Львів’янам нагально потрібен російський театр. Відповідне звернення підписали понад 20 діячів культури та представників нацменшин міста. Щоправда, як вдалося з’ясувати “Пошті”, не всі підписи справжні

Нагадаємо, за радянських часів функцію обов’язкової російськомовної трупи в місті виконував драматичний театр Прикарпатського військового округу. Після здобуття незалежності його передали Західному оперативному командуванню, а з 2008 року на його базі створили Муніципальний театр. “На жаль”, вважають автори листа, серед них: голова ради директорів театрів Львівщини, генеральний директор Національного академічного театру опери та балету ім. С.Крушельницької Тадей Едер, член-кореспондент Академії мистецтв України, відомий львівський драматичний актор та режисер Федір Стригун, голова Львівської організації Партії регіонів Петро Писарчук.

“Питання це неоднозначне, – коментує “Пошті” звернення Тадей Едер. – Театр ПрикВО колись вирізнявся плеядою видатних митців, мав свої давні багаті художні традиції, які дуже шкода втрачати. Краще їх повернути і скерувати у відповідне русло. Якщо в регіоні є певна кількість людей, які розмовляють російською мовою, то чому б їх не забезпечити своїм театром. Адже в нас функціонує польський театр, нехай і недержавний. А коли подивитися на приміщення сучасного Муніципального – то скільки там того театру … Нехай би працював і такий, що ставить вистави як російською, так і українською мовами. В кожній країні діаспора має право на існування і культурний розвиток. Звісно ж, якщо цей театр впроваджуватиме якусь недержавну політику, я першим виступатиму за те, щоб його закрити і розігнати”.

Трохи інакше інтерпретує свою позицію в розмові з “Поштою” Федір Стригун: “Коли мене запитують, чи я проти російського театру у Львові, то відповідаю – ні, не проти. Я ніколи нічого нікому не забороняв. Якщо російськомовна громада міста потребує свого театру, то я готовий її в цьому лише підтримати. Але вважаю, що відродити давні славетні традиції театру ПрикВО вже неможливо. Не бачу, як практично зараз мав би функціонувати російський театр у Львові, звідки запрошувати режисера чи навіть акторів. Наших випускників? Та за їх російську мову хіба судити можна… Тож найкраще, на мою думку, забезпечували б потреби громади запрошені на гастролі висококласні трупи, такі як МХАТ чи “Лєнком”. Не дуже вірю, що знайдуться глядачі – навіть серед “200-тисячної” російськомовної громади, які стануть потенційною публікою нового театру”.

До слова, переходу театру в статус муніципального також передували численні дискусії, мистецькі й не зовсім. Тривалий час ширилися чутки, що очолить Муніципальний театр сьогоднішній директор театру ім. Леся Курбаса Олексій Кравчук. “Мої батьки все життя пропрацювали в театрі ПрикВО, – розповідає актор і режисер “Пошті”. – Але свого часу я відмовився очолити “оновлений” театр. Хоча навіть розробив план його розвитку на наступних п’ять років. На мою думку, найголовніше в театрі – його зміст, школа, неважливо, якою мовою. Колись у театрі ПрикВО все це було, а згодом поступово втрачалося. Сьогодні ж, замість того, щоб шукати нову художню основу, театр хочуть перетворити в засіб політичних маніпуляцій”. 

Своєю чергою, теперішнє керівництво Муніципального театру – директор Микола Лисюк та художній керівник Людмила Колосович – про лист і можливі зміни, які він здатен принести,  довідалися... від журналіста “Пошти”. Трохи часу, аби прийти до тями, попросила пані Колосович. “Я шокована, – каже актриса та режисер. – Театр щойно узяв новий курс, напрям, почав експериментувати – передовсім у сфері української класики. І що тепер?” А директор, пан Лисюк, узагалі назвав ідею “маячнею”. “У такому переході немає необхідності. Ми можемо ставити вистави різними мовами”, – відповів він.

Також Микола Лисюк вказав “Пошті” на окремі, м’яко кажучи, неточності у листі. Зокрема, там ідеться про те, що “на вісім областей Прикарпаття” театр функціонував як єдиний російськомовний. Насправді ж російський театр і досі існує у Мукачевому Закарпатської області. Також “прикрашеним” можна вважати той факт, що в короткій історичній довідці, доданій до листа, театр до 2008 року фігурує як “російський”, хоча за роки незалежності функціонував просто як драматичний театр ЗахОК, без уточнення мови.

Під зверненням, окрім Тадея Едера, Петра Писарчука та Федора Стригуна, підписалися також голова Російського товариства імені О. Пушкіна Альберт Астахов, голова Російської общини Львова Володимир Матрохін, голова Львівського відділення антифашистського комітету Олександр Калинюк, голова Єврейського благодійного фонду “Хесед – Ар’є” Аделі Діанова, голова Львівської обласної організації грецької культури “Еллінес” Людмила Кечеджи, голова Товариства польської культури Львівщини Еміль Лєгович. До останнього “Пошта” звернулася за більш докладним коментарем з приводу підтримки колег, але пана Лєговича неабияк здивував сам факт того, що його підпис стоїть під зверненням. “Я не підписував листа такого змісту”, – стверджує голова Товариства польської культури.

Загалом звернення підписали 24 особи. Точну кількість тих, хто насправді переконаний у необхідності відродження у Львові російського театру, “Пошта” з’ясувати не встигла. А чи не перетвориться чергове відродження традиції на реставрацію ідеології – покаже час. Наразі театр нагально потребує іншої реставрації. Архітектурної.