“Пошта” з’ясовувала, як на дорогах Львова їздиться власникам двоколісних транспортних засобів – велосипедистам, скутеристам та мотоциклістам

Бензин дорожчає, автівок стає все більше, корки стають все довшими, а часу на добирання з точки А в точку Б все менше. Двоколісні транспортні засоби у містах були і будуть альтернативою машинам. Звичайно, це не такий вже комфортний та безпечний транспорт, однак у спекотні дні, дивлячись на велосипедиста через вікно “розпеченої” маршрутки, починаєш йому по-доброму заздрити.

Найближчим часом Львів таки не стане пристосованим для велоїзди: у місті відремонтували майже всі основні вулиці, де можна було б зробити велодоріжки. Для теперішнього покоління львів’ян велосипедний Львів – втрачений шанс. Трохи більше пощастило мотоциклістам та скутеристам –  вони мають змогу їздити відремонтованими дорогами, а розбиті шляхи завжди можна оминути.

“Пошта” з’ясовувала, як на дорогах нашого міста їздиться власникам двоколісних транспортних засобів: велосипедистам, скутеристам та мотоциклістам.

“У дзеркалі автомобіля я відбиваюся дуже маленькою цяточкою”

Михайло Крикавський, 26-річний львівський мотоцикліст. Кожен його ранок розпочинається із відвідин гаража, у якому стоїть мотоцикл. З його допомогою він щодня добирається на роботу, залишає транспортний засіб на території, яка охороняється. “Так набагато зручніше: маршруткою з дому їхати 40 хв., а мотоциклом 7-10 хв. Тим паче влітку спека в транспорті”, – каже Михайло.

Мотоцикліст дбає про власну безпеку: має дві спеціальні шкіряні куртки, чотири шоломи, захист грудної клітки, ліктів, плечей та хребта. Щодня на шляху до роботи Михайло Крикавський долає ті ж вулиці, що й інші шофери. Іноді мотоциклісту на дорогах міста буває несолодко, іноді – весело.

“Є недобросовісні водії, особливо таксисти – стоїть у корку, бачить, що я їду, тож візьме перегородить дорогу, мовляв: я стою і ти постоїш. Також, буває, водій може розвертати автомобіль через двійну суцільну розмітку перед самим мотоциклом. Але загалом водії ставляться з розумінням.

Найгірше, що на дорозі в дзеркалі авто я відбиваюся дуже маленькою цяточкою, і водії дуже часто мене не помічають. Тому, наприклад, при обгоні  завжди роблю запас відстані. Автомобілісти звикли: є дзеркало, а там велика пляма іншої машини.

Буває, водії скаржаться, що ми, мотоциклісти, звідкись виринаємо з потоку машин. Але насправді, якщо маєш дзеркала, то повинен ними користуватися. Якщо ти в них не дивишся, то навіщо вони тобі взагалі?!

У мене був випадок, коли я їхав на Топольну ввечері до колеги, який також має мотоцикл. Дощило, і мені назустріч їхала машина, яка без будь-яких сигналів  повороту почала повертати. Почав різко гальмувати, відразу заблокувало  колеса і почало нести, “заглох”, добре що не впав. Там поряд піцерія, люди повибігали подивитися на все це. Я підійшов до машини, а там вже нікого немає. Спочатку хотілося щось зробити автомобілю, але… Водій міг хоча б зупинитися і попросити вибачення. 

На дорозі намагаюся не порушувати правил, а проїхати так, щоб нікому не заважати і не поспішати, бо у заторах всяке буває. Може двері хтось відчинити, попіл від сигарети збити на тебе, діти перед машинами перебігають, собаки часто за мною гавкають.

Я створюю такі ж перешкоди і небезпеки, як й інші. Я також учасник вуличного руху, і тому потрібно впевнено себе почувати. Бо, якщо будеш невпевненим, то тебе просто не будуть поважати. Але і до інших потрібно ставитися ввічливо: десь когось пропустити, комусь віддячити сигналом аварійок, жестами.

Торік інспектори ДАІ мене двічі зупиняли. Мотоциклістів у Львові мало, і, думаю, що вони вже знають кожного. Бо куртки, шоломи, рукавиці – в кожного різні.

Отож, одного разу зупинили, де тюрма “тридцятка”. Їду, дивлюся даішник стоїть, зупиняє. Зупинився, назвався, шолом не знімав. І тут: “А скільки “кубиків”? А скільки їде?” Відповідаю: “60 по місту і 120 на магістралі”. – “А дай покататися!” Кажу: “Не дам. Це – мій транспортний засіб, і я нікому його не даю”. – “Добре, я тебе ще згадаю!” Але то було жартома, хвилини 3-4. Виявилося, у нього теж є мотоцикл і він зупинив так просто, поговорити, де їжджу, кого знаю…

Мене від мотоцикла друзі дуже довго відмовляли, мовляв, це велика небезпека, скільки мотоциклістів розбивається… А коли купив, то відразу: “Покатай”. Часто на роботу зі мною хтось їде із співробітників. І керівника свого возив, і багато колег просто катаю після роботи. Охочих достатньо”.

“На дорозі ми також далеко не святі”

Скутерист Остап Рибко за останні шість років змінив п’ять моторолерів. Скутером 22-річний хлопець у хорошу погоду їздить щодня на роботу через ціле місто. Активний учасник львівського скутер-клубу і досвідчений водій – на вулиці міста виїжджає лише в спецодязі, зі шоломом. На корки хлопець не нарікає: для скутера це не проблема, однак, маневруючи поміж автівками, радить шоферам звертати більше уваги на двоколісних учасників руху. 

Минулого літа він став один із перших на Львівщині власником номерних знаків для скутера. Їх рік тому хлопець виготовив за два дні, заплативши за них у МРЕВ триста гривень.

“Коли водії бачили номер на моєму скутері, то відчувалася якась повага з їхнього боку. Відтоді почав залишати скутер не прив’язуючи, коли потрібно було відійти, але ненадовго: чув про випадки, коли крали скутери навіть з номерними знаками.

Я також деколи їжджу машиною, тому, їдучи скутером, часто можу передбачити поведінку водія у певних ситуаціях. Хотілося б, щоб водії уважніше дивилися у свої дзеркала: часто “підрізають”.

Ми також не святі на дорогах. Більшість скутеристів не дотримуються правил дорожнього руху. Думаю, що вони їх знають, але просто не зважають на те, що скутер на вулиці такий же учасник руху, як і авто..

Тепер почав значно розважливіше їздити. Колись, як тільки-но купив перший моторолер, то ганяв містом “по-чорному”. Тепер більше розуму додалося. Якось мій знайомий потрапив в аварію у Винниках, на серпантині. Водій машини виїхав на зустрічну смугу, а на скутері з’їхати вже не було куди. Скутерист отримав відкриту черепно-мозкову травму…

У мене також якось в’їхали. Це було спірне питання: був корок, а я об’їжджав із правого боку, від бордюру. Тоді скутер ще прирівнювали до велосипеда: треба було їхати метр від тротуару. Але ж обгін з правого боку... Автобус пропускав машину у двір, і мене в бік “зарядили”. Трохи пластмасу поламали.. Але ми мирно розійшлися.

Зараз маю два скутери. Жартую: на одному їжджу за запчастинами для іншого. Найближчим часом хочу пересісти на мотоцикл, вже настав час”. 

“Шолом урятував мені життя”

Велосипедний стаж Тараса Андрушківа – чотири роки. Був період, коли на ровері за день Тарас проїжджав по 20 км вулицями Львова: з дому на роботу та назад. У липні минулого року через сумний збіг обставин він став одним з найвідоміших велосипедистів міста: Тараса “підрізав” водій авто, внаслідок чого хлопець місяць пролежав у лікарні. Тоді про цей випадок розповідали місцеві телеканали, а свідків інциденту шукали по інтернету. Історія Тараса Андрушківа є прикрим прикладом не лише фізичної, а й юридичної незахищеності велосипедистів на вулиці.

“Я їхав ровером по Стрийській. На зупинці були припарковані машини, і я не сподівався, що одна з них буде виїжджати. Коли набрав швидкість, авто із “кишеньки” виїхало на мене. Удару як такого не було, я зачепився шоломом за авто і впав на обличчя. Мене забрала “швидка”, а ровер – міліція. Місяць пролежав у лікарні: струс мозку, вибиті зуби, ніс зламаний…

Написав заяву в міліцію. Ніхто жодної компенсації не виплатив. Поки лежав у лікарні, справу прикрили. Прийшов один медексперт, зафіксував важкі травми, а через тиждень прийшов інший, сказав, що травм немає... Мабуть, слідчому заплатили. Крім того, мій велосипед мав бути речовим доказом, але таким не виявився, натомість опинився на штрафмайданчику. Щоб його забрати, я пройшов усю бюрократичну тяганину: отримав документи, заплатив гроші, а потім сказали, що на штрафмайданчику мого велосипеда немає. Підняли документи – як виявилося, через місяць після аварії ровер забрали разом з машиною, і він у того, хто мене збив. Тепер я буду подавати в суд, у прокуратуру.

Після цієї аварії страху немає. Це не перше моє падіння. Мене і раніше збивали. Наприклад, на розі Винниченка – Личаківської водій припаркованої машини відчинив двері авто, і я в них в’їхав… Він навіть не дивився у дзеркало! Але, крім таких випадків, таки більше водіїв почали зважати на велосипедистів, і навіть перехожі стають обережнішими: розуміють, що ровером теж можна зробити наїзд. 

На жаль, у місті немає жодної велодоріжки. Скільки робили проектів реконструкції доріг, а ніхто не виділив ні метра на облаштування окремої смуги, хоча б на якомусь активному проміжку дороги. В центрі ровер нема де припаркувати: є кілька місць біля університету, біля деяких магазинів і на пл. Ринок. Це проблема.

Інспектори ДАІ мене ніколи не зупиняли, навіть не чув про такі випадки, але я за те, щоб штрафували велосипедистів, коли вони порушують. Бо ми, роверисти, – активні дорожнього учасники руху. Цього року стало дуже багато велосипедистів у місті, половина з них уперше на ровері, без досвіду, без касок – це жах. Мене рік тому врятувала каска, яку треба завжди мати, незалежно чи їдеш ти лісом, чи вулицею”.