Головні дзиґарі
У 2012 році годинник на Святодухівській дзвіниці стане найточнішим у місті, адже тут облаштують корекцію часу через супутник, а також встановлять удари годин
У 2012 році годинник на Святодухівській дзвіниці стане найточнішим у місті, адже тут облаштують корекцію часу через супутник, а також встановлять удари годин
Справжньою гордістю Львова є старовинні вежові годинники, за якими городяни та гості міста звіряють час. Практично усі, проходячи повз ратушу, піднімають голову на головний міський дзиґар, аби поглянути годину. До речі, цьогоріч годиннику на львівській ратуші виповнилася кругла дата – 150 років! Як зазначає “Пошті” львовознавець Петро Радковець, це єдиний механічний ратушевий годинник у Європі! Старий австрійський часомір працює без електрики завдяки накручуванню.
А ще у 2011-му у місті Лева знову запрацював старовинний годинник на Святодухівській дзвіниці – мова про музей “Русалки Дністрової”, що на вул. Коперника.
Модернізована механіка
Годинник на дзвіниці колишньої церкви Святого Духа (тепер це музей “Русалки Дністрової”, який входить до Львівської галереї мистецтв) привезли до Львова у 1786-му зі Скиту Манявського. За легендою, його виготовили на гроші видатного українського гетьмана Івана Виговського.
Як розповів “Пошті” львовознавець Петро Радковець, вежа і годинник зазнали великих руйнацій у часи українсько-польських боїв, адже в місці, де розташована дзвіниця, пролягала лінія фронту. Коли під час бомбардування була вщент розбита Святодухівська церква, її вежа довго стояла пусткою, а за годинником ніхто не наглядав. Пізніше дзвіницею почали опікуватись, а механізм годинника налагодили. Впродовж останніх років годинник Святодухівської дзвіниці не працював через старий зношений механізм та непостійне обслуговування.
“Впродовж багатьох років годинник обслуговував персонал, не навчений для цієї роботи. Часомір працював трохи більше, ніж одну добу, тому його треба було наводити щодня. Це робили сторожі музею “Русалки Дністрової”. Поза тим, лише один із них умів навести його так, щоб він правильно показував годину, – розповідає “Пошті” відомий майстер-годинникар Олексій Бурнаєв. – Коли сторожі не так, як слід накручували цей годинник, він показував неправильний час і відбивав годину, коли заманеться. Фактично, він міг бити годину на 42 хвилині”.
Під час реставрації музею “Русалки Дністрової” довелось ліквідувати зовнішні сходи. Доступ до годинника після ремонтно-реставраційних робіт став можливим лише через експозицію музею, і заводити його щодня було дуже важко. У зношеному стані був і механізм годинника – востаннє його реставрували ще в 80-х роках. За словами Олексія Бурнаєва, саме тому часомір Святодухівської дзвіниці вирішили модернізувати і перевести на автоматичну роботу без зміни зовнішнього історичного вигляду, а пізніше зробити найточнішим у Львові. Перший етап модернізації завершили цьогоріч наприкінці вересня.
“Зараз годинник є частиною експозиції музею. Всі охочі можуть побачити його автентичний механізм. Однак у стіні, недоступний оку глядача, є вмонтований електродвигун, який приводить годинник до руху, – додає співрозмовник.
Наразі часомір на дзвіниці церкви Святого Духа не є найточнішим у місті. Через напружений графік годинникаря Олексія Бурнаєва, який оновлював годинник, та часткову відсутність необхідних коштів, роботи довелося призупинити. Утім, вже у 2012-му на ньому облаштують корекцію часу через супутник, а також встановлять удари годин.
Єдиний в Європі!
Головний львівський годинник, що на ратуші, виготовила відома австрійська фірма “Wilgelm Stiehl” ще у 1840-х рр. До міста Лева він потрапив на початку 1850-го, а в квітні 1851-го годинник почали монтувати на головній вежі міста. На те, щоб встановити часомір, майстри витратили майже рік.
Як писала “Пошта”, цей годинник – один із останніх механічних вежевих дзиґарів у Європі. На львівському екземплярі навіть вказаний порядковий номер – 114. Важить годинник 2,5 т, діаметр циферблату – 2,7 м, довжина великої стрілки близько 2,15 м (вага 15 кг), а малої – 1,7 м.
Головним часоміром Львова уже кілька десятиліть опікується годинникарська династія Басів: спочатку майстер Богдан, тепер – майстер Тарас. Останній наглядає за ним уже майже три десятки років.
Навики і таємниці годинника панові Тарасу передав його батько, який свого часу також наглядав за головним часоміром міста. Зараз чоловік навчає цій справі свого сина.
Механічні годинники настільки примхливі, що годинникар завжди прив’язаний до свого часоміра. Такі механізми реагують на будь-які температурні чи погодні зміни, на всі зовнішні впливи. Тарас Баса визнає, що механізм головного годинника Львова не є винятком. Однак, чоловік певен, автоматизувати його чи робити надміру точним безглуздо.
“Стара будівля ратуші, старий годинниковий механізм. Від нього не варто вимагати неможливого, адже це не еталон часу, а просто годинник. Недоцільно осучаснювати його, ставити там мотори чи хронографи, які б його збалансовували. Це аналогічно, що поставити до старої швейної машинки потужний сучасний мотор. Стара річ має залишатись старою, – акцентує “Пошті” Тарас Баса.
ДОВІДКА
Менший дзвін годинника на ратуші “народився” в майстерні Яна Бельмана у Львові 1835 р. Саме за його голосом львів’яни мали рівно о 23.00 гасити світло. Більший годинниковий дзвін відлив 1849 р. віденський майстер Гільцер. Саме йому приписують магічні можливості виконувати бажання, тому всі, хто про це знає, неодмінно видряпуються ще пару метрів приставною драбиною, аби доторкнутися до його чарівного металу. Щоби задумане здійснилося!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
