Музей-“рекордсмен”
Природознавчий музей у Львові, який ремонтують вже понад двадцять років, можуть відкрити навесні
Природознавчий музей у Львові, який ремонтують вже понад двадцять років, можуть відкрити навесні
Природознавчий музей у Львові нарешті отримав гроші на ремонт. Національна академія наук нещодавно виділила музею 800 тисяч грн. Проте для закінчення ремонту та відновлення роботи потрібно ще 600-700 тисяч, наголошують музейники. Якщо ці гроші на початку наступного року музей дістане, то він із весни відчинить двері для відвідувачів.
Але навіть після відкриття у львів’ян не буде можливості повністю побачити попередні експозиції – для огляду відкриють тільки тимчасові виставки на першому поверсі. Працівникам музею потрібен час для того, щоб закупити нові вітрини і перенести туди експонати. А з такими темпами відкриття музею це може затягнутися ще на невизначений період. Тим часом деякі вже виконані раніше ремонти треба оновлювати…
|
ДОВІДКА Засновником Природознавчого музею був граф Володимир Дідушицький, відомий зоолог, етнограф і археолог, який значну частину доходів від своїх маєтків спрямовував на придбання експонатів і утримання музею. Музей був відкритий для відвідувачів з 1870 р. Його головне приміщення є пам’яткою архітектури ХІХ ст. Музей занесено до європейських і світових каталогів музеїв. У 1940-му він увійшов до складу Академії наук України. |
Безмежні цінності
У Природознавчому музеї зберігаються одні з найбагатших у Європі збірок, деякі з яких мають до двох сотень років. Але через бюрократичну тяганину і байдужість чиновників зібрані колекції недоступні для львів’ян.
Нині всі експонати законсервовані та зберігаються в спеціальних шафах. Ще до закриття музею найпопулярнішою була зоологічна частина експозиції. Є в музеї і унікальні експонати мамонта і волохатого носорога. Як запевняють музейники, за період ремонтів жодний експонат не пропав, лише деякі зносилися.
Безконечний ремонт
Розкішний будинок музею на вул. Театральній вимагав ремонту ще за часів його засновника графа Дідушицького у ХІХ ст., однак будівлю закрили на ремонт лише у 1985 р. “Дерев’яні перекриття не витримували сучасних навантажень”, – розповів директор музею Юрій Чорнобай (на фото).
Уже тоді відбулася затримка із початком робіт: ремонт розпочали у 1989-му. За словами Юрія Чорнобая, реставційні роботи складні, відтак деякі львівські будівельні організації навіть не хотіли братися до роботи: “Будівельники пропонували все розібрати і вивезти на мотлох, залити новий фундамент і за два роки побудувати заново, але це не вписувалося в архітектурну політику збереження пам’яток”. Через шість років музейники на чолі з Юрієм Чорнобаєм знайшли підрядника.
– Роботи почалися у 1995-му, ми тоді знайшли підрядника – ДП “Львівський промбуд”. Якби були виділені всі кошти для виконання ремонтних робіт, то все мало б завершитися за три з половиною роки. Ми на таке навіть не сподівалися і прикинули, що це триватиме щонайменше 5-6 років. Але, зважаючи на тодішню політичну й економічну ситуацію в країні, музей стояв наполовину розвалений. А вже починаючи з 2000-го, ми щороку щось отримували, в середньому 25% від потрібного, плюс бюрократична тяганина, тому все так довго тягнеться, – розповідає директор музею.
Відтоді керівництво музею навіть достеменно не знає, скільки всього використали грошей на ремонт: змінювалися валюти від карбованців, купонів і до гривні, а також їх курси. “В перерахунку на сучасну гривню на ремонт Національна академія наук України приблизно витратила 8,5 млн грн”, – сказав Юрій Чорнобай.
|
ЦІКАВО У 1880 р. В. Дідушицький передав музей міському магістрату і забезпечив його довічне фінансове утримання у розмірі 12 тис. крон на рік за рахунок прибутків від створеної “Ординації Поторицької” – юридично оформленій неподільній спадщині. Через Першу світову війну гроші знецінилися і музей втратив фінансування. |
Меценатство по-українськи
Коли не вистачило 2 млн грн, науковці звернулися до міської влади. У ратуші погодилися виділити на ремонт гроші. “Проте, як виявилося згодом, це могла бути кримінальна справа, адже державні структури повинні фінансуватися з державного, а не міського бюджету”, – резюмує Юрій Чорнобай.
Меценати чи спонсори, за словами директора музею, не мають бажання вкладати гроші в те, чого не видно – тобто пісок, цемент, укріплення фундаменту тощо. Наразі ж 35 працівників музею тішать себе науково-паперовою роботою.
