Учора урочисто освятили пам’ятник слузі Божому Андрею та блаженному Климентію Шептицьким в їх родинному селі Прилбичі, що на Яворівщині. Цю подію приурочили до 146-ї річниці з дня народження митрополита Андрея Шептицького. Освячення пам’ятника відбулося після Архі­єрейської божественної літургії, яку в співслужінні з численним духовенством УГКЦ звершив архієпископ Львівський Ігор (Возьняк).
Пам’ятник зроблено у вигляді піраміди, попереду якої сидять брати Шептицькі: митрополит Андрей в архієрейських ризах з пастирським жезлом у руці та блаженний Климентій у монашому одязі, який у руці тримає хрест. Як розповів скульптор Василь Гоголь, спочатку планувалося увіковічити в камені лише митрополита Андрея, але згодом постала ідея зробити постаті обох братів славного роду Шептицьких. За словами скульптора, нелегко було знайти вирішення цієї композиції, адже вона мала б бути співзвучною з модерновою спорудою храму Пресвятої Богородиці, з якою вони разом мали б творили єдине композиційне ціле.
Пам’ятник заввишки майже чотири метри займає площу близько 16 квадратних метрів. Він зроблений із натурального каменю – вапняку – і важить понад 40 тонн. Вартість спорудження пам’ятника становить близько півмільйона гривень. Меценатом реалізації цього проекту став народний депутат України Петро Писарчук.
Як неодноразово зазначали промовці, пам’ятник є вшануванням  того вкладу, який зробила родина Шептицьких. Заслуги одного з них, Климентія, вже визнала Церква, а заслуги слуги Божого Андрея ще чекають свого визнання і, як зазначив пресі владика Ігор, фактично всі гострі питання у справі беатифікації вже зняті, і найближчим часом можна сподіватися її логічного завершення.
У своєму слові владика Ігор наголосив на величезному значенні тієї спадщини, яку залишив нам митрополит Андрей. Уже видано три томи його творів, а четвертий готується до друку: “І перед нами стоїть завдання намагатися осягнути той духовний скарб, який він нам залишив. Духовний велетень, апостол нашого народу, митрополит, мудрий та невтомний провідник своєї Церкви, милосердний самарянин, терплячий Йов, благородний Мойсей, слухняний Богу Авраам. Велетенський скарб заховано у постаті цього задивленого на Бога чоловіка. І він був таким не тільки для нашого народу. Митрополит вірно служив Церкві, був готовий віддати своє життя з любов’ю до Бога, залишаючись вірним Його слугою”, – зазначив владика Ігор.
Справді, ми часто згадуємо сьогодні митрополита Андрея, адже саме він високо підняв статус Греко-католицької церкви, поставив її в обороні вірних та всіляко намагався допомогти їм, як у духовному, так і в щоденному матеріальному і соціальному житті.
Він вважав, що когось може здивувати його втручання у нецерковні справи: “Чи я лікар, чи я прокурор, чи я політик, щоб питати про здоров’я свого ближнього? Ні я – не лікар, не прокурор і не політик, я – отець, а вітцеві нічого не є чуже”. У цей простий спосіб він дав зрозуміти, що дивиться на відносини суспільства і Церкви, як на дуже широкі і дуже багатогранні.
Коли 35-річний Роман Марія Александр граф на Шептицях Шептицький, більше відомий під своїм чернечим ім’ям Андрей, 1900 року став на чолі Греко-католицької церкви, багато сучасників не зрозуміли Божого промислу та вважали, що прийшов поляк, щоб знищити Українську греко-католицьку церкву, адже давній рід Шептицьких був полонізований та латинізований, а мати митрополита походила із славного польського роду Фредрів. Багато ж поляків все його служіння та й після його смерті не могли йому пробачити переходу на українство. Митрополит же всім своїм життям доводив, що всіх, незалежно від походження та віросповідання, любить Христовою любов’ю, а служить там, де є найбільша потреба. 
За 44 роки митрополичого служіння Андрея Шептицького на Галичині змінилася не одна окупаційна влада, а він, виходець із франкомовної чесько-польсько-української родини, не відступався від свого наміру створити в краї християнську державу в державі. Для цього він використовував не лише свій сан, богословські знання та меценатство, а й неабиякий підприємницький хист. Львівська архієпархія під його проводом була чи не найпотужнішою бізнесовою структурою того часу в Галичині, а митрополит, говорячи сучасною мовою, є прикладом успішного, соціально-відповідального менеджера. У володінні архієпархії були величезні лісові угіддя, нафтові промисли, банки та багато іншого як в Галичині, так і за кордоном, зокрема навіть золотоносні копальні на Суматрі (!). Він трактував свою фінансову активність, як джерело для отримання прибутків, які можуть використовуватися для благочинних цілей, для потреб Церкви і громади.
Митрополит Андрей чи не в кожній суспільній галузі доклався до її розвитку, мав величезний вплив на духовність свого народу. З особливою ревністю дбав про народну освіту. Матеріально допомагав багатьом середнім школам, “Просвіті”, “Рідній школі”. За власні кошти придбав будинок для дівочої гімназії, а в соборі св. Юра організував народну школу ім. Грінченка для бідних дітей. Віддав свої землі для садівничої школи в Липованні, а для хліборобської – у Коршові. Підтримував дитячу патріотичну організацію Пласт, подарувавши їй для літніх таборів свій маєток в Підлютому. 1903 року заснував народну лічницю, в якій могли безкоштовно лікуватися бідні люди, а сестрами-жалібницями працювали монахині.
Його коштом багато наших обдарованих, але небагатих дітей студіювали за кордоном право, медицину, мистецтво. Він – фундатор Національного музею у Львові. А коли йому закидали, що він не будує храмів, то митрополит відповідав, що перше треба збудувати націю, яка і збудує ці храми.
Учора владика Ігор додав:“Сьогодні нам ще треба багато для того, щоб ми були свідомою українською нацією. Адже ми можемо спостерігати за рухом нашого уряду і нашого народу. На мою думку, церкви, які ми будуємо, і цей памятник також є тим виховним моментом для наших вірних, котрі свідомі свого українства, свідомі своєї віри. І я переконаний, що це сприятиме розбудові нації”.