Знайомий автомайстер якось розповів про одного відомого у Львові бізнесмена, який, попри великі статки, ніколи не віддає машину в ремонт, а все лагодить самостійно, за винятком хіба дуже складних випадків. “Розумієш, він отримує від цього задоволення, все-таки його дитинство і юність не були такими забезпеченими, як зараз, і  чоловікові це просто цікаво”, – розказав майстер, який щодня  ремонтує дорогі автівки на одній із престижних станцій техобслуговування Львова.
“Пошта” вирішила поцікавитися у відомих львів’ян-водіїв, чи вміють вони лагодити свої машини, як за ними доглядають і яким авто віддають перевагу?

Ліля Кіш: “Спочатку думала, що водіння –
це щось страшне”
Рожевий барбі-мобіль львівської співачки Лілі Кіш з групи “Вушка” – одна з найвідоміших і найупізнаваніших машин у Львові. Таке авто яскраво-рожевого кольору в нашому місті одне, відтак Лілю легко побачити в потоці автівок. Свій “Nissan Micra” співачка купила торік.
– На машину я збирала гроші сама, трошки допомогли батьки. Цей автомобіль купила на свій день народження. Рожевий колір для мене був принциповий: мені він подобається, і загалом – образ смішної білявки в рожевому. Спочатку машина була сріблясто-синьою, тож я відразу відвезла її на станцію, щоб перефарбували. Навіть не сідала за кермо до того часу, поки машина не стала такою, як я хотіла.  
Я закінчувала автомобільні курси. Спочатку думала, що водіння – це щось страшне, і не вірила, що виїду на дорогу. Але якщо знаєш правила руху і те, як працює машина, то боятися нічого.
Мене вже вчили міняти колеса, але в мене немає для цього інструментів, тому знаю лише теорію. Але моя машина поки що, якщо чесно, не ламалася. Проте я можу почути несправність: якщо щось стукає – уже знаю, що це може бути. Перед кожною далекою поїздкою – у Київ чи Шацьк  – відвідую станцію техобслуговування.
Якщо не брати до уваги автосервіс, то щодня на авто витрачаю 100-150 грн. Машиною їжджу кожного дня. Особливо люблю кататися нічним містом з друзями, бо тоді немає корків, які я ненавиджу.
У мене в машині багато подушок, яких надарували мені друзі. Тепер ще хочу обшити салон шкірою рожево-салатового кольору. Кермо ще раніше мені обшив рожевою шкірою стиліст Сергій Пастух, магнітофон обклеїли каменями Сваровскі. Нещодавно купила собі як аксесуар спеціальну люстру в машину. Наступною моєю машиною буде “Бентлі”. Я вже їздила в Київ на неї дивитися. Може, мій чоловік мені її подарує?

 

Андрій Котельник:
“Я взагалі
не вмію ремонтувати машини”
Якщо яскраву машину Лілі Кіш можна впізнати здалеку, то львівський боксер Андрій Котельник їздить традиційним чорним “Mercedes-Benz”. За свій 17-річний стаж боксер змінив не одне авто і, на щастя, жодного разу не потрапляв у аварії: за кермом Андрій з дитинства: 
– Я сам навчився їздити, коли мені було 15 років. У батьків не брав машину, на авто я сам заробляв гроші. Моїм першим авто була “Таврія Нова”. Відтоді змінив вже 12 різних автівок.
Визнаю лише одну машину – “Meрседес”, щоправда, в мене були і “Мазда”, і “Сузукі”, і “Лексус”, і БМВ. Мені подобаються машини чорні, срібні і кольору мокрого асфальту. Останнім часом почали подобатися білі машини. Наступна, яку я хотів би придбати, – білий “Meрседес” класу С. Якими машинами не їздив би ніколи? Ну, не можна зарікатися. Але я б не їздив ніколи нашими, вітчизняними, машинами, в них мені не дуже комфортно.
На станції техобслуговування заїжджаю десь 4-5 разів на місяць. А сам ремонтувати машини не вмію взагалі. Все, що можу, – відкрити капот, подивитися туди і закрити його. Таких випадків, щоб у дорозі ламався, – не було. Траплялося хіба, що на автобані закінчувалося пальне, бо не встиг заправитися.

Оксана Родак: “Одного разу я перекинулася”
Львів’янка Оксана Родак, у минулому топ-модель, а зараз засновниця модельної агенції та глянцевого журналу, цього тижня стала власницею нового “Land Rover Freelander 2”. Наша розмова з Оксаною відбулася за кілька годин після успішної купівлі. Скільки відома модель витратила грошей на нову машину, розповідати не захотіла:
– Свою попередню машину я трошки попсувала: каблуками продірявила доріжки і килимки в машині, а косметика та аксесуари попсували салон. Я не люблю ремонтувати машини, а відразу продаю їх, коли вони мені перестають подобатися. Раніше в мене був “Mercedes C 200”, який продала тільки тому, що там постійно світилася лампочка рівня масла і цю проблему ніхто не міг вирішити.
З 18 років у мене було вже дев’ять машин. У день на авто я витрачаю мінімум 100 грн – це тільки на пальне. Якщо є поїздки за місто, то більше. 
Змінювати шини, масло їжджу на автосервіс до друзів та на компанії, з якими співпрацюю. Будь-де свої машини не обслуговую. Якщо їду і щось сталося, то дивлюся, в чому проблема. Я відчуваю машину, основні поломки можу розрізнити сама. Якщо щось складне, то телефоную до друзів, і вони підказують, що робити. Я розуміюся в машинах поверхнево, що в них всередині мене не цікавить, для цього є фахівці.
З ДАІ в мене стосунки нормальні: я зупиняюся, усміхаюся і їду далі. Звичайно, доводилося платити штрафи за порушення. Було і таке, що сильно сперечалися: одного разу я забула в іншій сумочці документи на автомобіль і пояснювала, що мені за кілька хвилин їх підвезуть. Даішники мало не забрали авто на штрафмайданчик, але вдалося їх переконати не робити цього. 
Було кілька легких аварій. Півтора року тому взимку я з’їхала зі слизької дороги і перекинулася. Ще кілька разів у мене хтось врізався – то у багажник, то в бік – і в основному це чомусь завжди були дівчата. Але навіть після цього страху перед водінням у мене немає. Я не розгублююся на дорозі навіть в екстрених ситуаціях. Хотіла б навіть взяти участь в якихось перегонах.
Училася їздити у Львові на курсах. Здала на документи з другого разу, права не купувала. Їздила взимку з водієм на старому “Форді” ямами, горбами і ожеледицею. Тоді ще й були страшні корки. Напевно, саме завдяки такій школі я зараз добре їжджу.