Чи готові ви долучитися  до марафону зі збору коштів на реставрацію театру  ім. М. Заньковецької?

Як сказав кіномагнат Гаррі Кон, дайте публіці те, що вона хоче, і натовп повалить. А глядач хоче одного: ходити до театру, де не тільки талановиті актори, але й туди, де не падає штукатурка на голову, не провалюється підлога й не капає зі стелі. І це цілком зрозуміло. На жаль, наша влада не виявляє зацікавлення у розвитку театральної справи в Україні.
Та що там розвитку, виділяють мізерні кошти лише на те, аби ліквідувати аварійні ділянки.
Така ситуація не оминула й театр імені Марії Заньковецької. Заньківчани потерпають уже не перший рік. Скажімо, театр лише на 50% забезпечений необхідними площами для нормальної роботи. Наприклад, у кожній гримувальні замість чотирьох акторів, як це мало би бути згідно із санітарними нормами, сьогодні можуть перевдягатися сім, а то й вісім акторів. Генеральний директор театру Андрій Мацяк каже, що є ще багато інших нагальних потреб. Загалом львівська публіка завжди славилася своїм прагненням культури та високого мистецтва. Зрештою, якщо держава не в змозі допомогти театру, то, можливо, громада Львова
долучилася б до цієї справи. Адже театр
ім. М. Заньковецької – гордість нашого міста! 
Тож сьогодні “Пошта” запитує читачів, чи готові вони долучитися до марафону зі збору
коштів на реставрацію
театру імені Марії Заньковецької?

Богдан Гагалюк,
депутат Львівської обласної ради, фракція НРУ:
 – Зрозуміло, що стан об’єкта, реконструкція якого триває роками, але він все одно залишається у незадовільному стані, сьогодні плачевний. Тому треба вживати термінових заходів з порятунку будівлі. Надіятися на кошти з львівського бюджету даремно, бо це дуже незначні гроші. Державний бюджет лише годує обіцянками, і до театру з держскарбниці доходять копійки. Оскільки цей театр є такою ж перлиною Львова, як і оперний, то акція зі збору коштів дала б поштовх до завершення реставрації театру імені Марії Заньковецької. Народний рух України завжди буде підтримувати такі акції і максимально сприятиме їхній успішній реалізації.

Ірина Ваньо,
студентка:
 – Ні, не готова. Мені не завжди вистачає часу та коштів сходити на прем’єри і вистави, не кажучи вже про реставраційні марафони. Звісно, мистецтво потрібно підтримувати всіляко. Проте якщо ви завітаєте до муніципального театру, то побачите, що там ситуація куди гірша і ця будівля потребує першочергової допомоги. Театр Заньковецької має непогані касові збори, на відміну від інших. Чесно кажучи, я краще матеріально допоможу вуличним музикантам, аніж здаватиму на будівлю, опікуватися якою має львівська мерія. Можливо, надто жорстко, зате відверто. Театр, даруйте на слові, ще почекає, а кошти треба збирати на лікування хворих або ж допомогу безпритульним.

Борис Міцель,
шеф-кухар ресторану, член Міжнародної асоціації кухарів:
– Ні, я не готовий долучитися до марафону зі збору коштів на реставрацію театру
ім. Заньковецької. Ще малолітнім я був ув’язнений у німецький концтабір, тому вважаю за краще допомагати знедоленим людям. За театр нехай потурбується держава.

Інна Сагайдак,
студентка:
  Я б долучилася до такого марафону, проте великого бажання та надто благородних намірів жертвувати кошти на реставрацію театру не маю. Держава і  місто повинні дбати про такі значні культурні та архітектурні пам’ятки. Замість того, щоб виділяти кошти на якісь непотрібні речі, чиновники мали б знайти гроші на реставрацію театру.

Оксана Назаркевич,
економіст:
 – Так, але я не можу дозволити собі дати велику суму. Думаю, всі львів’яни будуть допомагати театру, але на що витрачає кошти влада? Чому наші чиновники гроші на дорогі автомобілі мають, а на реставрацію театру імені Марії Заньковецької – ні! Може, нарешті настав час подумати про розвиток культури в нашому місті.