Є у Львові унікальна фортифікаційна споруда, яка з XIX ст. залишилася майже незмінною. Комплекс цитаделі розташований на узгір’ї, яке складається з трьох невеликих гір: Шембека (Вроновських), Познанської (Пелчинської) і Жебрацької.
Цитадель була розташована на головних підступах до міста з південно-східного та південно-західного напрямків. Північна частина узгір’я досконало підходила для збройного контролю території середмістя, а також для контролю шляхів зі Львова в Комарно та  Стрий.
У XVII ст. розпочато фортифікацію цієї території, адже з розвитком крупнокаліберної артилерії північна частина узгір’я могла бути під загрозою. Уже у вересні 1635 р. королівський інженер-фортифікатор Ф. Геткантом  склав проект новітньої оборонної лінії.
У 1635 – 1640 рр. під керівництвом А. Прихильного та Я. Боні на західній частині Жебрацької гори було збудовано мурований шпиталь і костел Св. Лазаря. Він виконував важливу оборонну функцію.
Під час облоги Львова у 1672 р. військами султана Мухамеда IV під керівництвом Капудана Баші турки, захопивши гору Шембека, спорудили на ній комплекс потужних земляних укріплень, з яких досить вдало обстрілювали міську територію.
Під час “Весни народів” із Жебрацької гори австрійський гарнізон обстрілював охоплений збройним повстанням Львів. Після цього для забезпечення стабільності на захоплених територіях та для попере­дження можливої російської окупації австрійський уряд 24 жовтня 1848 р. створив спеціальну комісію для вибору місця під будівництво цитаделі. Досі залишається таємницею, хто був автором комплексу укріплень.
Цитадель складалася з двох великих круглих бастіонів, двох малих і центрального укріплення. Усе це було підсилене системою ровів із перекинутими через них дерев’яними мостами. Передбачалося, що у випадку народних заворушень на території укріплень цитаделі могли переховуватися австрійські урядовці, військовослужбовці та родини офіцерів. Тут було все необхідне для життя: криниця, город, стайні для коней.