Останки українського  книгодрукаря Івана Федоровича нарешті можуть знайти спокій

У львівському Музеї мистецтва давньої української книги є свій привид. Він не лякає відвідувачів і не псує книги щовечора. Але два місяці в році, в листопаді та грудні, працівники чують, що хтось у запасниках кашляє і човгає...

Історія одного привида

– Спочатку я в це не вірила. До свого першого листопада в музеї, – каже “Пошті” Лариса Спаська, завідувач Музею мистецтва давньої української книги у Львові. – А потім стала боятися лишатися на самоті в музеї. З кімнат фондів долинав неймовірний гуркіт, схожий на ламання полиць. Натомість, коли двері відчиняли, то книжки собі мирно стояти. Звідки шум? Досі ніхто не береться сказати. І знаєте, якось був випадок, коли требник, повільно зсовуючись, гупнув під ноги працівникам музею, розгорнувшись на розділі “Чин погребения”…

У музеї вірять, що це не просто привид, а привид друкаря Івана Федоровича (Федорова), який таким чином просить про належне поховання. Адже його останки ось понад 30 років є фактично музейним експонатом.

Кістки, які, ймовірно, належать відомому львівському друкарю зберігаються у дерев’яній коробці у фондах Львівського музею мистецтва давньої книги. Цього року на Львівщині святкуватимуть 500-річчя з дня народження творця книг. У музеї сподіваються, що ця дата спонукатиме посадовців нарешті віддати кістки друкаря землі.

Десятиліття сумнівів

Наразі, плануючи масштабні святкування, як це не парадоксально, посадовці про останки книгодрукаря у відповідній програмі не написали ні слова. Щоправда, як запевнив “Пошту” Петро Колодій, заступник голови Львівської обласної ради та співголова організаційного комітету, на останньому засіданні про проблему таки згадали.

– Зараз Львівська обласна державна адміністрація готує лист до Інституту археології НАН України з проханням зайнятись ідентифікацією останків, які зберігаються в музеї книги. Якщо експертиза підтвердить, що це кістки Івана Федоровича, плануємо зробити перепоховання. Ми шукатимемо відповідні кошти в обласному бюджеті, – розповів “Пошті” Петро Колодій.

Історія з похованням ймовірних останків друкаря тягнеться вже понад 30 років. Сьогодні основна проблема в ідентифікації останків.

– Іван Федорович останні роки свого життя провів в Онуфріївському монастирі, де і був похований (5 грудня 1583 року – “Пошта”), – розповів “Пошті” Іван Сварник, історик та голова археографічної комісії НТШ. – Є відомості про те, що останній рік свого життя він тяжко хворів і перебував у шпиталі монастиря. Він не мав навіть коштів на харчування… Знаємо, що його похоронили на території дворика монастиря, де розмістили і плиту, на якій, за заповітом Федоровича, написали “Друкар книг перед тим не виданих (бачених – “Пошта”)”. У монастирі деякий час працювала і друкарня Федоровича. Згодом, в австрійський період, там прокладали залізницю і при цьому перенесли тамтешній цвинтар. Плиту перенесли на подвір’я монастиря, а останки перезахоронили десь на території монастиря. На жаль, за певний час відомості про точне місце перезахоронення загубились. У 1970-х роках в Онуфріївському монастирі створили музей старовинної української книги. Оскільки музей підпорядковувався Львівській картинній галереї, питанням пошуку останків зайнявся директор галереї Борис Возницький. Фахівці звернулись до архівних документів і знайшли старий план Онуфріївського монастиря, на якому в одному місці був поставлений хрестик і написано “Іван Федорович”. За цим планом Борис Возницький знайшов замуровану в стіні крипту. Ці кістки зараз і зберігаються у музеї книги.

Чотири скелети замість одного

Клопоту вченим додає те, що, за попередніми дослідженнями, у музеї зберігаються останки не однієї, а чотирьох осіб. У 2005 році українські та російські фахівці провели спільне попереднє антропологічне дослідження скелетних останків із Онуфріївського монастиря. Загалом фахівці досліджували два комплекси кісток: “Склеп” і “Ніша”. У першому комплексі вони не знайшли останків, які б можна було ідентифікувати як поховання Івана Федоровича. Натомість у комплексі “Ніша” виявлено останки чотирьох людей, серед яких скелет чоловіка, якому понад 65 років. Саме ці останки, ймовірно, є кістками легендарного друкаря.

За словами Олександри Козак, кандидата історичних наук та старшого співробітника відділу біоар­хеології Інституту археології НАН України, яка досліджувала останки у 2005 році, отриманих даних замало, аби стверджувати, що виявлений скелет належить Іванові Федоровичу.

– Для точнішої ідентифікації треба було би провести вуглеводний аналіз, аналіз ДНК, ліпідний аналіз тощо, – розповіла “Пошті” Олександра Козак. – Абсолютно достеменно сказати, що це Федорович, можна буде після ДНК-аналізу, якщо порівняти знайдені останки з ДНК нащадків друкаря. На це треба щонайменше рік. Мені складно зараз сказати, скільки на це треба би було грошей. Ймовірно, йдеться про кілька тисяч доларів, а то й більше. Два роки тому ми планували продовжити дослідження, однак на це так і не виділили грошей.

Водночас, за  її словами, українським ученим, очевидно, доведеться звернутись по допомогу до іноземних колег, оскільки українські науковці фактично не мають досвіду роботи з ідентифікацією таких останків. Досі єдині ідентифіковані останки історичної особи належать Ярославові Мудрому, однак усі аналізи проводили здебільшого вчені зі Санкт-Петербурга.

За словами Лариси Спа­ської, музей за десять років устиг звернутися в усі можливі інстанції, аби поставити крапку в історії з кістками: в інститути археології, університети і навіть у Верховну Раду. У парламенті 2008-го навіть створили спеціальну комісію, але далі обіцянок справа не просунулася.

Місце для поховання

Де вдасться перепоховати друкаря, наразі не відомо. Адже в Онуфріївському монастирі останки Федоровича відмовляються перезахоронювати, оскільки там уже немає цвинтаря, а на території церкви прийнято хоронити лише святих. Де саме знайде останній спокій легендарний друкар, думатимуть уже після підтвердження того, що в музеї зберігаються саме його останки.

Довідка

Іван Федорович  (народився у 1510 році (приблизно) – помер 5 (15) грудня 1583 р.) – діяч східнослов’янської культури, перший відомий на ім’я друкар, а також гравер, інженер, ливарник. Засновник книговидання у Львові та Острозі. Видавець першої слов’янської Біблії.

1532 – за деякими версіями, одержав ступінь бакалавра Яґеллонського університету.

У 1550-ті рр. – диякон церкви Миколи Гостунського в московському Кремлі. З квітня 1563 р. до березня 1564 р. разом із Петром Мстиславцем працював над підготовкою тексту, литтям шрифту і виготовленням гравюр для видання “Апостола”.

1572 р. – переїхав до Львова. Тут у 1573 – 1574 рр. у монастирі св. Онуфрія він “друковане занедбане обновил” (як сповіщає напис на його могилі у Львові).

1575 р. – перейшов на службу до воєводи Київського, князя Острозького як управитель Дерманського монастиря.

1578 р. – перебрався в Острог, де заснував друкарню (спочатку друкує новий “Буквар” з рівнобіжними греко-слов’янськими текстами).

1580 р. – видав Новий завіт і Псалтир, також окремо покажчик до нього.

1580 – 1581 рр. – видав першу повну слов’янську Біблію за одним із списків Геннадієвої Біблії (т. зв. “Острозька Біблія”) з власною післямовою. Вийшли два наклади, у кожному — своя редакція тексту післямови видавця.

1583 р. – помер, похований у монастирі св. Онуфрія у Львові.

До теми:

До 1975 року Онуфріївська церква була закрита, а сам монастир розділили на 36 квартир. Музей вирішили відкрити саме тут, бо це єдине місце, що залишилося, окрім Острозького замку, яке пов’язане з Федоровичем.

За словами Лариси Спаської, музей тут пропрацював 12 років і за цей час фонди вдалося розширити від 500 до майже 10 тисяч одиниць. Серед них кириличні та латинські стародруки, львівські видання іноземною мовою, книжкова графіка та друкарська техніка, поштівки та україніка ХІХ – ХХ століття. Гордістю музею є стародруки часів Івана Федоровича та навіть до нього… З шедеврів Федоровича тут зберігають “Львівський Апостол”, “Острозьку Біблію” та “Новий завіт”.

У 1990 році музей був змушений переїхати, але оскільки вдалого місця не було, то фонди вирішили зберігати в одному із приміщень Львівської галереї мистецтв.

У 1997 році музей книги знову ожив, тепер на вулиці Коперника. Родзинкою цієї виставки є верстат початку ХVІІ – єдиний, що зберігся в Україні. Схожі раритети є, зокрема, у Німеччині, вони мають чотири верстати, які належали Гутенбергу.

Стародруки Федоровича дозволяють використовувати науковцям під час своїх досліджень. За словами пані Лариси, як мінімум двічі на рік книжку гортають сторінку за сторінкою, таким чином їй продовжують життя. Без цього вона псується. Інколи працівники музею навіть розгортають книжку і обертають її до сонця, сонячні ванни теж добре впливають на стару книжку.