Цього тижня зі селищі Гніздичів, що на Жидачівщині, почали вивозити пестициди, які лежали тут близько тридцяти років. За час, поки хімікати в металевих діжках простоювали у приміщенні, вони встигли просочитися в ґрунт, забруднити місцеві криниці і стати причиною низки легеневих захворювань людей. Хімічні сполуки, про які мали забути ще в Радянському Союзі, стають темою до обговорювання знову і знову, і навіть фахівці, які протягом тижня завантажують отруту в мішки, не заспокоюють мешканців селища, адже шкоду, завдану здоров’ю, тут відчуватимуть ще довго.

 

Запах води

Щоранку, аби приготувати їсти чи випити чаю, пані Наталя, мешканка Гніздичева, бере відро і ходить за сто метрів до родичів. У неї у дворі є свій колодязь, але навіть після двох фільтрів вода тут тхне хімією і має сірий колір, пити її справді неможливо. Тому кілька останніх років сім’я взагалі не п’є з власної криниці.

 

– Навпроти нашого будинку за кілька десятків метрів стоїть склад пестицидів. Отрута просочується в ґрунт, потрапляє у воду, тож пити її неможливо. Ми навіть возили воду на експертизу, де підтвердили, що її пити не можна… –  розповіла «Пошті» пані Наталя.

 

Ранок у селі – це не тільки час іти по воду, а й момент, коли запах пестицидів найбільш різкий, позаяк підвищується вологість. Тому прокидатися зранку ніхто не любить. Учителька хімії місцевої школи Марія Василишин розповідає, що співчуває дітям, які щойно прийшли на уроки. Вони і без ранкового випробування смородом мають букет захворювань, який виник через пестицидну спадщину Радянського Союзу.   

 

– Серед школярів дуже високий відсоток легеневих захворювань. До складу всіх пестицидів входять речовини, які руйнують організм людини – хлориди, гексоли, гексобензоли. Багато людей помирають у молодому віці, – розповідає «Пошті» Марія Василишин.

 

Причиною нещасть мешканців є склад із отрутохімікатами, якому понад 30 років. Коли у 70-х роках ХХ століття в Україні заборонили використовувати низку пестицидів, їх законсервували у металеві бочки і забули. Останні десять років заіржавілі діжки почали нищитися і шкідливі речовини розтікалися складом і потрапляли в ґрунт.

 

Кількість хімікатів

 

Згідно з документами, на складі у Гніздичеві зберігається 71 тонна отрутохімікатів. Нині, коли їх почали вивозити,  фахівці зрозуміли, що їх насправді більше, точної кількості наразі не кажуть. Точно оцінити не можуть і згубний вплив на людей. За словами Мирослава Хом’яка, начальника держуправління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області, згідно з аналізами Державної екологічної інспекції області, є перевищення допустимих речовин у воді, повітрі та землі.

– Ми знаємо, що коли в селі скаржаться на головні болі, то слід щось робити. Скрізь, де є пестициди, є перевищення норм в аналізах води та ґрунту. Тут терміново потрібно утилізувати пестициди і провести рекультивацію території, – каже «Пошті» Мирослав Хом’як.

 

Кому належать пестициди?

 

Збирати непридатні до використання пестициди в Україні розпочали в 1970-х роках після заборони до використання кількох видів хімікатів. Накопичення відбувалося без належного контролю, неодноразово змінювалися власники складів пестицидів. Це призвело до виникнення великої кількості пестицидів, які не мали власника (!), втрати документації, руйнування складів... За час незалежності України до складу звозили пестициди як із Жидачівського, так і з навколишніх районів. Нині знайти кінці проблеми і з’ясувати, кому належить непотріб, фактично неможливо.

 

– Це питання зараз на часі. Всі розуміли, що в кожного небезпечного відходу має бути власник. У зв’язку з тим, що сільськогосподарські об’єкти, зокрема колгоспи, радгоспи, проходили неодноразові реорганізації і розпаювання. Внаслідок чого землю розподіляли, а відходи залишалися нічиїми, – розповідає «Пошті» Мирослав Хом’як. – Тому плануємо, що хімікати вивезуть, ми підрахуємо, скільки на це витратила держава і подамо регресний позов до власників щодо стягнення коштів, витрачених на утилізацію.

 

Поки власника шукають, Міністерство екології та природних ресурсів виділяють 9 мільйонів гривень, а з обласного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища – 2 мільйони гривень. Утилізуватиме відходи ізраїльська фірма «S.I Group Concern Ltd».  Щоправда, знайти будь-яку інформацію про цю фірму в інтернеті «Пошті» так і не вдалося. Як розповів нам Ігор Маслянчук, представник  компанії-підрядника  «Сібудсістемс», у селищі працює восьмеро людей.

 

– Щоранку вони приходять на склад і в костюмах та захисних масках відвантажують пестициди у мішки. Робота триває шість годин – більше часу тут проводити заборонено нормами, – розповідає Ігор Маслянчук.

 

Навіть коли перебуваєш на складі у масці, за кілька хвилин від їдкого запаху починає паморочитися в голові. Після десяти хвилин у такому приміщенні запах в’їдається в одяг  на кілька днів… Після того, як небезпечні відходи запакують у мішки, їх відвезуть до Польщі і спалять. В Україні немає придатних для цього заводів, у Європі цим займаються Польща, Німеччина, Франція та Швейцарія. Фахівці обіцяють, що за два тижні зі селища вивезуть усі хімікати. Та навіть після того, як у справі із радянськими пестицидами поставлять крапку, ніхто не скаже, скільки часу мине, поки в селищі питимуть воду, яка не буде тхнути хімікатами, і яку ціну вони насправді заплатили за життя біля понівеченого складу.