Олег Баран, депутат Львівської облради, засновник ТзОВ “Барком” (ТМ “Родинна ковбаска”), – про пріоритети в роботі підприємства та плани на майбутнє у бізнесі

 Як налагодити  влас-­ну справу, чи склад-­но збудувати цілу мережу виробництва та про економічне майбутнє України “Пошта” спілкувалася з депутатом Львівської обласної ради, засновником ТзОВ “Барком” (ТМ “Родинна ковбаска”), кандидатом у народні депутати України по 117 виборчому окрузі Олегом Бараном.

– Сьогодні “Родинна ковбаска” – успішна торгова марка, яку знають чи не у всій Україні. Скажіть, будь ласка, а з чого почалася ваша справа?  

– Виробляти ковбасні вироби ми почали не тому, що так хотілося, а тому, що треба було якось жити. Мій тато 28 років пропрацював на ЛАЗі, від простого працівника дійшов  до  заступника керівника цеху. Тоді ми не мали власного помешкання. Тато став на чергу і нібито отримав квартиру на Сихові. Не встигли ми переїхати, як нашу сім’ю звідти почали виселяти. Виявилося, що тодішній керівник ЛАЗу пан Давидяк пообіцяв це житло іншим… Через два роки судів нас таки виселили. Сім’ї довелося орендувати однокімнатну квартиру на Привокзальній. 

Грошей не вистачало майже ні на що. Пригадую, як мама, щоб купити зимову куртку, продала бабусин золотий перстень…. Тоді  ми і почали шукати вихід із невтішної ситуації. Ковбаса – це той товар, який завжди має свого покупця. Тож спробували зайняти вільну нішу саме у цій галузі.  

Стартували з продажу ковбасних виробів і хліба в орендованих  на Привокзальному ринку ятках. Чесно кажучи, родинну справу  розпочали із позичених шести тисяч доларів (за які щомісяця сплачували далеко немалі відсотки). За деякий час борг вдалося віддати. Ми навіть дещо підзаробили. А далі виникло логічне питання: а чому б не налагодити власне виробництво  ковбасних виробів? Зароблених грошей вистачило на приміщення та купівлю деякого обладнання. З цього і розпочалася справа нашого життя. 

– Прошу сказати, а що було найтяжчим у старті роботи? 

– Скажу чесно і відверто: легко не було ні на початках, ні зараз. По-перше, потрібно було досконало вивчити технологію виробництва з усіма її нюансами. І ми наполегливо вчилися, переймаючи досвід вітчизняних і закордонних фахівців.

Тяжко було досягти розуміння, що зароблені гроші не можна витрачати на покращення свого життя, а вкладати у розвиток справи. Навіть після того, як виробництво налагодилось і пішло вгору, сім’я жила в однокімнатній орендованій квартирі. На одній площі тіснилися мої батьки, я з дружиною, наша маленька донечка і навіть  пес. 

– Кожне підприємство має свої злети та падіння. Напевно, такі моменти були і у вас…

– Звісно, були. Будь-яке підприємство дуже болісно переживає зовнішнє втручання у свою роботу. Так само було і з нами. Я досі пригадую перевірки податкової та інших державних служб, які не просто заважали працювати, а й наштовхували на   думку: а чи потрібно розвивати цей бізнес  взагалі?  Бо ніби і працюєш, при чому нормально працюєш, чесно, а тут приходять незрозумілі люди з незрозумілими претензіями. Це  щось на кшталт підніжки на рівному місці. Тепер для мене подолання  проблем малого та середнього бізнесу –  один з основних пріоритетів. Адже відчув все це на собі.   

– Скільки часу витратили на те, щоб заслужити своєю продукцією довіру у покупця?

– Взагалі фірму ми заснували майже 14  років тому. Торгова марка з’явилася на 2-3 роки пізніше. А виробництво розпочалося з ТзОВ “Барком”. Ця  назва походить від прізвища родини  Баран. “Барком” –  Баран і компанія.  За рік-два роботи з’явилася потреба торгової марки. Вона стала логічним продовженням назви. Оскільки бізнес у нас родинний, а вироби ковбасні  – звідси і “Родинна ковбаска”. 

Сьогодні з впевненістю можу заявити, що наш покупець – досить вибагливий.  Тому й вподобання та вимоги до товару постійно змінюються.  До якості продукту нинішній  споживач  ставиться прискіпливо. У нашому випадку лише наполеглива праця на усіх ланках виробництва та запровадження інноваційних систем у роботі – дали достойний результат. Тож  довіра покупців для нас надзвичайно  важлива річ. Нею ми дорожимо понад усе.

– Сьогодні на “Баркомі” працює понад тисячу осіб. Ви обробляєте більше семи тисяч гектарів земель,  відбудували два десятки ферм. Чи  пам’ятаєте свого першого найманого працівника? 

– Звичайно, пам’ятаю. І не просто пам’ятаю, я досі з ним працюю. Це Роман  Куратник, нинішній керівник відділу постачання ТзОВ “Барком”. А починав він свою кар’єру з роботи вантажника. До речі, хочу сказати, що у нашій компанії взагалі низька плинність кадрів. 

– Весь цей час  ваша справа  розвивалася поступово? Може на якомусь етапі був ривок, який дозволив різко збільшити присутність на ринку?

– Те, у що сьогодні переросло ТзОВ “Барком” – це, повторююсь, результат титанічної праці багатьох людей. Жодних стрибків під час розвитку нашого бізнесу  не було. Це все поступовий процес. Здебільшого  все залежало від заробітку. Чим більше ми заробляли, тим більше інвестували у виробництво. Переймали досвід у іноземних колег, вчилися на власних помилках, але жодного разу не опускали рук. Хай би що не сталося. Лише віра в те, що в  Україні таки можна створити достойне підприємство європейського зразка –  додавала нам енергії та наснаги для розвитку.

– Українці кажуть, що з родиною спільних справ краще не мати. У вас протилежний приклад. Ви маєте успішний родинний бізнес. Тож як насправді  працюється з родиною?

– Скажу чесно, з родиною працювати важко. Але, думаю, що коли ти працюєш у тандемі з компаньйоном – це теж не легко. З досвіду сімейної справи я виніс одне: треба вміти пробачати та йти на  компроміс. Тоді все буде гаразд, як у житті, так і  у будь-якому бізнесі. Нашій родині вдалося це зробити. Кожен із членів моєї сім’ї чітко розуміє, що жодні побутові негаразди не повинні перешкоджати мисленню і праці над розвитком власної справи. У нас ці речі чітко розділені. 

– На якому етапі з’явилася ідея не просто виробляти ковбасні вироби, а й будувати власні ферми та засівати поля?

– У дитинстві кожного літа їздив до села. І це мені страшенно подобалось. Я міг цілий день провести на фермі. Любов до села, мабуть, закладена у моїх генах. Але  коли сім років тому прийшов на ферму, то те, що  побачив, мене  просто нажахало. Я знав, що село переживає труднощі, але ж не такі. Розтрощені будівлі, необроблені землі…. Щоб  довести селянам серйозність  наших намірів минув не один рік. Бо там  вже бачили багато інвесторів, які обіцяли золоті гори, а в результаті – нічого не зробили.

Взагалі наше виробництво з самих початків дуже тісно пов’язане з аграрним сектором. І потреба розвивати власну мережу прийшла з часом. Ми розуміли, що дбаючи про якість товару, повинні максимально контролювати сировину,  з  якої виробляємо кінцевий продукт. А зробити це можливо тільки маючи власні поля та ферми… Взагалі виробництво ковбасних виробів і сільське господарство – дві великі різниці. Тому ми  дуже поступово та виважено підходили до питання агропромислового сектору. Поступово орендували землю,  розбудовували ферми.

– Розкажіть про свої плани на майбутнє щодо розвитку власної справи. 

– Як не склалася б політична ситуація в Україні, моя компанія завжди робитиме все, аби розвивалося українське село, не пустували землі, збільшувалася кількість робочих місць та творився якісний місцевий продукт. По життю я оптиміст. Адже лише так можна було дійти до такої компанії, як “Барком”. Тому щиро вірю в майбутнє нашої держави. І впевнений, що не за горами той час, коли наші лікарі та вчителі отримуватимуть достойні зарплати, пенсіонери – хороші пенсії, пересічні українці – нарешті матимуть впевненість у  завтрашньому дні. І не важливо, чи стану я депутатом Верховної Ради, чи ні  – з Божою ласкою ці зміни мають прийти. 

– Що вам потрібно для здійснення своїх планів? 

– Для здійснення будь-яких планів треба здоров’я. Здоров’я родини, команди, яка працює на спільний результат. Ну і, звісно, бажання рухатися вперед. 

Особливий погляд