Серед львівських політиків, а саме регіоналів, за Андрієм Мочарським (на фото)закріпився імідж незалежної, впевненої людини, яка спроможна висловити власну думку, не очікуючи похвали чи критики. Можливо, саме тому Андрій Мочарський – єдиний регіонал, який зумів вибороти перемогу на виборах за мажоритаркою у Львові.
Він звик долати труднощі самостійно, не впадати в розпач за будь-яких обставин, тому що змалку осягнув істину – людина власноруч обирає свій шлях, якщо стає вільною від рабської свідомості.
На думку депутата Львівської міськради Андрія Мочарського, Україна повинна обрати незалежний шлях розвитку і не розривати себе на частини – то до  Росії, то до Європи. А для цього потрібно працювати кожному громадянину заради зміцнення своєї держави.
Важливим
є результат!
– Від початку депутатської каденції Ви зайняли позицію дієвого політика фракції Партії регіонів. Зокрема, посідаєте перше місце за кількістю депутатських звернень, поза тим одночасно потрапили й до списку  прогульників.
– Причини моєї відсутності на сесіях міськради достатньо поважні. Відносно звернень, то не можу стояти осторонь від подій, які відбуваються у місті, і тим паче коли до мене безпосередньо звертаються люди. Так, на прийом до мене, як депутата, приходять від 20 до 40 людей. Усі прагнуть бути почутими. Відповідно, я, своєю чергою, намагаюся, аби їх звернення почула   місцева влада. Для мене важливими є результати.
– До речі, про результати. Ви були ініціатором передачі кінотеатру ім.
І. Миколайчука бібліотеці ім. В. Стефаника. І завдяки цьому костел єзуїтів, який був закритий для громади Львова від 1945 р.,
розпочинає свою діяльність за призначенням. Як Вам вдалося досягнути домовленостей із представниками ВО “Свобода”, адже міський голова був категорично проти передачі кінотеатру?
– Мова йшла про надзвичайно важливі речі. Є дві споруди: одна сакральна пам’ятка, яка тривалий час була під замком, інша споруда занедбана і потребує капітальної реставрації. Є книги, і є храм. Але книги мають бути в бібліотеці, а храм повинен виконувати свою місію. До мене особисто звернулося керівництво бібліотеки ім. Стефаника та головний військовий капелан Львівської архієпархії УГКЦ із проханням посприяти у вирішенні цього питання. Церква хоче повернути собі храм, а бібліотека – отримати приміщення для сховища унікальних видань. Я мав зустріч із владикою Ігорем Возьняком.
Для того, аби нарешті зрушити з місця питання, яке тягнеться роками, необхідно було прийняти Соломонове рішення. Під час   переговорів я дістав підтримку з боку представників УГКЦ, бібліотеки та більшості депутатів міськради. Загалом не так важливо, хто почав, важливо –  чого ми досягнули. Домовлятися можливо з усіма, якщо мова йде про інтереси громади міста.
– Ви активно вболіваєте також за керівників ЛКП, яких нещодавно звільнили через їхню участь у місцевих виборах-2010. Невже за всім стоїть помста поважних чиновників Львівської міськради?
– Парадокс у тому, що звільняють людей, які прагнуть працювати чесно. Звісно, буває й таке, що деякі ЛКП виконують свої функції абияк. Певен: приховувати такі факти не варто.
Проте не слід ділити світ тільки на чорний та білий кольори. Серед директорів ЛКП є порядні люди, які здатні принести користь громаді Львова. А наш поважний міський голова прикриває незаконні дії окремих чиновників. Я вже двічі звертався до Андрія Івановича, щоб створити тимчасову комісію за цією справою. Нехай громадськість знає, як призначають директорів та як працюють підприємства, а люди вже розставлять всі крапки над “і”. 
Політика – титанічна праця
–  Пане Андрію, Ваші сподівання перед тим, як обрати шлях політика, виправдали себе?
– Як не дивно, несподіванок для мене не виникало. Навпаки, все, що відбувається, я передбачав. Залишитися чесним перед собою та громадою, незважаючи на приналежність до регіоналів, враховуючи більшість симпатій галичан до “Свободи”. Керуватися здоровим глуздом, а не емоціями, навіть коли тебе відверто провокують. Бути готовим до зради друзів, не йти на компроміс із совістю, особливо під тиском партійного колективу. Названі життєві іспити мені доводиться складати періодично. Вони будуть і в майбутньому. Не визнавати цього, значить перебувати в ілюзії до себе, тобто автоматично і до світу.
Проте, незважаючи на стереотипи, хочу зазначити: політика – не брудна справа, навпаки – це титанічна праця. А ось люди, які її роблять, часто є брудними. Тому що з темними думками і руки творять зло. Якщо бути відвертим до кінця, то певен: політикові, який прагне працювати на благо людей, завжди допомагають. А перешкоди тільки загартовують нас. Тому я завжди вдячний своїм опонентам, адже саме вороги роблять нас сильнішими.
– Власне опоненти Вас цінують. Ось, скажімо, міський голова Львова на одному зі засідань відзначив, що пан Мочарський як ніхто гідно відстоює інтереси Партії регіонів у міськраді.
– Мені, звісно, приємно, що інші політичні сили визнають мою роботу. Для мене іншої позиції не існує. Люди, на жаль, схильні до зради і чомусь воліють це робити, втрачаючи гідність. Але чому тоді серед тварин не існує такого поняття, як зрада, коли є колектив як єдина спільнота.
Жодному вовкові, коли вовчу зграю заганяють мисливці в кут на смерть, не прийде в голову перейти на бік людини. Вовки мужньо гинуть на своєму  боці, а люди бігають туди-сюди, прикриваючи свої корисливі бажання  високими ідеями. Я регіонал і буду захищати ПР. Одночасно з цим пальму першості віддаю інтересам Львова та його мешканцям, оскільки народився на Львівщині та пишаюся цим.
– Як Ви оцінюєте роботу “свободівців” у міськ­раді? Адже їх більшість, і вагоме слово за ними.
– Мушу визнати – ВО “Свобода” згуртована та дисциплінована структура. У міській раді політичних вигуків вистачає, проте депутатський корпус усе ж вирішує господарські питання для громади. А ось в облраді суцільні політичні дебати, аж сумно на душі, коли починається ця “говорильня”. 
А щодо користі для людей, то громада має сама дійти висновку. ПР становить меншість, і важливі питання надзвичайно складно вирішувати. Проте можливо і неможливе досягти.
Хобі
як релаксація
– Ви захоплюєтеся ландшафтним дизайном. Для Вас це своєрідний відпочинок?
 – Людина створена так, що прагне задовольнити потреби і тіла, і душі. Для мне важливо, аби мій куточок землі був наповнений життям. Цього додають квіти, дерева, каміння, слова, колір. Сам процес створення краси на певній  ділянці – унікальний. Відчуваєш себе щасливою людиною, адже все випромінює енергію. А коли ти своїми руками здатний насичувати  землю і створювати маленький унікальний світ, то взамін отримуєш цілющу енергію, яка дає крила. Кажуть, що одна категорія людей проходить свій земний шлях важко, а  інша – ніби торкається стопами землі і легко долає всі перешкоди. Я волію йти легко по землі. І вам цього бажаю.
Розмовляв
Володимир Дорошенко