів. Мабуть, у них є важливіші проблеми.

Плани на майбутнє 

– Скажіть, будь ласка, який ви маєте план дій щодо ремонтів на наступний рік?

– Плану дій немає, бо ми точно не знаємо, скільки матимемо грошей.  Мені вдалося розмовляти з міністром Петром Порошенком і попросити його спробувати внести в бюджет на наступний рік окремим рядком ремонт нашого театру. Ми попросили небагато грошей – орієнтовно 30 мільйонів гривень, частина з яких мала бути використана на виготовлення проектно-кошторисної документації, а частина – на будівництво господарської бази на вул. Б. Хмельницького, де ми маємо земельну ділянку. На цій базі ми б зробили бокси для машин, складські приміщення і, можливо, виселили з театру деякі цехи, які не можуть розміщуватися тут. 

Мають бути підготовчі роботи до найважливішого і найскладнішого: виходу нашого колективу з театру для підсилення сцени, залу та інших частин будівлі. 

Це найскладніший момент в житті кожного члена колективу театру, бо ми повинні чітко знати, що повернемося у відремонтоване приміщення через рік-півтора. Якщо такої гарантії не буде, то йти звідси немає жодного сенсу, адже це долі людей. Скажімо, за часів Союзу Оперний театр ремонтували вісім років! Для цього в країні має бути політична та економічна стабільність. 

– Ви вже виконали велику частину робіт, якої певною мірою достатньо, аби претендувати на допомогу від різних іноземних фондів. Чи зверталися ви до когось, або, можливо, чи звертався хтось до вас із пропозиціями співпраці?

– Захід і Євросоюз дуже охоче відгукуються, коли мова йде про пам’ятки державного значення. Певен, їх можна переконати і вони з великим задоволенням допоможуть, коли нам треба буде поставити енергозберігаючі технології для опалення, світла. Але вони мають побачити, що працює дирекція театру і держава. 

Якщо раз на три роки із необхідних 700 мільйонів гривень держава виділяє 1,5 мільйони, то їх залучити сюди не вдасться. Іноземці хочуть бути рівноцінними партнерами, а не дійними коровами. Якби держава виділила гроші на проектно-кошторисну документацію і людей відселили з будівлі театру, все було б інакше. І домовитися про співпрацю з іноземцями було б набагато простіше. За сьогоднішньої ситуації це безперспективно