Андрій Салюк, голова комісії Громадської ради з питань культури і культурної спадщини, голова ЛОО Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, – про реставраторів, будівельну поліцію і стан пам’яток Львівщини

У Львові цього тижня при облдержадміністрації відбулося засідання Громадської ради, де обговорювали проблемі питання збереження пам’яток на Львівщині. За словами експертів, ситуація у цій галузі є невтішною: пам’ятки знищує і недостатнє фінансування, і люди, які чомусь не  усвідомлюють, що руйнують перлини архітектури. 

Громадська рада після тригодинного обговорення проголосувала за звернення до керівництва області, у якому очільника Львівщини просять вжити заходів, що зможуть допомогти у справі збереження пам’яток. Ефективно боротися із руйнівниками важко, зокрема, через… недосконалі закони. Так, облдержадміністрації рекомендують вивчити питання створення будівельної поліції, створити обласну Концепцію, а також Програму гуманітарного розвитку з пріоритетом у галузі збереження культурної спадщини. Окрім того, члени Громадської ради наполягають на якнайшвидшому відновленні історико-архітектурного заповідника у Львові.

Своєю резолюцією учасники засідання Громадської ради також звернулися до уряду з проханням врегулювати процедуру проведення тендерів на виконання реставраційних робіт та питання погодження і затвердження проектної документації на пам’ятки. 

Про стан пам’яток Львівщини сьогодні “Пошта” спілкується з Андрієм Салюком, головою комісії Громадської ради з питань культури і культурної спадщини, головою ЛОО Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. 

– Пане Андрію, скажіть, будь ласка, які проблеми зі збереженням пам’яток існують сьогодні на Львівщині?

– Найбільші проблеми пов’язані з дотриманням законів, зокрема тих, що стосуються повноважень органів управління різного рівня. Є проблеми з кваліфікацією проектантів та виконавців, які реставрують ті чи інші пам’ятки. Також є проблеми із наданням та отриманням ліцензій. Не менші труднощі стосуються збереження та реставрації замків, збереження старих церков та охорони археологічних пам’яток. 

– Що ви маєте на увазі, коли говорите про проблеми дотримання законів і відповідальність чиновників?

– В Україні досі не налагоджена дія управлінської вертикалі у галузі збереження спадщини. Що це означає? Ми маємо чіткі розмежування щодо погодження і затвердження проектів реставрації пам’яток між різними управліннями. Незважаючи на це, виникають постійні конфліктні ситуації, коли, скажімо, міське профільне управління, не маючи відповідних повноважень, погоджує ті чи інші проекти щодо пам’яток.

Або ситуації, коли Департамент культурної спадщини у Києві затверджує проекти робіт на пам’ятках без погодження з нашим обласним управлінням охорони культурної спадщини. 

Міське управління охорони історичного середовища іноді відстоює інтереси не пам’ятки, а міста. Водночас профільний департамент у Києві не завжди в курсі справ тут, на місці. Тому вважаю, що найвагомішим має бути слово обласної влади у питанні збереження пам’яток.

Кваліфікація проектантів та виконавців

– У Львові вже були випадки, коли за відновлення пам’яток бралися люди і фірми, фаховість яких можна поставити під сумнів. Це поширена проблема на Львівщині?   

– У багатьох країнах світу реставрація пам’яток є суттєвою і важливою галуззю прибуткового бізнесу. Тільки там ця сфера є не допоміжною для будівництва, а такою собі вищою математикою цієї сфери. Там реставраційні фірми запрошують найкращих фахівців із величезним досвідом, справжніх професіоналів. На жаль, у нас не так.

– А що у нас?

– У нас досить часто реставраційна фірма – це директор, який є власником, і бухгалтер. Решта – група сезонних робітників, яких наймають, залежно від замовлення. Директори, подаючи документи на тендери, занижують ціну, бо знають, що найматимуть людей без освіти та досвіду, і виграють ці тендери, залишаючи ні з чим дійсно професіоналів, робота яких, звісно, коштує дорожче.  

Такі майстри ставляться до реставрації пам’яток, як до ремонту якогось корівника, де треба перемурувати стіну і поштукатурити її, не уявляючи, що таке пам’ятка і реставрація. Як результат, ми отримуємо формальний підхід до виконання робіт, що не мають нічого спільного з реставрацією.

– Такий чином вони, маючи дозволи, нищать пам’ятки…

– Іноді проектанти реставраційних робіт вказують лише концептуальні напрямки реставраційних робіт, залишаючи можливість некваліфікованим майстрам самостійно ухвалювати рішення щодо технологій і матеріалів, які використовуватимуться. У свою чергу, фірми-виконавці, маючи таке широке поле для власної “творчості”, застосовують недоречні технології, роблячи все на свій смак та розсуд.

Про будівельну поліцію

– Нещодавно прозвучала пропозиція створити будівельну поліцію. Для чого це?

– Річ у тім, що, виявляючи таке безвідповідальне ставлення до пам’яток і реставрації, іноді працівники пам’яткоохоронних служб не можуть навіть потрапити на об’єкти, бо їх просто туди не пускають! Чиновники не завжди навіть можуть зупинити ведення робіт. А правоохоронці неохоче втручаються у такі конфлікти, тому чиновники під час виявлення порушень просто безсилі.

Якщо будівельна поліція буде відстежувати наявність дозвільної документації, то така ініціатива сприятиме збереженню нашої спадщини. Гадаю, в компетенції такої служби мало б бути право перевіряти ведення робіт у будь-яких пам’ятках, незалежно від форм власності. 

Про фінансування 

– Якою є ситуація з фінансування пам’яткоохоронних та реставраційних робіт на Львівщині?

– По-перше, необхідно чітко усвідомити різницю між цими заходами. Це те ж саме, що профілактика хвороби і безпосереднє лікування вже хворого пацієнта. 

Що більше ми приділятимемо уваги профілактиці (збереженню пам’яток), то менше коштів нам доведеться витрачати на реставрацію, тобто вже лікування. Фактично сьогодні заходи зі збереження культурної спадщини проводяться не системно, або тільки на громадському рівні. Про забезпечення належної державної підтримки і системної реалізації пам’яткоохоронних програм наразі, на жаль, не йдеться. 

По-друге, фінансування заходів зі збереження культурної спадщини з державних субвенцій відбувається ситуативно: то на підготовку до 750-ліття Львова, то до Євро-2012… 

Необхідно добитися, нехай не великого, але стабільного, гарантованого з року в рік державного фінансування заходів збереження культурної спадщини Львівщини. Щонайменше – пам’яток національного значення. Це забезпечить стабільність функціонування кваліфікованих спеціалізованих проектних та виробничих інституцій, а значить, може ще не покращення, але стабілізацію у галузі збереження пам’яток.  

– А коли у Львові можуть відновити Державний  історико-архітектурний заповідник та що для цього треба?

– Усі формальні документи для відновлення діяльності заповідника вже готові. На засіданні Громадської ради начальник Управління охорони культурної спадщини пан Валерій Потюк повідомив, що вже до кінця цього року заповідник працюватиме.

Зберегти замки і церкви

– Після загибелі Бориса Возницького багато говорили про те, що буде далі з нашими замками та палацами. На вашу думку, що варто робити, щоб не втратити здобуте?

– Ті об’єкти, які зараз використовуються як музейні, насамперед потребують інвентаризації проблем і, відповідно, чіткої програми їх вирішення. 

Крім того, деякі замки, які були передані в концесію, мають не кращий стан, ніж до концесії. Тому треба дізнатися причини цього, перевірити дотримання планів виконання зобов’язань і  ухвалити рішення, що з ними робити далі. А проаналізувавши ситуацію, треба зробити висновки про співпрацю з новими претендентами. Я переконаний, що не важливо хто власник. Головне, щоб він дбав про цей замок чи палац, і щоб усі охочі мали до нього доступ.

– На жаль, крім частих пожеж у наших дерев’яних церквах, по селах можна побачити всілякі нові “творіння” парафіян у старих храмах. Як із цим боротися? 

– Церкви, дзвіниці та  прилеглі до них території мають цінність і, як інші пам’ятки, вимагають особливої уваги та фінансування, аби підтримувався їх належний стан. Біда в тому, що часто духовенство не має можливості, знань і ресурсів для самостійного збереження цих святинь. Тому всілякі ремонти робляться  некоректно та некваліфіковано. 

Церкви горять, гниють, їх перебудовують чи розбирають, зокрема й через байдужість деяких настоятелів. А ті, хто має бажання вберегти пам’ятки, стикаються із проблемою безгрошів’я.  Бо що може зробити настоятель унікальної дерев’яної церкви в селі, де 30-40 будинків із безробітними парафіянами?!

Щоб допомогти зберегти старі церкви, у ЛОО УкрТОПІК була створена комісія з питань збереження сакральної культурної спадщини, до складу якої увійшли представники єпархій усіх конфесій. Для проведення навчальних семінарів для настоятелів церков залучаються провідні архітектори, реставратори та пам’яткоохоронці. Така практика вже дала чудові позитивні результати, проте необхідно усвідомити, що громадська організація не може самотужки, без належної владної підтримки вирішити ці проблеми.