25 мешканців сімейного гуртожитку тріумфують: після 18-річних поневірянь їхнє житло позбавили гніту незаконного власника

Сімейний гуртожиток від ЗАТ "Львівська фабрика", що на вулиці Ґрунтовій, 5, від початку приватизації майна в Україні (початок дев'яностих) безпідставно та незаконно потрапив до власності під­приємства. Під час купівлі  фабрики акта на придбання гуртожитку просто не склали, а отже, він не увійшов до власності покупця. Спочатку недбалості у документах ніхто не помітив, і 14 років це питання людей просто не хвилювало. Ремонти робили вчасно, проблем з водою та  електрикою не виникало. 2004 року фабрику знов продали, а нове керівництво одразу відгородило від людей подвір'я, заявивши, що для фабрики воно потрібно більше, а перший поверх здали в оренду, відселивши дві сім'ї на другий. Це й змусило мешканців поцікавитися своїми правами та правами на гуртожиток нових, уже третіх, влас­ників...

"Відтоді в будинку почалося справжнє пекло, - розповідає мешканка гуртожитку Галина Луцук. - Я до пришестя третіх власників вела облік приписки і виписки, та власниця Ореста Федоришин одразу мене звільнила і забрала облі­кування мешкаців у свої руки. Після цього ми більше не мали змоги отримувати довідки про місце проживання і навіть дітей прописати не змогли. Коли мій син йшов до армії, йому видали тимчасову реєстрацію, тепер, коли вона закінчилася, він бомж, навіть на вибори не може піти... Те саме й у сусідки. Незважаючи на те, що вона з дитиною прожила тут 16 років, виробити паспорт без прописки не може. Вхід у гуртожиток пані Федоришин розділила з входом до фабрики і видала мешканцям перепустки, дітям - білі, а дорослим - жов­ті..."

Проблеми почалися й на фабриці, пані Луцук пригадує, як чоловік директорки Орести Федоришин витер брудні руки об обличчя її чоловіка. Обставини поставили родину в глухий кут: працювати так далі було нестерпно, а покинути роботу вони не могли, бо, згідно із законом, звільнення за власним бажанням позбавляло працівника кімнати в гуртожитку. Єдиним виходом було тільки скорочення, яке чоловік отримав лише в липні цього року. Тоді ж директорка зібралася у відпустку і на прощання вимкнула людям воду.

На прохання мешканців передати будівлю у комунальну власність директорка повідомила, щоб усі збиралися на виселення. Люди почали оббивати пороги облдержадміністрації та подали справу до суду. Але суд відмовив позивачам...

Очільниця фабрики навід­різ відмовляється від звинувачень про утиски мешканців гуртожитку. Та й розмовляти з "Поштою" жінка відмовилася, мовляв, усе те, що розповідають, - плітки, яким не варто вірити, людей вона  ніколи не ображала.

До Регіонального відділення Фонду держмайна України пані Луцук зверталася неодноразово, та судові справи не ставили крапки у розв'язанні проблеми. Як розповів "Пошті" заступник начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області Мирослав Курдупель, справа підійшла до логічного завершення лише в квітні цього року, коли вона опинилася у руках Вищого господарського суду України. Тоді всі остаточно зійшлися на тому, що власниця фабрики не має жодних повноважень на розпорядження гуртожитком. Вищий господарський суд України виніс рішення про те, що будівля - власність держави, і власник фабрики не повинен на нього зазіхати.

"Зараз ведеться оформлення документів на  передачу будинку в комунальну власність, - продовжує пан Курдупель. - Спе­ціально для цього в міській раді створюють комісію. Визначити межі, в яких будинок стане комунальним, поки що теж важко. Головне, що процес пішов..."

Рішення суду посіяло в родин надію, тим паче, що з нового року набуде чинності закон, що дозволяє приватизувати кімнату в комунальних гуртожитках. Поки що будинку відсудили статус державного, та в Регіональному відділенні Фонду держмайна запевняють, що залишилась тільки "справа техніки", незабаром мешканці зможуть похизуватися вже приватизованим житлом.